Бальнеологія (лат. balneum — купання; грец. λόγος — вчення) — розділ медицини, що вивчає мінеральні води, а саме їхнє походження, фізико-хімічні властивості, лікувально-профілактичний ефект, а також покази та протипокази до їхнього застосування.[1]

Бальнеологія
Терма Тетуччо на курорті Монтекатіні-Терме (Італія)
Терма Тетуччо на курорті Монтекатіні-Терме (Італія)
Підрозділи бальнеотерапія,
бальнеотехніка,
бальнеографія
Перша згадка Гіппократ (500 р. до н.е.)
MeSH D001452

З лікувальними цілями (як зовнішньо, так і всередину) застосовують найрізноманітніші мінеральні води. До лікувальних належать лише ті мінеральні води, вміст хімічних компонентів і фізичні властивості яких відповідають прийнятим нормам, розробленим на основі багаторічного досвіду лікувального застосування і спеціяльних досліджень. У результаті вживання мінеральної води відбувається сумарна дія солей, що містяться в ній, і інших речовин, що проникають через слизову оболонку в кров.

Розділами бальнеології є бальнеотерапія, бальнеотехніка та бальнеографія. Бальнеотерапія — метод зовнішнього лікування, профілактики та медичної реабілітації з використанням природних і штучних мінеральних вод.[2]

Найвідомішими в Європі бальнеологічними курортами є Баден-Баден (Німеччина), Бат (Англія), Віші, Шод-Ег (Франція), Гевіз (Угорщина), Спа (Бельгія), Стамбул, Гаймана[en] (Туреччина), Карлові Вари, Маріанські Лазні (Чехія), Лойкербад (Швейцарія), Мерано, Монтекатіні-Терме, Сатурнія[en], Сальсомаджоре-Терме (Італія), Бад-Ішль (Австрія)[3][4]; в США — Гот-Спрінґс (Арканзас), Трут-ор-Консекуенсес (Нью-Мексико), Саратоґа-Спрінґс (Нью-Йорк), Берклі-Спрінґс (Західна Вірджинія), Дезерт-Гот-Спрінґс (Каліфорнія)[5]; в Азії — Каґа (Японія), Байхе[en] (Тайвань).[6]

В Україні найвідомішими бальнеологічними курортами є Трускавець, Східниця, Моршин, Великий Любінь, Немирів (Львівська область), Хмільник (Вінницька область), Миргород (Полтавська область), Куяльник (Одеська область), Євпаторія, Саки, Феодосія (АР Крим), Слов'янськ (Донецька область), Поляна, Берегове, Шаян, Кваси, Свалява (Закарпатська область), Черче (Івано-Франківська область), «Горинь» (Рівненська область).[7]

ІсторіяРедагувати

Стародавній світРедагувати

 
Фриґідаріум в Старих Лазнях у Помпеях(Стародавній Рим)

Зачатки бальнеології з'явились ще в V столітті до нашої ери, коли давньогрецький вчений Геродот запропонував спосіб споживання та покази до призначення мінеральних вод. У творах Гіппократа (V—IV ст. до н. е.) згадуються лікувальні властивості річкової, соленої та морської води. Римському лікареві Архіґену (I ст. н. е.) належить перша класифікація мінеральних вод.[8]

Середньовіччя та Новий часРедагувати

У XV столітті італійський монах Дж. Савонарола випустив трактат про італійські мінеральні води, де вказувалось про користування мінеральними ваннами. Століттям пізніше були опубліковані лекції італійського лікаря Г. Фаллопія «Сім книг про теплі води», в яких автор окрім іншого намагається з'ясувати хімічний склад мінеральних вод.[8]

Початок науковій бальнеології в XVII—XVIII століттях поклав німецький вчений Ф. Гофман, який вперше встановив хімічний склад мінеральних вод і наявність у них солей вугільної кислоти, кухонної солі, сірчанокислої магнезії тощо. Шведський фізик І. Я. Берцеліус 1822 року здійснив точний хімічний аналіз мінеральних джерел у Карлових Варах (Карлсбаде) і розробив наукові прийоми визначення складу мінеральних вод. Відтак, паралельно з розвитком природничих наук і медицини розвивалась і бальнеологія, що зрештою стала обширним розділом теоретичної та практичної медицини.[9]

Новітній часРедагувати

1965 року в Баку відбувся Всесоюзний з'їзд курортологів і фізіотерапевтів, на якому обговорювались актуальні теоретичні й організаційні питання бальнеології, курортології та фізіотерапії, застосування природних і преформованих фізичних чинників для профілактики та лікування атеросклерозу, ревматизму, хвороб судин і периферійної нервової системи тощо. Для координації наукових досліджень бальнеології, курортології та фізіотерапії в соціалістичних країнах регулярно скликались наради та симпозіуми. Такі координаційні наради були проведені в Москві, Маріанске-Лазне, Познані, Будапешті, Бад-Ельстері. Актуальні питання бальнеології також обговорювались на Міжнародних конгресах з фізичної медицини (1960 року — у Вашинґтоні, 1964 — в Парижі, 1966 — в Канні, 1968 — в Монреалі), а також на Міжнародному конгресі з таласотерапії у Вестерланд-Кіле (Німеччина, 1966 рік).[10]

Велику роль у розвитку бальнеології відіграють наукові товариства курортологів, бальнеологів і фізіотерапевтів: Міжнародна федерація з курортології та кліматології (Швеція), Міжнародне товариство медичної гідрології та кліматології (Париж), Американське товариство медичної гідрології (Вашинґтон), Міжнародна асоціація з фізичної медицини (Лондон), Польське товариство бальнеокліматологів (Познань), Болгарське товариство фізіотерапевтів (Пловдів).[11]

Мінеральні водиРедагувати

Докладніше: Мінеральні води

Загальні відомостіРедагувати

Мінеральні води — підземні (рідше поверхневі) води з підвищеним вмістом біологічно активних мінеральних (рідше органічних) складників, що можуть мати специфічні фізико-хімічні властивості, що визначають вплив мінеральних вод на організм людини. У складі мінеральних вод наявні речовини, що в присутні також і в організмі людини; лікувальний вплив мінеральних вод полягає у відновленні порушеної рівноваги цих речовин в людському організмі. Вміст мінеральних речовин (окрім газів) у грамах на 1 літр води називається мінералізацією.[12]

Джерело вуглекислих мінеральних вод на Кавказі

КласифікаціяРедагувати

  1. За умовами утворення: природні та штучні;
  2. За умовами виникнення та розташування: підземні та поверхневі;
  3. За мінералізацією: слабкомінералізовані (1—2 г/л), малої мінералізації (2—5 г/л), середньої мінералізації (5—15 г/л), високої мінералізації (15—30 г/л), розсольні (35—150 г/л), міцнорозсольні (150 г/л і вище);
  4. За формою застосування: внутрішнього (питного) призначення (мінералізація 2—20 г/л) та зовнішнього (бальнеологічного) призначення;
  5. За переважними іонами: аніонні (хлоридні, гідрокарбонатні, сульфатні), катіонні (натрієві, кальцієві, магнієві) та змішані (хлоридно-натрієві, гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-кальцієві, гідрокарбонаті натрієво-кальцієво-магнієві тощо);
  6. За наявністю газів: вуглекислі, азотні, сірководневі, сульфідні, радонові;
  7. За вмістом біологічно активних мікроелементів: залізисті, миш'яковисті, кременисті, бромисті, йодисті, йодно-бромні;
  8. За кислотністю: кислі (спричиняють згортання білків, ущільнюють надшкір'я, чинять дубильну дію на шкіру), нейтральні та лужні (або гідрокарбонатні; сприяють розпушенню та підвищенню еластичності шкіри);
  9. За температурою: холодні (до 20 °С), теплі (субтермальні; 20 — 36 °С), гарячі (термальні; 37 — 42 °С), дуже гарячі (високотермальні; понад 42 °С).[13]

БальнеотерапіяРедагувати

Докладніше: Бальнеотерапія

Лікувальна діяРедагувати

Лікувальна дія бальнеотерапевтичних процедур закладена в гуморальному (здійснюється через кров) та рефлекторному механізмах (здійснюється через нервову систему). При зовнішньому застосуванні мінеральні води здійснюють на шкірні рецептори тепловий, хімічний, радіаційний та інші ефекти, впливають на терморегуляційні процеси організму, підвищуючи або знижуючи теплообмін і рівень окисно-відновних процесів.[14]

Обумовлена наявністю різних провідних хімічних інгредієнтів, дія кожного типу мінеральних вод на організм людини є специфічною.[14] Лікувальна дія мінеральних вод здійснюється залежно від хімічного, температурного та механічного характеру води.[15]

Методи бальнеотерапіїРедагувати

Бальнеотерапія охоплює методи профілактики та лікування порушень функцій організму, а також відновлення вже порушених функцію, використовуючи природні та штучно приготовані мінеральні води в курортних і некурортних умовах.

До основних методів бальнеотерапії належать:

  • зрошення та промивання;
  • інгаляції (вдихання повітря, насиченого дрібно розпиленою водою);
  • купання в басейнах;
  • прийняття ванн (температурний і хімічний вплив на шкіру на нервові рецептори із рефлекторними змінами системи кровообігу, інтенсивності процесів обміну речовин в організмі);
  • питне споживання мінеральної води.[16]

Проведення даних процедур (переважно із застосуванням природних мінеральних вод) може проводитись у спеціяльній медичній установі — бальнеолікувальниці. Ефективність бальнеолікування залежить від кваліфікації лікаря, правильності побудови плану лікування, особливостей та стадії хвороби, реактивності організму пацієнта тощо.[15]

БальнеотехнікаРедагувати

ЗавданняРедагувати

Бальнеотехніка — розділ техніки та бальнеології, що забезпечує охорону мінеральних вод від вичерпання, забруднення та псування. Бальнеотехніка створює умови для видобутку, обробки, зберігання та лікувального застосування мінеральних вод.

До завдань бальнеотехніки належать:

  • розроблення раціональної технологічної схеми експлуатації родовищ мінеральних вод;
  • облаштування каптажних споруд і насосних станцій для перекачування мінеральних вод, системи зовнішніх трубопроводів для їхнього транспортування до місць споживання та скидання відпрацьованих мінеральних вод;
  • устатковування ванних будинків внутрішніми трубопроводами й бальнеотехнічними пристроями для проведення лікувальних процедур;
  • облаштування резервуарів для зберігання мінеральної води;
  • устатковування регенераційних басейнів.[15]

Технологічні схемиРедагувати

Експлуатація родовищ мінеральних вод здійснюється відповідно до розроблених і затверджених технологічних схем. Технологічні схеми — це комплекс заходів, що забезпечують раціональну експлуатацію родовищ мінеральних вод, гарантуючи захист їх від бактеріяльного та хімічного забруднення та вичерпання, а також якнайліпше збереження фізико-хімічного складу та лікувальних властивостей мінеральних вод під час їхнього добування, кондиціонування та транспортування до споживачів. Затверджена технологічна схема є обов'язковим до виконання документом для усіх організацій, що використовують, проектують або реконструюють бальнеологічні системи курорту.[17]

Технологічні схеми розробки родовищ мінеральних вод складають на основі даних геолого-розвідувальних і гідрогеологічних робіт, завершуючи ці роботи. Ці схеми забезпечують гідрогеологічно обґрунтовану, технічно й економічно раціональну експлуатацію, додержання прийнятих для даного родовища кондицій, повного задоволення водою всіх користувачів, безумовної відповідності відібраних кількостей цих корисних копалин затвердженим експлуатаційним запасам. Розробці технологічних схем передує вивчення матеріялів з історії родовища, умов формування мінеральних вод, їхнього фізико-хімічного складу, затверджених кондицій і запасів.[18]

За результатами польового дослідження, вивчення й аналізу сучасного стану родовищ і бальнеотехнічного господарства описується детальний технічний стан родовища, існуючої системи мінерального водопостачанння, аналізуються результати спостережень за режимом експлуатації родовища, здійснюється інженерне оцінювання технічого стану, споруд, пристроїв і трубопроводів, здійснюється технологічне оцінювання покладу з вказанням основних недоліків системи експлуатації. На основі цих матеріялів розробляють пропозиції з вдосконалення існуючих систем мінерального водопостачання.[19]

Відтак проводиться ознайомлення з генеральним планом перспективного розвитку санаторно-курортних закладів, вивчення та оцінювання раніше розробленої проєктної документації на побудову бальнеотехнічних та інших споруд, пов'язаних з використанням мінеральних вод. Далі оцінюється правильність прийнятих проєктних рішень з поправкою на входження до експлуатації нових користувачів та на вмістимість курортних закладів, вносяться необхідні корективи, удосконалюється система експлуатації, обґрунтовується проектоване розширення курорту.[20]

Насамкінець, здійснюється розрахунок потреб водолікувальниць у мінеральних водах, відштовхуючись від установлених норм з витрат на бальнеотерапевтичні процедури; враховуються потреби курорту й інших організацій (заводів розливу, відомчих санаторіїв-профілакторіїв та інших лікувально-профілактичних закладів). Потребу в мінеральних водах зіставляють з їхніми ресурсами та, відштовхуючись від цього, визначають режим відбору та резервування мінеральних вод. З ціллю раціональних витрат мінеральних вод потребу в них визначають лише розрахунковим способом.[20]

До технологічних схем додається графічний матеріял, а зокрема оглядова карта району родовища, геологогідрологічна карта та карти родовищ мінеральних вод, геологічні розрізи експлуатаційних свердловин з даними хімічного складу, дебіту, напору й температури води, схеми розташування експлуатаційних, резервних і спостережних свердловин, зон санітарної охорони, бальнеотехнічних споруд і мереж, водокористувачів, а також висотні схеми розробки родовища мінеральних вод. До текстових додатків належать каталоги, таблиці, довідки, дозволи, що стосуються водовикористання з родовища[21]

Кондиціонування мінеральних водРедагувати

Транспортування мінеральних водРедагувати

Споруди та приладиРедагувати

БальнеографіяРедагувати

Курорти УкраїниРедагувати

Відомі бальнеологічні курорти України

Курорти світуРедагувати

Відомі бальнеологічні курорти cвіту

ПриміткиРедагувати

  1. Кравець, 2017, с. 60
  2. Кравець, 2017, с. 62
  3. 9 of Europe's Best Spa Towns. www.greatvaluevacations.com (en). Процитовано 2019-12-06. 
  4. 10 Best Spa Towns in Europe for a Soothing, Culture-Filled Getaway. Travel Away (en-US). 2019-08-22. Процитовано 2019-12-06. 
  5. Having a Hot Bath in 5 of America’s Best Spa Towns. Plum Deluxe (en-US). Процитовано 2019-12-06. 
  6. Unwind at top spa towns around the world that are #travelgoals. AsiaOne (en). 2019-07-21. Процитовано 2019-12-06. 
  7. Курортологія. kaf-fis-reab.dsmu.edu.ua. 
  8. а б Ветитнев, 2006, с. 190
  9. Ветитнев, 2006, с. 191
  10. Ветитнев, 2006, с. 192—193
  11. Ветитнев, 2006, с. 193
  12. Кравець, 2017, с. 60—61
  13. Кравець, 2017, с. 61—62
  14. а б Кравець, 2017, с. 63
  15. а б в Кравець, 2017, с. 64
  16. Кравець, 2017, с. 63—64
  17. Ветитнев, 2006, с. 426
  18. Ветитнев, 2006, с. 427
  19. Ветитнев, 2006, с. 427—428
  20. а б Ветитнев, 2006, с. 428
  21. Ветитнев, 2006, с. 432

ЛітератураРедагувати

  • О. М. Кравець, А. А. Рябєв. Курортологія: підручник. — Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2017. — С. 60—64. — ISBN 978-966-695-421-6.
  • A. M. Ветитнев, Л. Б. Журавлева. Курортное дело: учебное пособие. — Москва : КНОРУС, 2006. — С. 187—209. — ISBN 5-85971-124-7.
  • Н. В. Фоменко. Рекреаційні ресурси та курортологія. — Київ : Центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.
  • Бальнеологічні ресурси Передкарпаття / О. В. Федунь; Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. — Л., 1999. — 167 c.