Відкрити головне меню


Рік шести імператорів – це подія історії Стародавнього Риму, часів солдатських імператорів, коли в 238 році шість персон мали титул імператора (августа). Цей рік безповоротно закріпив початок кризи III сторіччя.

Рік шести імператорів
Дата: Початок 238 року - 29 липня 238 року
Місце: Африка, Італія , Рим
Результат: Приход до влади Гордіана III
Сторони
Римське Повстання, Сенат Лояльні провінції Максиміну Франкіскому
Командувачі
Гордіан II, Пупієн, Криспін Максиміан Фракієць, Капеліан

Основні подіїРедагувати

МаксиміниРедагувати

 
Бюст з зображенням Максміна Фракійського

В 238 році Римською Імперією правив Максиміан Фракієць, котрий був військовим імператором та імператором вихідцем з варварів. В 235 році він захопив владу, закінчивши правління династії Северів[1]. Його внутрішня політика була направлена на придушення опозиції та встановленні його єдиновладній тиранії[2]. Він назначив в провінціях вірних йому людей, втім незважаючи на їх лояльність він регулярно звільняв їх з посад та посилав в вигнання, чи вбивав, спираючись на самі незначні слухи, тим самим він контролював поширення влади проконсулів, проте налаштовував на себе впливових громадян[3]. Також з приходом до влади Максиміна був незгоден сенат, котрий ворогував з імператором, але до 238 року не приймав рішучих дій, через страх до жорстокості Максиміна та вірність його війська.

 
Монети Гайя Юлія Вера Максима, син Максиміна

Зовнішня політика імператора була досить успішною. Він проводив походи до Германії та Дакії, де набирав багатства, котрі відправляв до Риму, чи формував та оплачував свої війська. Проте окрім цих здобутків в військових кампаніях, Максимін продовжував наживатися на звичайному народі великими податками та конфіскацієми землі, через підставні суди. Геродіан в своїй праці "Історія від Марка Аврелія" описує це так:

«І до слави дійшли би його діяння, якщо би він не став до близьких та підданих ще більш нестерпним та жахливим. Яка користь від того, що варвари винищувались, якщо становилось ще більше вбивств в самому Римі та серед підвладних племен? І для чого забирати здобич у ворогів, грабуючи та відбираючи майно у своїх? Донощики всіляко зустрічали потурання, більше того – підбурювали повертатися до давних суддівських справ… Усілякий визваний до суду донощиком, уходив негайно переможеним, втративши усе майно…»[3]

Тим самим незадоволення народних мас зростало, котре невдовзі переросте в повстання. Також Максимін назначив співправителем (цезарем) свого сина Максима приблизно в 236 році, котрий повинен був налагодити контакт з невдоволеними та сенаторами в Римі, однак юний цезарь (на початок 238 року йому було 18 років) не впорався з дорученнями від свого батька[4], що стало одим з факторів початку повстання в провінції Африка.

Гордіан I та Гордіан IIРедагувати

Докладніше: Гордіан I та Гордіан II

Через внутрішню дестабілізацію та активне підвищення податків на початку 238 року спалахнуло повстання землевласників та молодих аристократів, підтримане деякими селянами та рабами в Африці. Вони проникли в місто Тісдр, де з прихованою зброєю прийшли до імперського збирача податків та вбили його та охорону[5]. Після цього, розуміючи складне положення своїх дезорганізованих сил, повстанці звертаються до проконсула провінції, котрий в той час відпочивав в своєму палаці, намісника Африки Гордіана. Проникнувши, вони оточили його зі зброєю та кинули на нього пурпурний плащ, і вимагали стати імператором та повести повстання проти деспотії Максиміна.

Гордіан на той час вже старий (йому було 80 років) та з великим досвітом у керуванні провінціями, втім все ж таки задоволений своїм життям. Спочатку він відмовляється, але все-таки через загрози зі сторони повстанців та бажання закінчити життя гідно, він змушений прийняти імперські регалії. Проте він постановляє, що назначить свого сина, також Гордіана, співправителем з рівними повноваженнями, тобто августом. Офіційно титул був прийнятий ним 19 березня. Натовп після цього став руйнувати статуї та таблиці, присвячені Максиміну. Через декілька днів вони попрямували з Тісдра до Карфагену, з усією свитою та урочисто, немовби до Риму, зайшли в місто, та Карфаген де-факто став тимчасовою столицею імператорів[6]. Вже в Карфагені, під час церемоній, сина Гордіана проголосили імператором-співправителем. Старшого стали звати Гордіаном I та молодшого Гордіаном II. Вони тоді взяли до свого імені когномен Африканські[7].

Вже з міста повстанці посилають посольство до Риму, котре по Історії Августів прийняв принцепс сенату, майбутній імператор, Валеріан, а по Зосиму Валеріан очолював саме посольство[8]. Також сам Гордіан I веде активне листування з сенаторами[9]. Сенат, надихнувшись повідомленням про анти-максимінский рух в Африці, признав обох імператорів легітимними та 2 квітня проголосив Максиміна Фракійського ворогом народу.

Був вбитий префект Рима Сабін, по версії Історії Августів натовпом та по приказу сенаторів[10], а по Геродіану вірні люди з посольства під проводом того, що вони прийшли з листом від Максиміна, накинулись на префекта Риму. Одночасно з цим стали ходити слухи не тільки про вбивство Сабіна, але і Максиміна[11].

Також сенат створив комісію з 20 колишніх консулів, цей комітет повинен був розглянути злочини Максиміна та координувати дії проти нього, й направити до кожного головного міста Італії посла з проханнями приєднатися до повстання та давати усіляку відсіч Максиміну. Після чого вже до кожної провінції були направленні емісари з знатних вершників, котрі вимагали признати Гордіанів. Усі провінції, окрім Паннонії, Дакії та Іспанії[12], приєдналися до повстання.

Тим часом в Африці Гордіани планували свої подальші дії. Намісник прикордонної до варварських земель Нумідії Капеліан[13], котрий був в тісних стосунках з Максиміном, та ще до проголошення нових імператорів мав конфлікти з Гордіаном Старшим через судові сутички, був офіційно покладений з посади новим імператором. Втім же Капеліан не бажав складати з себе повноважень. Через що він відправився до Карфагену, маючи більшу частину боєздатних когорт Африки та нумідійську кінноту. Для того щоб дати відсіч, Гордіан I послав свого сина вже до війська Капеліана під стінами Карфагена. Під час битви Гордіан II вмирає, а карфагеняни терплять розгромну поразку. Є декілька версій стосовно причин поразки, в Історії Августів говориться що, до битви в Африці була страшна буря[14], котра є рідкістю в цих землях та, через це бойовий дух воїнів сильно впав, також що передбачення та жертвоприношення, котрі вони зробили, коли стали імператорами та перед битвою, говорили про смерть сина, а після і батька. Геродіан приводить більш об’єктивні факти, про небоєздатність війська, втім же і не відмовляється від фактору передбаченої богами судьби:

 
Монета Гордіана II

«Капеліан очолював велику армію молодих сильних воїнів, озброєних усіма видами зброї і мавшими за плечима багатий бойовий досвід, набутий в боях з варварами ... Під час зіткнення чисельна перевага була на боці карфагенян, але вони не мали бойового порядку, тому що не були навчені військових справ і були позбавлені зброї та військових знарядь. Кожен прихопив з дому або маленький меч, або сокиру, або дротики, що вживаються на псовим полюванні…кожен, як міг, виготовляв прикриття для тіла. Нумідійці же - влучні метателі спису і настільки чудові наїзники, що управляють бігом коней без вуздечки, за допомогою однієї лише палиці. Вони з легкістю повернули сили карфагенян, котрі, не витримавши їх напору, покидавши все, почали тікати. Витісняючи і топчучи один одного, ті більшою мірою були загублені своїми, ніж ворогами. Тут загинув і син Гордіана, і ввесь табір його; через масу трупів вони не змогли ні підібрати мертвих для поховання, ні знайти тіло молодого Гордіана.»[13]

Після 22 днів правління Гордіанів, 12 квітня, коли Гордіан I дізнається про загибель сина, то він закінчує життя самогубством, через повішення. Хоча є декілька версій що до його смерті, наприклад Геродіан вважав, що Гордіан вбив себе ще до битви.

Саме коли вже африканське повстання було подавлено Максимін дізнається про Гордіанів та зраду сенату, і починає рух в Італію зі своєї резиденції на Дунаї в місті Сірмій. Він був дуже розлючений, особливо дізнавшись про дії сенату, бо до цього Максимін направив свого сина Максима до Рима, але той «через надмірну любов до батька»[4] не поїхав туди, Максимін вважав якщо там була би своя людина, то сенатори ніколи би не зрадили його. Тому більшу частину свого гніву він направив на свого сина. Він зібрав свої війська з Дунайських лімесів та відправився на Рим. Те що він вивів військо з кордонів, спричиніть вторгнення германців та дакійців, котрі спустошать землі до римської Істрії.

Пупієн, Бальбін та Гордіан IIIРедагувати

Докладніше: Пупієн, Бальбін та Гордіан III

Коли сенат дізнався про поразку Гордіанів були назначені нові імператори з нещодавно створеної комісії 20 колишніх консулів, це був виходець з патриціанського роду Бальбін та з плебеїв Пупієн. Ще до цього вони відзначились як непогані управлінці: Бальбін неодноразово керував провінціями, а Пупієн зарекомендував себе як строгого префекта Рима[15].

Незадоволенні вибором сенату, народні маси не дозволили пройти новим імператорам до Капітолію, де їх повинні були освятити та надати імперську владу. Бунтівники вимагали, щоб державою керував хтось з роду Гордіанів. Вони почали закидувати палками та камінням Пупієна та Бальбіна, та створили натовп перед входом до пагорба. Не маючи іншого рішення, Пупієн та Бальбін наказали привести малолітнього внука Гордіана I, сина його дочки, Марка Антонія Гордіана, котрому на той час було 13 років. Він, під час смути на Капітолії, сидів та грався вдома. Імператори посадили його на плечі, щоб кожен бачив молодого Гордіана та разом з ним направилися до Капітолію[15].

Їх оголосили імператорами в Храмі Юпітера Капітолійського 22 квітня, а тринадцятирічного хлопчиську зробили співправителем та їх спадкоємцем (церазем) під ім’ям Гордан III[15]. Вони були повністю рівними в правах (звичайно окрім Гордіана, котрий був назначений лише номінально), навіть одночасно мали посади великих жерців, що раніше не траплялось при співправлінні імператорів. Вони прийняли титул «Батьки Вітчизни» (в інших варіаціях "Батьки Сенату") та стали августами.

Не зважаючи на компроміс з Гордіаном, народний рух продовжував загостюватися та повстання в Римі закінчиться лише після остаточного приходу до влади Гордіана III. Один з сенаторів, колишній консул, Галлікан та колишній претор Меценат вбили солдатів в одній з сенатських курій. Це було зумовлено тим, що армія в більшості випадків підтримувала Максиміна, котрий проводив великі розподіли на користь солдатів. Галлікан призвав римлян вбивати прихильників Максиміна та солдатів. Не озброєні солдати втекли з міста, поки їх закидували камінням. Вони зачинились в таборі, тим часом як натовп захопив зброю з міських сховищ та намагався взяти в облогу солдатів. Проте військові провели вилазку та змусили громадян тікати до міста, після чого розлючені воїни підпалили Рим, через що сталася велика пожежа. Ця подія ще більше підірвала авторитет нових імператорів[16].

Тим часом Максимін достиг кордонів Італії. Невдовзі до переходу через Альпи Максимін засів в місті Геми[17], місцеві жителі покинули свої будівлі та не залишили провізії солдатам. Максимін зрадів тому, що він йде без опору, проте його воїни не були так оптимістичні, через нестачу продовольства. На наступний день військо направилось через гори, боячись засідки в горах, вони повільно перейшли через вузькі стежки Альп. Проте без особливих труднощів Максимін вторгся в країну. Як тільки це сталося, Максиміну Фракійському повідомили, що стратегічне важливе місто Аквілея зачинило перед ним ворота та розповіли про загибель Гордіанів[18]. Максимін відправив до міста посольство, з вимогою здатися, проте командуючий обороною міста, один з членів комісії 20, Криспін, відмовив послам та зумів переконати не змінювати сторону конфлікту своїх співгромадян, котрі бажали впустити імператора, через те що аквілійці більше були схильні до Максиміна, так як він провів реставраційні роботи поблизу від міста та сильно відбудував його.

 
Нумізматичні зображення Бальбіна, та співправління августів

Дізнавшись про похід Максиміна з Риму Пупієн відправляється в похід, щоб зупинити Максиміна, поки Бальбін залишається в місті з Гордіаном та намагається слідкувати за порядком. Пупієн засідає в Равенні, де проводить активний набір військ. Максимін вимушений почати облогу Аквілеї стає табором поблизу міста. Місцеві жителі встигли підготуватися, вони відремонтували стіни та зробили запаси їжі, на відміну від війська Максиміна, де почався голод. Завдяки успішній оборонні, Максимін не був в змозі двигатися далі по Італії. Він ходив біля стін міста та погрожував аквілейцям, проте натомись вони закидавали його та військо камінням та смолою. В Історії Августів навіть приводиться приклад героїзму аквілейців, а саме те, що аквілейські жінки зістригали своє волосся, для того, щоб робити тятиву луків, хоча це повідомлення сумнівне[19].

Озлоблений Максимін непотрібною облогою (котра на той час вже тривала приблизно місяць), почав наказувати військових керівників та звичайних солдат, а голод в його армії лише наростав. Солдатів залишила надія на перемогу, ходили слухи, що сам Белен (кельтська варіація Аполлона) захищає місто, і що таке велике та грізне військо не може здолати маленьке місто, що пригнічувало їх гідність. Тому 22 травня, легіонери з II парфянського легіону пішли до палатки імператора та вимагали його задатися, він відправив на зустріч їм свого сина Максима, проте вони вбили його, а після і Максиміна в його палатці.

Вони принесли до Аквілеї голови батька та сина, та сдалися, проте Криспін не відчинив їм ворота, а наказав поклонитися новим імператорам Пупієну, Бальбіну та Гордіану. Лише після цього воїни Максимина отримали їжу та одежу. Не дивлячись на складне тоді положення, більшість війська була незадоволена вбивством їх імператора, проте вони приховували свій гнів, через складнощі ситуації[20].

Отримавши звістку про події в Аквілеї, Пупієн направився до міста. Не зважаючи на завершення війни, ситуація в місті більше нагадувала облогу, через те, що солдати не покинули своїх таборів, та все ще оточували місто. Пупієн приїхавши, розформував більшу частину війська Максиміна, і помилував їх, та зі своїми воїнами та вірними германцями направився до Риму, як тріумфатор.

До Риму через чотири дні прибули голови Максимінів (хоча Зосим відмічає, що вони потонули при штормі[21]), під час вистави та видовищ, коли Гордіан та Бальбін дивилися ігри в іподромі. Сенатор Куспій Фламін Север по цій справі виступив з промовою та оспівав імператорів, котрі захистили Рим від тиранії Максиміна. Рим лікував, навіть попре нових заворушень в місті. Пупієну в Римі було влаштовано урочистий прийом та його зустрічали як переможця, хоча він не приклав ніякої сили для здолання ворога.

 
Бюст Гордіана III в Берлінському музеї

Після війни з Максиміном, почалось правління Пупієна та Бальбіна над усією імперією, хоча провінції лояльні колишньому імператору ще намагалися дати відсіч. Вони назначили нових намісників (правда котрих Гордіан III змістить з поста в 241 році, що показує його ставлення до них). Почнеться чеканка монет, де вони зображанні разом. Не дивлячись на рівні можливості та обов’язки суперечки між двома августами були постійні. Бальбін, і не без причин, вважав, що суровий та дисциплінований Пупієн бажає стати одноосібним володарем, а сам Пупієн насміхався над Бальбіном за його слабість та боягузтво.

Головним спором між імператорами, стало напрямок наступного військового походу, Пупієн бажав піти на парфян, а Бальбін на готів. Постійні конфлікти між августами повністю підірвали вірність війська, котре розподілись на два табори: котрі тяготили за часами Максиміна, та ті, хто вважали, що Гордіан повинен отримати повну владу.

Тому 29 липня Преторіанська гвардія вторглась до палацу, де оточила Пупієна, вірні йому германці находились в іншій частині палацу, місці засідання Бальбіна. Пупієн попросив послати Бальбіна допомогу, проте вважаючи, що це змова Пупієна, він не став нікого відправляти, після чого преторіанці схопили двох старих імператорів (на той час Пупієну було 70, а Бальбіну 60 років). Вони роздягали їх та повели через усе місто, б’ючи та насміхаючись над ними, до свого табору, де хотіли їх стратити. Проте германці почали переслідувати імперську гвардію, та преторіанці були змушенні вбити імператорів, не пройшовши і половини шляху[22].

Після цього преторіанці зрозуміли, що не знають кого вибрати імператором, тому признали цезаря Горідана III августом, та він став єдиновладним керівником імперії. Ходили чутки, що сам Гордіан наказав стратити імператорів, щоб отримати владу. Правління Пупієна та Бальбіна тривало всього 99 днів.

Гордіан I та Горідан II були обожнені, а також імператор Александр, котрого вбив Максимін став шанований як і Гордіани. Через свій малий вік Гордіан III довгий час сам не керував країною, він продовжив боротьбу з прихильниками Максимінів, котрі були особливо сильні в Іспанії та Паноннії, та все-таки направився в похід до парфян, як бажав Пупієн, де й загинув.

НаслідкиРедагувати

Повалення режиму імператора Максиміна спричинило погіршення стану країни під час кризи III сторіччя. Нові імператори сильно залежалі від війська, що показує приклад Пупієна та Бальбіна, котрі втратили вплив в армії, через бездіяльність та нерішучість. Оформлення правління Гордіана III звело до кінця імперію, після чого деградація інститутів та військового мистецтва прогресувала аж до Діоклетіана. Рік шести імператорів це тотальна криза адміністрації та військових формацій, хоча вперше сенат почав рішуче діяти після стагнації з часів Коммода, та впливати на розвиток історії кризи III сторіччя. Хоча багато з аспектів цієї події є сумнівними, через невелику кількість збережених джерел та їх недостовірність.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Herodiani — Ab excessu Divi Marci libri octo — VI — 8-9
  2. Herodiani — Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 1(3-5)
  3. а б Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 3
  4. а б Юлий Капитолин XIX.ДВОЕ МАКСИМИНОВ — XVII — 1-5
  5. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo - VII - 4
  6. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 6
  7. Повне ім'я звучало як Марк Антоній Гордіан Семпроніан Роман Африкан
  8. Зосим "Нова Історія" — 14
  9. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 6(3-4)
  10. Юлий Капитолин XIX.ДВОЕ МАКСИМИНОВ — XV
  11. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 6(5-9)
  12. Знання про вірні Максиміну провінції ми маємо з нумізматики та написів в провінціях
  13. а б Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII - 9
  14. Юлий Капитолин XX.ТРОЕ ГОРДИАНОВ — XVI
  15. а б в Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 10
  16. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VII — 11-12
  17. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VIII —1(4-5)
  18. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo - VIII - 3-5
  19. Юлий Капитолин XXI.МАКСИМ И БАЛЬБИН — XI
  20. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VIII — 6
  21. Зосим "Нова Історія" — 15-16
  22. Herodiani Ab excessu Divi Marci libri octo — VIII — 8

Література та ДжерелаРедагувати