Відкрити головне меню

Сакський історико-краєзнавчий музей

Сакський історико-краєзнавчий музей — краєзнавчий музей у місті Саки (АРК, Україна); зібрання матеріалів та об'єктів з історичного та культурного розвитку курортного міста, про персоналії, пов'язані з ним.

Сакський історико-краєзнавчий музей Pictogram infobox palace.png
Сакський історико-краєзнавчий музей.jpg
Тип музей
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Україна Україна: АРК, м. Саки
Адреса вул. Курортна, 29
Засновано 1955
Відкрито 1988
Директор директор І. П. Малюта[1]

Загальні даніРедагувати

Сакський історико-краєзнавчий музей міститься в історичній двоповерховій будівлі-садибі, й розташований за адресою:

вул. Курортна, буд. 29, м. Саки—96500 (АРК, Україна)

Розкішний особняк належав колись графині Софії Паніній[2].

Заклад працює від 10:00 до 17:00, вихідні — понеділок і субота[3].

Директор закладу — Малюта Ірина Петрівна.

З історії музеюРедагувати

Початки музейної справи в СакахРедагувати

Уперше питання про створення музею в Саках було здійнято професором С. Налбандовим, запрошеним 1908 року з Одеси на посаду старшого лікаря Сакської земської грязелікарні. Видатний бальнеолог, корінний кримчанин, він був твердо переконаний у тому, що прогрес грязелікування можливий тільки при науковому підході до справи.

У «Звіті Таврійському губернському земству за 1909 р.» Налбандов доповідав:

« «Поряд з бібліотекою заснований музей, завданням якого є збирання матеріалів для всебічного вивчення грязелікування. Книги медичні були виділені із загальної бібліотеки, був складений докладний каталог, ... медична бібліотека має 173 автори і отримує «Лікарську газету» і «Таврическое обозрение», ... придбана печатка з написом «Медична бібліотека і музей», ... завідує бібліотекою і музеєм К. Д. Єсипов ». »

Про першого збирача матеріалів з історії грязелікування Костянтина Дмитровича Єсипова відомо, що він був лікарем-хірургом, згодом — професором.

Зібрана у короткий термін музеєм колекція експонатів дозволила Сакському грязелікувальному закладу брати активну участь у виставках суто медичного характеру, а також у з'їздах лікарів у Петербурзі, Дрездені та інших містах.

У 1910 році на виставці гігієни та бальнеології, що відбувалася в Одесі, Таврійській губернській управі присудили золоту медаль «За зразкову постановку грязелікувальної справи у Сакській лікарні».

У цьому ж (1910) році музей збагатився «зборами геологічних проб артезіанського колодязя». За рік у відділ карт і планів надійшло креслення «Будівлі мінеральних грязей після руйнування ворогом в кампанію 1854-1856 рр..». Лікар М. Стародубцева передала гербарій флори місцевості, що оточувала озеро. У 1916 році музейні фонди поповнила книга С. Налбандова «Исторические данные о Сакской грязелечебнице. Химические исследования 1775—1885 гг.», написана на матеріалах бібліотек Москви, Одеси і Сімферополя. Але лише декілька десятків експонатів того (першого) музею збереглися до наших днів. Доля інших є невідомою.

У 1935 році на курорті при контрольно-наглядовій станції знову відкрився музей зі збирання та зберігання матеріалів комплексних науково-дослідницьких експедицій гідрогеологів, біологів та лікарів, які вивчали Сакське озеро у 192030-і роки. Очолила його Софія Пастак. Трагічні події німецької окупації 194144 років «стерли сліди» цього музейного закладу.

У 1950-ті роки зусиллями Анни Федорівни Косовської, хіміка за освітою, що обіймала посаду начальника гідрогеологічної станції, у подальшому знаного краєзнавця, збір матеріалів про освіту, розвиток і використання Сакського озера було відновлено.

Сучасний музей у СакахРедагувати

2 травня 1955 року відбулося офіційне відкриття музею грязелікування (теперішній історико-краєзнавчий музей). Його натхненник і організатор А. Косовська очолювала заклад від 1955 до 1993 року, причому тривалий час — виключно на громадських засадах.

Спершу музей перебував у віданні курорту Саки та розміщувався в одному з його корпусів.

У 1983 сакська міська влада передали курорту під музей приміщення старовинного двоповерхового особняку, в якому музейний заклад міститься і понині. Під керівництвом головного лікаря Сакського курорту А. Пілецького проводилися ремонт та реконструкція будівлі. До оформлювальних робіт було залучено найкращих художників Криму — А. Бородкіна, М. Дудченка, Л. Саховича, Є. Сізікова, Т. Залкіну, О. Федотова, Л. Абраменка та інших.

Наукова концепція музею, в основі якої — розвиток методів грязелікування з античних часів до наших днів, була розроблена Ю. Вайсенгольцом, старшим науковим співробітником Республіканського краєзнавчого музею.

У 1988 році Сакський музей як історико-краєзнавчий музей був відкритий для відвідування загалом.

У теперішній час (2000-ні) Сакський історико-краєзнавчий музей живе напруженим творчим життям. Його маленький працьовитий колектив на чолі з директором І. Малютою продовжує справу, розпочату краєзнавцями А. Косовською, З. Паршиною, Л. Юдіною, які ретельно збирали історію міста-курорту.

ЕкспозиціяРедагувати

Сакський історико-краєзнавчий музей — це єдиний у світі музей історії грязелікування.

Музей міститься в 4 кімнатах (залах). Перед входом до музею встановлено цікавий експонат — невелику ванну, висічену з цілісного шматка і ковану зверху залізним обручем. Такі ванни стояли в грязелікарні до 1880 року

Виставкові зали музею розповідають про лікування в Саках адміралів М. Лазарєва, С. Макарова, віце-адмірала В. Корнілова, письменників М. Гоголя, Лесі Українки, І. Анненського, М. Волошина, цесаревича Олексія.

Музей має в своєму розпорядженні матеріалами про діяльність на курорті лікарів Н. Оже, М. Пирогова, М. Арендт, хірурга А. Щербакова.

У музеї також експонується стенд, присвячений 130-річчю курорту Саки. На фотографіях, діаграмах, пояснювальних написах можна побачити, як ріс і упорядковувати відомий курорт.

У відділі природи Сакського району, якому відведено значну частину експозиційних площ, представлені рельєфні карти Криму і району, зразки корисних копалин, флори і фауни. Багато експонатів цього відділу підготовлені і передані музею у подарунок краєзнавцями-аматорами. Барвисто оформлений макет морського дна. Місцеві мисливці та краєзнавці-аматори принесли кілька добре виконаних чучел. Школярі зібрали для музею альбоми рослинного покриву, колекцію раковин морських молюсків, колекцію метеликів і багато інших цікавих експонатів[4].

ВиноскиРедагувати

Джерела та посиланняРедагувати