Волошин Максиміліан Олександрович

Максиміліа́н (Максимиля́н) Олександрович Волошин (справжнє прізвище — Кирієнко-Волошин; 16 (28) травня 1877(18770528), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 11 серпня 1932, Коктебель, Кримська АРСР, РСФРР) — російський письменник-поет та маляр українського походження, перекладач; жив у Криму, представник символізму й акмеїзму; в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму.

Максиміліан Олександрович Волошин
Maximilan Voloshin.jpg
Народився 16 (28) травня 1877[1]
Київ, Російська імперія
Помер 11 серпня 1932(1932-08-11)[1][2] (55 років)
Коктебель, Кримська АРСР, Російська СФРР, СРСР
·інсульт
Поховання Крим
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність поет, маляр
Alma mater Юридичний факультет Московського державного університетуd[1]
Мова творів французька і російська[2]
Жанр поезія

CMNS: Волошин Максиміліан Олександрович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах
Kustodiev Voloshin.jpg

ЖиттєписРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Народився 16 (28 — за новим стилем) травня 1877 року в Києві в родині юриста, колезького радника Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина (1838—1881) і Олени Оттобальдівни (1850—1923), у дівоцтві Глазер. Київський будинок зберігся до наших часів (нині бульвар Шевченка / вул. Пирогова, 24/9).

У своїй автобіографії Волошин вказував, що Кирієнки-Волошини за походженням козаки із Запоріжжя, а мати походила з обрусілих у XVIII столітті німців.

Невдовзі сім'я переїхала до Таганрога, а після смерті чоловіка Олена Оттобальдівна вирішила переселитися з чотирирічним сином у Москву, де вони прожили понад десять років. У 1893 році переїхали до Коктебеля.

Студентські часиРедагувати

 
Фото Волошина в 1900

1897 року вступив на юридичний факультет Московського університету, а в 1899 році за дієву участь у Всеросійському студентському страйку виключений із нього на рік і висланий у Феодосію під таємний нагляд поліції. Звідси разом із матір'ю майже на півроку виїхав у свою першу закордонну подорож до Європи.

Повернувшись до Москви, екстерном склав екзамени в університеті, а в травні 1900 році знову вирушив з друзями у двомісячну подорож Європою за розробленим ним маршрутом. При поверненні в Російську імперію його несподівано для всіх заарештували й етапували до Москви, після двох тижнів перебування в «одиночці» вислали без права в'їзду в Москву і Санкт-Петербург. Волошин приймає пропозицію інженера О. В. Вяземського і їде до Середньої Азії, на той час — добровільне заслання.

У ПарижіРедагувати

У Ташкенті Волошин приймає рішення не повертатися до університету, а їхати до Європи, займатись самоосвітою. У 1901 році він приїжджає до Парижа, де малює в ательє художниці Є. С. Круглікової, навчається живопису в академії Колароссі, вивчає французьку літературу й культуру. Його рецензії на французькі події і критичні статті друкуються в періодичних виданнях Росії.  

У Парижі Волошин спілкується з французькими:

У 1925 році 48-річний майстер згадував цей період свого життя:

  ...В ці роки — я тільки всмоктуюча губка, я весь — очі, я весь — вуха. Мандрую країнами, музеями, бібліотеками… Крім техніки слова опановую техніку мазка і олівця… Етапи блукання духа: буддизм, католицизм, магія, масонство, окультизм, теософія, Р. Штейнер. Період великих особистих переживань романтичного і містичного характеру…  

Там він зустрів свою майбутню дружину Маргариту Сабашникову, яка була дочкою багатого торговця чаєм. Маргарита вчилася живопису. Паризький роман продовжився в Росії, і в квітні 1906 р. вони одружилися. У першому шлюбі Максиміліан прожив два роки.[3]

Останні роки життяРедагувати

 
Могила Волошина на пагорбі Кучук-Янишар
 
Схили Карадагу утворюють славетний «Профіль М. Волошина»

Останні 10 років життя Волошин майже безвиїзно жив у своєму будинку в Коктебелі. Це місце було популярним серед радянських літераторів, що любили відпочивати в Криму; до Волошина навідувалися друзі-письменники. Волошин нарешті мав спокійне сімейне життя: одружився з доброю, працелюбною медсестрою Марусею, яка доглядала матір. Дружина всіляко допомагала йому, опікувалася гостями.

У 1924 році зі схвалення Наркомпроса Волошин перетворює свій будинок у Коктебелі в безкоштовний будинок творчості (згодом — Будинок творчості Літфонду СРСР).

З 1929 році здоров'я Максиміліана Волошина різко погіршилося, душевний стан пригнічувало загострене почуття подій у країні — дедалі частіше приходили звістки про загибель чи арешти знайомих.

Помер Волошин від запалення легень 11 серпня 1932 року в Коктебелі. Похований, як він заповідав, на вершині приморського пагорба Кучук-Янишар.

ТвориРедагувати

ПоезіяРедагувати

  • Іверії (збірка, 1918)
  • Демони глухонімі (збірка, 1919)
  • Неопалима Купина (книга віршів)
  • Поема «Росія» (1924)

Живописні праціРедагувати

 
«Вид на Коктебель» (1931)
  • «Іспанія. Біля моря» (1914)
  • «Париж. Площа Згоди вночі» (1914)
  • «Дерево і круча» (1920)
  • «Два дерева в долині. Коктебель» (1921)
  • «Пейзаж з озером і горами» (1921)
  • «Рожеві сутінки» (1925)
  • «Пагорби, висушені спекою» (1925)
  • «Бухта під Карадагом» (1925)
  • «Місячний вихор» (1926)
  • «Свинцеве світло» (1926)
  • «З Меганома» (1926)
  • «Топрак-Кая» (1926)
  • «Мій будинок під місяцем» (1927)
  • «Зубчаті береги» (1927)
  • «Вид на Коктебель» (1931)

Ушанування пам'ятіРедагувати

 
Будинок-музей Максиміліана Волошина
 
Меморіальна дошка в Києві
  • в 1908 році польський скульптор Едвард Віттіг створив великий скульптурний портрет М. О. Волошина, який був виставлений в Осінньому салоні і придбаний мерією Парижа та в тому ж році встановлений на бульварі Ексельман, 66, де стоїть донині;
  • в 1924 році російський художник Кустодієв написав портрет Волошина;
  • в Коктебелі з 1984 року діє Будинок-музей Максиміліана Волошина;
  • в 2007 році на будинку в Києві, де провів свої перші роки Волошин, з нагоди 130-річчя від дня народження поета, була встановлена пам'ятна дошка;
  • щовересня в Коктебелі проходить Міжнародний літературний фестиваль імені Максиміліана Волошина, а з 2008 року встановлена Міжнародна літературна Волошинська премія, яка вперше була вручена 11 вересня.
 
Пам'ятник М.Волошину у Коктебелі.

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати