Нагірна, 14

київська садиба
(Перенаправлено з Садиба на Нагірній, 14)

Кам'яни́ця на Нагі́рній ву́лиці, 14 (особняк провізора І. Ф. Савранського[1]) — будинок у цегляному стилі раннього модерну, розташований на території колишньої садиби барона Воронцова, що на Татарці.

Нагірна, 14

Ескіз кам'яниці 1909 року

50°28′25″ пн. ш. 30°28′53″ сх. д. / 50.473819444472° пн. ш. 30.48163333336111336° сх. д. / 50.473819444472; 30.48163333336111336Координати: 50°28′25″ пн. ш. 30°28′53″ сх. д. / 50.473819444472° пн. ш. 30.48163333336111336° сх. д. / 50.473819444472; 30.48163333336111336
Статус пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний номер 1097-Кв)
Статус спадщини пам'ятка архітектури місцевого значення України
Країна  Україна
Розташування Київ
Архітектурний стиль цегляний стиль і архітектура модерну
Архітектор Горденін Микола Миколайович
Будівництво 1909 — 1910
Адреса Нагірна вулиця, 14
Мапа

CMNS: Нагірна, 14 у Вікісховищі

До обліку пам'яток містобудування й архітектури місцевого значення споруду внесено наказом Головного управління охорони культурної спадщини №  10/38-11 від 25 червня 2011 року[1][2].

Історія ділянки ред.

 

Станом на початок XX сторіччя ділянкою на Нагірній вулиці, 14 володів Воронцов. Його ім'я згадує тавро на дверях кам'яниці: «Придворні виконавці барона Б. В. Воронцова, малюнок заявлений»[2].

За деякими відомостями, особняк збудував провізор І. Ф. Савранський[1].

З приходом більшовиків у 1918 році садибу націоналізували[3]. У 1920-х роках тут містився дитячий будинок.

1956 року будинок передали у власність професору отоларингологу Мирославу Лукичу Саноцькому. Після смерті власника його нащадки успадкували кам'яницю і поділили на дві квартири[2][4].

2016 року садибу виставили на продаж за 770 000 доларів[5].

Архітектура ред.

 
Парадний вхід

Проєкт будинку розробив київський архітектор Микола Горденін.

Одноповерхова кам'яниця має підвал, вальмовий дах, парадний і дворовий входи. У будинку розплановані вітальня площею понад 31 м², п'ять житлових кімнат, кімната для служниці, кухня і санітарний вузол[2], загальна площа — 250 м²[3].

Чоло будинку вирішене у київській жовтій цеглі, виготовленій на цегельні Іони Мордковича Зайцева[ru][4].

Асиметричний фасад розчленований на площини лізенами з притаманними для модерну потрійними тягами.

До ґанку ведуть урочисті, як у палацах, сходи з бетонними балясинами. Парадний вхід акцентовано ризалітом. Високий прямокутний аттик над ним декорований овальним модерністським вікном-люкарною і підковоподібною лиштвою. Над дверима — напівциркульний металевий піддашок на ажурних кронштейнах.

Видовжені вікна мають ледь заокруглені фрамужні частини. Над лівим тривіконним ризалітом спочатку передбачався мезонін. Згодом його увінчали криволінійним фронтоном[4].

На території садиби, площею 20 соток, був сад і фонтан із скульптурою[4].

Примітки ред.

  1. а б в Наказ Міністерства культури України від 15 березня 2019 року № 195 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
  2. а б в г Житловий будинок на Нагірній, 14 (1900-і), 1999, с. 368.
  3. а б Вікторія Гребінь. Столітній палац на Татарці: історія похмурої будівлі. / «Вечірній Київ» за 10 вересня 2020 року. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021. 
  4. а б в г Цегляний особняк на Нагірній, 14, 2004, с. 655.
  5. Продається будинок на вул. Нагірна, 14. Архів оригіналу за 17.02.2020. 

Джерела ред.