Сагалевич Анатолій Михайлович
Сагалевич Анатолій Михайлович (рос. Сагалевич Анатолий Михайлович; нар. 5 вересня 1938, Чернігів, УРСР) — радянський та російський вчений-океанолог українського походження, дослідник Світового океану.
| Сагалевич Анатолій Михайлович | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Сагалевич Анатолий Михайлович | ||||||
 | ||||||
| Народився | 5 вересня 1938 (85 років) Чернігів, УРСР .svg){kind=small} | |||||
| Країна |  СРСР→ Росія | |||||
| Діяльність | мандрівник-дослідник | |||||
| Alma mater | Загальносоюзний заочний енергетичний інститут | |||||
| Галузь | океанологія | |||||
| Заклад | Інститут океанології імені П. П. Ширшова РАН | |||||
| Посада | керівник лабораторії наукової експлуатації глибоководних апаратів | |||||
| Вчене звання | професор | |||||
| Науковий ступінь | доктор наук | |||||
| Відомий завдяки: | глибоководні занурення | |||||
| Брати, сестри | Сагалевич Валерій Михайловичd | |||||
| У шлюбі з | Наталя Сагалевич | |||||
| Нагороди |
| |||||
 Сагалевич Анатолій Михайлович у Вікісховищі | ||||||
Біографія
ред.Народився 5 вересня 1938 року в Чернігові, УРСР.[1] Закінчив Московський суднобудівний технікум. З 1959 року працював в Інституті автоматики і телемеханіки (нині інституті проблем управління) АН СРСР, паралельно навчався у Загальносоюзному заочному енергетичному інституті, який закінчив в 1965 році. Того ж року Сагалевич почав працювати в Інституті океанології Академії наук СРСР, (нині — Інститут океанології імені П. П. Ширшова Російської академії наук). Спочатку був молодшим науковим співробітником, розробляв апаратуру для гідро- і геофізичних досліджень[1].
Надалі Сагалевич зайнявся глибоководними дослідженнями. У 1960-і роки в СРСР не було власних батискафів для вирішення подібних завдань. На початку 1970-х років заступник директора інституту океанології Ігор Михальцев виступив з пропозицією створити або купити за кордоном батискаф з глибиною занурення до 2000 метрів. Було вирішено придбати канадські глибоководні підводні апарати типу «Пайсіс». Домовитися з канадцями було доручено Сагалевичу: він два роки провів в Канаді, займаючись доукомплектуванням корпусів батискафів науково-дослідним устаткуванням. У 1975-1976 роках апарати «Пайсіс-VII» і «Пайсіс-XI» були доставлені в СРСР[1].
У 1977 році Сагалевич брав участь в першій експедиції «Пайсіс» на озері Байкал в якості другого пілота в складі екіпажу «Пайсіс-XI». Тоді глибоководні апарати досягли глибини в 1400 метрів, встановивши рекорд для занурень в прісній воді. В ході експедиції були зібрані докази гіпотези про виникнення озера через трансформаційний розлом. Повторна експедиція на Байкал на тих же «Пайсіс» була здійснена Сагалевичем у 1991 році. Крім Байкалу радянські вчені за допомогою «Пайсіс» вели дослідження в Тихому, Атлантичному і Індійському океанах[1].
У 1979 році у Сагалевич став завідувачем лабораторією наукової експлуатації глибоководних підводних апаратів. У 1985 році захистив докторську дисертацію[1].
Для подальшого освоєння світового океану керівництво АН СРСР вирішило створити новий керований апарат, здатний занурюватися на глибину до 6 кілометрів. Існуючі військові розробки, наприклад, проект 1906 року, або «Пошук-6», спущений на воду в 1979 році, був занадто важкий і неефективний для підводних досліджень і фактично був некерованим батискафом, а на створення нового повноцінного глибоководного апарату пішло б не менше 15 років. У створенні проекту брали участь фахівці КБ «Лазурит» та Інституту океанології. Одним з основних творців технічного завдання для проекту був Анатолій Сагалевич. За цим проектом в 1987 році фінською компанією «Rauma Repola» було побудовано два батискафи «Мир». Судном забезпечення апаратів стало науково-дослідне судно «Академік Мстислав Келдиш», побудоване 1981 року у Фінляндії[1].
Сагалевич брав участь в експедиції в Атлантичному океані на новому судні, здійснивши занурення на глибину 6170 і 6120 метрів. За створення батискафів «Мир» був нагороджений орденом Леніна, а в 1989 році його призначили керівником всього дослідницького проекту «Мир»[1].
Після розпаду СРСР фінансування програм глибоководних досліджень значно скоротилося, і проект «Мир» на гроші іноземних інвесторів брав участь в зйомках фільмів і комерційних експедиціях. У 1998 році Сагалевич брав участь у пошуках потопленої в 1944 році японською підводного човна «I-52», яка перевозила золото в нацистську Німеччину в якості плати за військове обладнання. Експедиції під керівництвом Пола Тідвелла вдалося знайти субмарину. У тому ж році повторна експедиція за участю «Мир-1» і «Мир-2» здійснила нові занурення для зйомки документального фільму про долю «I-52»[1].
У 1996 році на замовлення американського кінорежисера Джеймса Кемерона Сагалевич керував експедицією батискафів «Мир» до затонулого в 1912 році пасажирського лайнера «Титаніка». Його командою вперше в світі[2] здійснені глибоководні кінозйомки були використані у фільмі Кемерона «Титанік». У цьому фільмі Сагалевич мав роль камео. У 2000 році Сагалевич брав участь в зйомках іншого фільму Кемерона — «Привиди безодні: Титанік». У 2001 і 2002 роках Сагалевич очолював експедицію для зйомок фільму про німецький лінкор «Бісмарк»[1].
Після катастрофи радянського атомного підводного човна К-278 «Комсомолець» 7 квітня 1989 року Сагалевич очолював 7 експедицій (1989-1997), метою яких було обстеження і герметизація реактора затонулого підводного човна. Сагалевич розробив спеціальну технологію для консервації подібних об'єктів. Операція по консервації реактора АПЧ «Комсомолець» завершилася успіхом, за що Сагалевич нагороджений орденом Мужності[1].
Після катастрофи підводного човна К-141 «Курськ» 12 серпня 2000 року Сагалевич спускався на батискафах «Мир» для дослідження місця аварії. Він же першим заявив, що Курськ не міг затонути через зіткнення з іншим підводним човном[1].
Влітку 2007 року а Сагалевич брав участь в експедиції «Арктика-2007». «Мир-1» здійснив рекордне підлідне занурення на Північному полюсі, досягнувши глибини в 4261 метр. Повідомлялося, що «Мир-1» встановив на дні титанові прапори Росії та Абхазії, а також «капсулу з посланням майбутнім поколінням». В урядом США цей крок був розцінений як пропагандистський і піддався критиці з наукової і юридичної точки зору. Американський підводник-дослідник Альфред Макларен заявив, що Сагалевич вкрав його технологію підлідного занурення[1].
10 січня 2008 року Анатолію Сагалевичу було присвоєно звання «Героя Росії»[1].
Влітку 2008 року Сагалевич став заступником керівника нової наукової експедиції по спуску на дно озера Байкал. Метою експедиції було уточнення глибини озера, пошук на його дні нових біологічних видів і оцінка перспективи видобутку газогідратів у якості палива. 30 липня 2008 року ГА «Мир-2» отримав пошкодження, зіткнувшись з баржею через сильне хвилювання на поверхні, але вже 2 серпня був відремонтований і готовий до занурення. У серпні та вересні підводні апарати здійснили більше п'ятдесяти занурень, виявивши нові види живих організмів і кілька точок виходу нафти[1].
Влітку 2009 року під час чергової байкальської експедиції Сагалевич досяг точки дна, яка імовірно є найглибшою точкою озера і знаходиться на глибині 1640 метрів. У тому ж році в одному зі спусків батискафів взяв участь прем'єр-міністр Путін[1].
Анатолій Сагалевич є автором понад 300 публікацій, 10 книг в співавторстві і 3 монографій[1].
Примітки
ред.Посилання
ред.- Биография на сайте ocean.ru (рос.)
- Биография на сайте c-society.ru (рос.)