Відкрити головне меню
Рясоніжка
Neomys fodiens TF 090829.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Мідицеподібні (Soriciformes)
Родина: Мідицеві (Soricidae)
Рід: Рясоніжка (Neomys)
(Kaup, 1829)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Neomys
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Neomys
EOL logo.svg EOL: 41619
ITIS logo.svg ITIS: 633467
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 52813
Fossilworks: 40474

Рясоніжка[1][2][3], кутора[4] (Neomys) — рід ссавців з родини мідицевих (Soricidae) ряду Мідицеподібні (Soriciformes) надряду комахоїдних (Insectivora).

Разом з деякими іншими групами дрібних ссавців відноситься до несистематичної групи Землерийки. Цей рід відомий також під такими вернакулярними назвами, як кутора (у часи О. Черная так називали усіх землерийок родини Soricidae), водяна землерийка (найдавніша назва).

ТаксономіяРедагувати

  1. Рясоніжка велика (Neomys fodiens). Розміром дорівнює великій миші. Поширена майже по всій Україні: Карпати, ліс. і лісостеп. смуги, підніжжя Кавказу і Кубань. Оселяється на берегах річок, озер та інших водоймищ.
  2. Рясоніжка мала (Neomys anomalus Cabr.) — дещо менша розмірами. Поширена на Правобережній Україні, в Криму, на Поліссі й у Молдавії.
  3. Neomys schelkovnikovi

ЕкологіяРедагувати

Рясоніжки живуть переважно у заплавах річок та біля берегів стоячих водойм (озер, ставків), проте найчастіше і у відносно великій кількості зустрічаються тільки біля малих річок. Гнізда влаштовують в норах інших дрібних ссавців або в природних порожнинах — під корінням, серед каміння тощо. Полюють на дрібних водних тварин, переважно безхребетних. Один з найулюбленіших об'єктів живлення рясоніжок — рачки-гамаруси. Існує думка, що рясоніжки можуть завдавати помітної шкоди рибництву, знищуючи мальків риб, проте за фактичної щільності рясоніжок (рідко більше 1-2 особин на 100 м берегової лінії) така думка є явним перебільшенням.

ПриміткиРедагувати

  1. Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 23.
  2. Кубійович, В. (гол. ред.). Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Париж, Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Т. 7.
  3. Загороднюк І., Харчук С. Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців Європи // Науковий вісник НУБіП України. Серія: лісівництво та декоративне садівництво. — 2011. — Вип. 164. — № 3. — С. 124–135.
  4. Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 194.

ЛітератураРедагувати