Відкрити головне меню
Рястка
Рястка зонтична
Рястка зонтична
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Холодкові (Asparagaceae)
Підродина: Scilloideae
Триба: Ornithogaleae
Рід: Рястка (Ornithogalum)
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ornithogalum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ornithogalum
EOL logo.svg EOL: 29231
IPNI: 52938-3
ITIS logo.svg ITIS: 42753
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 51466

Ря́стка (Ornithogalum) — рід багаторічних рослин родини Холодкових, що налічує за оцінками різних дослідників від 100 до 300 видів. Представники роду поширені в помірних і субтропічних регіонах планети. Переважна більшість рясток не має господарського значення, проте близько 15 видів належать до декоративних рослин. Деякі види отруйні.

НазваРедагувати

Українська назва роду співзвучна із узагальнюючим словом «ряст». В давнину цим терміном позначали будь-яку дрібну рясноквітучу рослину (а українські види рясток саме до таких і належать). Втім, слід зважати, що в сучасній науковій термінології словом «ряст» прийнято називати лише представників роду Corydalis, який в систематичному відношенні не споріднений із рястками.

Латинська назва роду походить від слів ornis («птах») і gala («молоко»), тобто «пташине молоко». Вона вказує на білий колір квіток, притаманний багатьом його представникам. В європейських мовах поширені назви, що вказують на зірчасту форму квіток цих рослин: наприклад, нім. milchsterne — «молочні зірки» або англ. star of Bethlehem — «вифлеємська зірка».

ОписРедагувати

 
Щиткоподібні суцвіття Ornithogalum arabicum
 
Циліндричні суцвіття рястки Буше з незвичними зеленкуватими квітами
 
Квіти Ornithogalum dubium
 
Новий член роду Ornithogalum candicans, раніше відомий як Galtonia candicans (Baker) Decne.

Усі рястки належать до цибулинних трав'янистих рослин, причому переважна більшість їх невеликі за розміром (5-40 см), а висота найбільших видів не перевищує 85 см. Цибулини кулясті або яйцеподібні, завширшки 2-5 см, вкриті цупкими лусками. Характерно, що корені в них не відмирають у період спокою, а поступово змінюються протягом життя. Листки прикореневі, лінійні або ременеподібні, досить часто з білою поздовжньою смужкою посередині. Вони з'являються завжди раніше за квіти, у багатьох видів листки, що з'явилися восени, після зимівлі продовжують розвиток навесні.

Суцвіття — китиці, які в одних рясток можуть бути піднесені на досить довгих квітконосах, а в інших, навпаки, мають щиткоподібний вигляд. В останньому випадку квітконоси завжди значно коротші за листки, а суцвіття розташовані майже біля землі. Квітки двостатеві, актиноморфні, шестичленні, без запаху. Найпоширеніший варіант забарвлення — білий із зеленкуватими смужками на зовнішньому боці пелюсток. У рястки Буше і Ornithogalum nutans зеленкуваті смуги розташовані і на внутрішньому боці пелюсток, в Ornithogalum dubium квіти помаранчеві, у рястки жовтуватої і Ornithogalum suaveolens — жовтуваті. Тичинки вільні, тичинкові нитки плоскі, широкі, інколи з двома зубцями на верхівці, як у рястки Буше. Стовпчик ниткоподібний або його зовсім немає; приймочка маленька, головчаста.

Плід — коробочка. Насіння чорне, кулясте, оберненояйцеподібне або дископодібне. У деяких рясток оболонка насіння містить жирну олію.

Деякі види рясток, як от рястка зонтична, містять у своїх тканинах серцеві глікозиди й алкалоїди, а тому отруйні для людини і тварин.

ЕкологіяРедагувати

Рястки належать до світлолюбних, посухостійких рослин. Переважна більшість представників роду досить теплолюбні і не витримують приморозків, лише біля півтора десятка видів здатні зимувати під снігом. В природі ці рослини зростають у відкритих біоценозах: у степах, серед чагарників, на схилах, причому полюбляють дещо порушені ґрунти з розрідженим травостоєм.

Рослини помірного поясу квітнуть навесні. Квіти запилюються комахами; незважаючи на відсутність запаху, деякі види рясток є добрими медоносами. Окрім насіннєвого цим рослинам притаманне інтенсивне вегетативне розмноження, яке відбувається за рахунок відокремлення численних дочірніх цибулинок.

ПоширенняРедагувати

Найбільшого видового розмаїття рястки досягають на теренах Середземномор'я, Західної Азії і Південної Африки. Кілька видів розповсюджені дещо північніше, їх ареал охоплює Північне Причорномор'я, Центральну і південну частину Східної Європи. Крім того, 4 види розповсюджені в Північній Америці, а 1 — в Південній.

В Україні зростає 14 видів рясток, з них 4 (рястка гірська, двозначна, відігнута і Буше) занесені до Червоної книги України.

ЗастосуванняРедагувати

Серед господарських призначень рястки відомі перш за все як декоративні рослини. Найбільш витривалі види вирощують у відкритому ґрунті, їх висаджують у кам'янистих садках, на клумбах і газонах поруч з тюльпанами, гіацинтами, гадючими цибульками. Цвітіння проходить дружно і триває близько 2 тижнів. Теплолюбні африканські рястки вирощують в оранжереях. Суцвіття найбільших видів (Ornithogalum arabicum, Ornithogalum dubium, Ornithogalum saundersiae, Ornithogalum thyrsoides) придатні для зрізання на букети.

У харчуванніРедагувати

Менш відоме кулінарне застосування рясток — деякі з цих рослин, наприклад, Ornithogalum pyrenaicum, використовують як зелені овочі.

На Кавказі та в Середній Азії цибулини рястки йдуть у харч. Їх викопують, очищують, миють в холодній воді, а потім ошпарюють окропом. Далі смажать або тушкують в олії. У деяких місцевостях маринують на зразок пікулів, або солять як огірки у дерев'яних кадубах. [1]

СистематикаРедагувати

Рід вперше описано Карлом Ліннеєм в 1753 році в його фундаментальній праці «Species Plantarum».[2] Спочатку рясток відносили до родини Лілійних,[3] згодом австрійський дослідник цих рослин Франц Шпета виділив їх в окрему підродину Ornithogaleae родини Гіацинтових.

Видовий склад роду також не визначений остаточно. Іноді його поділяють на три підроди: Ornithogalum, Myogalum та Beryllis. В 2000-х роках до рясток віднесли представників декількох африканських родів цибулинних рослин, внаслідок чого він збагатився наступними синонімами:

  • Albuca L.
  • Avonsera Speta
  • Battandiera Maire
  • Cathissa Salisb.
  • Coilonox Raf.
  • Dipcadi Medik.
  • Eliokarnos Raf.
  • Elsiea F.M.Leight.
  • Galtonia Decne.
  • Honorius Gray
  • Lindneria T.Durand & Lubbers
  • Loncomelos Raf.
  • Melomphis Raf.
  • Neopatersonia Schönland
  • Pseudogaltonia (Kuntze) Engl.
  • Stellarioides Medik.
  • Uropetalon Burch. ex Ker Gawl.
  • Zahariadia Speta

ВидиРедагувати

В Україні в дикому стані росте 9 видів рястки. Серед них Ornithogalum fischerianum Krasch. — рястка Фішера, Ornithogalum gussonei Ten. — рястка Гуссона.


ЛітератураРедагувати

  • Constantinos Alexandros Zahariadi: Ornithogalum L. In: T. G. Tutin, V. H. Heywood, N. A. Burges, D. M. Moore, D. H. Valentine, S. M. Walters, D. A. Webb (Hrsg.): Flora Europaea. Volume 5: Alismataceae to Orchidaceae (Monocotyledones), Cambridge University Press, Cambridge 1980.(англ.)
  • М. А. Павлова. Формирование интродукционных популяций некоторых видов рода Ornithogalum L. // Промышленная ботаника. — 2010. — Вип. 10. — С. 90-95.(рос.)

ДжерелаРедагувати

  1. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.72
  2. Carl von Linné: Species Plantarum. 1. Auflage, Band 1, Lars Salvius, Stockholm 1753, S. 306.
  3. Жизнь растений / Под ред. А. Л. Тахтаджяна. М.: Просвещение — 1982. — Т.6, стр.72-91.(рос.)
  4. Franz Speta: Ornithogalum improbum (Hyacinthaceae), eine neue Art vom Bozdaǧ bei Izmir (Türkei). In: Willdenowia Band 22, Nr. 1-2, 1992, S. 119–124.(нім.)PDF
  5. Franz Speta: Ornithogalum macrum Speta (Hyacinthaceae), eine merkwürdige neue Art aus der Türkei. In: Folia Geobotanica. Band 26, Nr. 3, 1991, S. 349–355.(нім.)
  6. Franz Speta: Ornithogalum mysum Speta, eine neue Art aus der O. montanum-Verwandtschaft (Hyacinthaceae). In: Phyton (Horn, Austria). Band 31, Nr. 1, 1991, S. 57-66.(нім.)PDF
  7. а б Franz Speta: Ornithogalum sibthorpii Greuter und O. sigmoideum Freyn & Sint. sind nicht identisch. In: Linzer Biologische Beiträge. Band 22, Nr. 2, 1990. S. 787–829.(нім.)PDF

ПосиланняРедагувати