Сварник Іван Іванович (письменник)

український письменник-байкар, редактор, видавець.

Іва́н Іва́нович Сварни́к (* 1 червня 1921, с. Лисогірка, тепер Дунаєвецького району — † 14 лютого 1989, Львів) — український письменник-байкар, редактор, видавець.

Іван Сварник
Ivan Svarnyk 1971.tif
Народився 1 червня 1921(1921-06-01)
с. Лисогірка
Помер 14 лютого 1989(1989-02-14) (67 років)
Львів
Поховання
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменник, редактор, видавець
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Жанр байка
Діти Сварник Іван Іванович, Микола Сварник і Сварник Галина Іванівна

Надгробок на могилі Івана Сварника..jpg

БіографіяРедагувати

Народився у с. Лисогірці (нині Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.) у родині заможних селян. Дядько Семен під час революції 1905 вчинив замах на царського жандарма і втік до Америки (там став комуністом, а потім власником крамниці). Батько, Іван Тимофійович, був грамотним і відстоював права селян перед владою, в роки НЕПу заснував власну артіль і забезпечував односельців сільгоспреманентом[1]. Коли Івасеві було 8 років, батька «розкуркулили» й заслали в Сибір, а небавом і матір Настю (з дому Чудна) з 5 дітьми, одне з яких іще не ходило, вигнали з села й мали вивозити в Сибір[2]. Але на станції (це згадували в Лисогірці ще живі свідки) Настя так вдало зіграла сцену божевілля, що вартові махнули на них рукою: «І так здохнуть!». Бабі вдалося порозпихати дітей, крім найменшої, яка померла, серед людей — як наймитів. Сама ж вона пристала у с. Завадівці біля Вишнівчика до вдівця, якому була за господиню, а з часом зібрала докупи й дітей.

За спогадом І.Сварника, «Кам'янець-Подільський — перше місто, куди я ще учнем четвертого класу прийшов пішки на екскурсію». Згодом за кожної нагоди приїздив сюди. Після закінчення середньої школи вступив до Кам'янець-Подільського учительського ін-ту[3]. Однак, отримавши повістку до війська, повернувся додому і працював учителем і старшим піонервожатим у Вишнівчицькій середній школі.

1940 року пішов служити в армію. Учасник Другої Світової війни. Війну зустрів під Володимиром-Волинським командиром 45-мм протитанкової гармати. Бійці називали її «Прощай, родіна». Полк потрапив в оточення і був знищений. І. Сварникові з невеликою групкою артилеристів вдалося вибратися з оточення і навіть врятувати прапор полку. За це його згодом нагородили орденом. Однак значно більше він цінував дві солдатські медалі «За отвагу». Війну згадував рідко й без жодного ентузіазму. Після оточення добрався на рідне Поділля, працював удома, а потім у Балинському надлісництві. Тоді ж почав писати сатиричні вірші (проти Гітлера), пристав до партизанів. 1944 пішов у діючий загін ім. Чапаєва, а далі знову в армію. Воював в Україні, Польщі, Чехословаччині. Був контужений. Після війни один рік навчався в Кам'янець-Подільському учительському інституті (нині — Кам'янець-Подільський національний університет). Закінчив 1951 року філологічний факультет Львівського університету. Тоді ж одружився з однокурсницею Софією Скиртою[4]. З нею виховав 3 дітей.

У 1951–1957 роках працював у Луцьку: викладач української мови та літератури, інспектор шкіл, завідувач кабінету мови й літератури Волинського інституту вдосконалення кваліфікації вчителів. Від 1957 року старший редактор, від 1962 року головний редактор львівського видавництва «Каменяр»[2]. З 1973 року, відколи його старшого сина Івана виключили з університету за «націоналізм» — завідувач відділу поезії журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»)[4]. Виховав не одне покоління поетичної молоді. Був чудовим оратором, часто виступав у школах, бібліотеках, колгоспах. У житті не терпів пияцтва, несправедливості, лицемірства, хамства, бюрократії; був дуже чуйним до людей, допомагав усім, хто до нього звертався. За нинішніми уявленнями був «націонал-комуністом», постійно боровся за нашу мову, культуру. Захоплювався горбачовською перебудовою, однак уважав, що бюрократія (в першу чергу партійна) не допустить радикальних змін[5].

Помер несподівано, після операції на апендицит[6]. Похований на полі № 22 Личаківського цвинтаря.

Як учень корифея української байки Микити Годованця, неодноразово бував, часто з іншими гумористами, у «діда Микити» в Кам'янці-Подільському, учасник свята «Подільські візерунки» (Кам'янець-Подільський, вересень 1986).

ТворчістьРедагувати

Перші вірші й фейлетони надруковано 1948 року в багатотиражці університету.

Збірки гуморесок та байок:

  • «На чисту воду» (1962);
  • «Персональний барліг» (1966);
  • «Байки» (1971);
  • «Заяча наука» (1977);
  • «Співчутливий Осел» (1981);
  • «Горобці та папірці» (1981);
  • «Грицько на груші» (1984);
  • «Кран та екран» (1988)[6].

Перший лауреат премії імені Степана Олійника (1986).

Вшанування пам'ятіРедагувати

В рідному селі поета Лисогірці його іменем названа школа (нині недіюча) та вулиця (Братів Сварників)[6].

 
Барельєфний портрет Івана Сварника на стіні школи с. Лисогірки та його діти Іван, Галина та Микола

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Словникова частина
  • Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 378—379.
  • Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 305.
  • Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 237.
  • Письменники України в Великій Вітчизняній війні: Бібліографічний довідник. — К., 1980. — С. 286.
  • Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. — Хмельницький, 1989. — С. 41.
  • Мацько Віталій. Літературне Поділля. — К., 1991. — С. 62 (помер 13 лютого 1989).
  • Слободянюк П. Я. Культура Хмельниччини. — Хмельницький, 1995. — С. 281.
  • [Некролог] // Літературна Україна. — 1989. — 23 лютого. — С. 8.
  • Антологія української поезії. — Т. 6. — К., 1986. — С. 145—147.
  • Молякевич Д. І хай щастить!.. // Сварник Іван. Грицько на груші. — К., 1984. — С. 3—4; дружній шарж.
  • Гончарук П. Свято байки в Кам'янці // Прапор Жовтня. — 1986. — 10 вересня. — С. 4.
  • Біля криниці мудрості: Зустрічі для вас // Прапор Жовтня. — 1986. — 20 вересня. — С. 2—3.
  • Неспокійне серце // Прокопчук В. З народних глибин: Славетні подоляни. — Хмельницький, 1991. — С. 86—95.
  • Микола Сварник. Майстер влучного слова. Іван Сварник (1921-1989). До 95-річчя від дня народження.//Львівщина в 2016 році. Знаменні і памятні дати краю. Календар / І.Зінченко, О.Григорчук. — Львів, 2016. — С. 53-56.
  • Іван Сварник. Згадуючи минуле.../Іван Сварник. Біобібліографічний покажчик/ЛОУНБ / І.Зінченко, О.Григорчук. — Львів : Растр-7, 2015. — С. 8—27. — ISBN 978-617-7359-09-7.