Вікіпедія

Рут Бейдер Гінзбург

американська феміністка, культурна ікона, суддя Верховного суду США
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Гінзбург.

Рут Бе́йдер Гі́нзбург, або Ґі́нзбурґ,[14][15] (англ. Ruth Bader Ginsburg, до шлюбу Джоа́н Рут Бе́йдер (англ. Joan Ruth Bader); 15 березня 1933 — 18 вересня 2020) — американська правниця, суддя Верховного суду США, феміністка, американська культурна ікона[16]. Авторка ряду ключових прецедентів у справах стосовно дискримінації за статтю. Гінзбург — друга жінка на посаді судді Верховного суду США після Сандри Дей О'Коннор і єдина після відставки О'Коннор і до призначення Соні Сотомайор жінка-членкиня Верховного суду. Внесена до Національної зали слави жінок.

Рут Бейдер Гінзбург
англ. Ruth Bader Ginsburg
Ім'я при народженніангл. Joan Ruth Bader
ПсевдоNotorious R.B.G.[1] і R.B.G.[1]
Народилася15 березня 1933(1933-03-15)[4][5][6]
Бруклін, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[7]
Померла18 вересня 2020(2020-09-18)[2][3] (87 років)
Вашингтон, США[2]
·рак підшлункової залози[8]
ПохованняАрлінгтонський національний цвинтар
Країна США
Діяльністьсуддя, адвокатка, юристка
Галузьправо[9], права жінок[9], рівність статей[9], гендер[9], суд[9] і верховний суд[9]
Alma materКорнелльський університет, Гарвардська школа права, Колумбійська школа права і Середня школа Джеймса Медісонаd
ВчителіБенжамін Капланd
Знання мовамериканська англійська, іврит, шведська і англійська[9][10]
ЗакладРатґерський університет, Колумбійський університет і Федеральний уряд США
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук[11]
Посадасуддя Верховного суду США[12] і Judge of the United States Court of Appeals for the D.C. Circuitd
Конфесіяюдаїзм
У шлюбі зМартін Д. Гінзбург
Діти (2[13])Джейн Гінзбургd і Джеймс Стівен Гінзбургd
Автограф
Нагороди

Brandeis Medald (2003)

Національна зала слави жінок (2002)

почесний доктор Університету штату Огайоd (10 квітня 2009)

Член Американської академії мистецтв і наук

почесний доктор Гарвардського університетуd (2011)

100 найвпливовіших жінок світу за версією Forbesd (2004)

Time 100 (2015)

почесний доктор Принстонського університетуd (1 червня 2010)

премія Чотирьох свобод — Медаль свободиd (2015)

премії Джефферсона за суспільний обов'язокd (2011)

премія «Золота тареля»d (1995)

премія Генезисd (2018)

премія Маргарет Брентd (1993)

Berggruen Prized (2019)

honorary doctorate of Lund Universityd (1969)

Q99519077? (8 травня 2019)

honorary doctor of the Willamette Universityd (2009)

Radcliffe Medald (2015)

Премія Елізабет Блеквелd (2021)

IMDbID 0046029

Призначена президентом Клінтоном та прийняла присягу 10 серпня 1993 року. Вважається, що Гінзбург належить до ліберального крила суду.

Життєпис

ред.

Народилася 15 березня 1933 року в Брукліні, Нью-Йорк другою дочкою євреїв-іммігрантів Селії (уроджена Амстер) і Натана Бейдерів, які жили в бруклінському районі Флетбуш. Батько іммігрував з Одеси, а мати народилася в Нью-Йорку в родині австрійських євреїв[17].

Старша сестра Мерилін померла від менінгіту в шестирічному віці, коли Рут було 14 місяців[18][19][20].

Сім'я називала Джоан «Кікі», прізвиськом, яке дала Мерилін за те, що вона штурхалася[18][21]. Коли «Кікі» пішла в школу, мати виявила, що в її класі було кілька інших дівчат на ім'я Джоан, тому запропонувала учителю називати дочку «Рут»[18].

Відвідувала Єврейський центр Іст-Мідвуда, консервативну синагогу, де познайомилася з принципами єврейської віри і вивчила іврит[22].

Мати, Селія Амстер, яка завжди надихала дочку в її щасливих і важких обставинах, також відігравала активну роль у її освіті. Сесілія сама була здібною ученицею, але після закінчення середньої школи у 15 років, вона не змогла продовжити освіту, оскільки сім'я вирішила відправити в коледж її брата. Мати хотіла більше освіти для доньки, мріючи для неї про кар'єру вчительки історії[23], часто водила в бібліотеку[21]. Рут відвідувала середню школу Джеймса Медісона, яка пізніше назвала на її честь залу судових засідань. Селія в останні роки боролася з раком і померла за день до того, як Рут закінчила школу.

Рут Бейдер вступила в Корнелльський університет в Ітаці, де стала членкинею студентського братства Alpha Epsilon Phi[24]. 23 червня 1954 року закінчила університет зі ступенем бакалавра з управління. Була членкинею товариства Фі Бета Каппа та студенткою з найбільшою кількістю балів у своїй групі[25].

Через місяць після випуску одружилася з Мартіном Гінзбургом, з котрим познайомилася під час навчання[23], і переїхала у Форт Сілла, штат Оклахома, куди він був призначений офіцером корпусу підготовки офіцерів запасу (ROTC)[26].

У 21 рік Гінзбург почала працювати в офісі служби соціального забезпечення в Оклахомі, де пізніше її понизили на посаді через вагітність[20]. У 1955 році народила дочку.

Восени 1956 року вступила до Гарвардської юридичної школи однією з дев'ятьох жінок з-поміж близько 500 вступників[27][28]. Декан закладу Ервін Грісволд поставив студенткам, у тому числі Гінзбург, принизливе сексистське питання: «Як ви виправдовуєте те, що ви зайняли місце кваліфікованого чоловіка?»[23].

Коли її чоловік влаштувався на роботу в Нью-Йорк, Гінзбург перейшла в юридичну школу Колумбійського університету, де у 1959 році здобула ступінь докторки юриспруденції однією з перших у випуску[21][29].

Гінзбург стала першою жінкою у складі колегії двох юридичних журналів: «Harvard Law Review» і «Columbia Law Review». На посаді професорки юридичної школи Ратґерс і Колумбії викладала цивільне право, будучи однією з небагатьох жінок у галузі.

Виступала як юристка-доброволиця Американського союзу цивільних свобод і була членкинею ради директорів і однієї з його загальних рад у 1970-х роках.

У 1980 році президент Джиммі Картер призначив Гінзбург в Апеляційний суд США по округу Колумбія, де вона служила до свого призначення у Верховний суд США 1993 року.

Померла 18 вересня 2020 року[30]. Стала першою жінкою, прощання з якою відбулося в Капітолії[31][30].

Кар'єра

ред.

Багаторазово стикаючись при побудові кар'єри з дискримінацією жінок, Рут Гінзбург присвятила значну частину своєї юридичної кар'єри правозахисту, відстоюванню гендерної рівності та прав жінок, виграла кілька прецедентних справ з тем сексизму у Верховному суді США.

На початку суддівської кар'єри Гінзбург стикалася з труднощами в пошуку роботи[32][33][34]. У 1960 році суддя Верховного суду Фелікс Франкфуртер відхилив кандидатуру Гінзбург на посаду клерка через її стать. Вона отримала відмову, незважаючи на вагому рекомендацію Альберта Маркса Сакса, професора, а потім декана Гарвардської юридичної школи[35][36][a]. Професор Колумбійської школи права Джеральд Гютер також наполягав на тому, щоб суддя Едмунд Л. Палмері з Окружного суду Південного округу Нью-Йорка взяв Гінзбург на посаду клерка, погрожуючи ніколи більше не рекомендувати Палмері іншого випускника Колумбійської школи, якщо той не надасть Гінзбург можливість проявити себе, заодно гарантувавши, що він знайде заміну судді, якщо Гінзбург спіткає невдача[20][21][37]. Пізніше в тому ж році Гінзбург почала працювати на суддю Палмері і обіймала посаду протягом двох років.

Академія

ред.

З 1961 по 1963 рік Гінзбург була науковою співробітницею, а потім асоційованою директоркою Проєкту юридичної школи Колумбії за міжнародною процедурою; вона вивчила шведську мову, щоб спільно з Андерсом Брюзеліем написати книгу про цивільний процес у Швеції[38][39]. Гінзбург для своєї книги також провела великі дослідження в Лундському університеті у Швеції[40]. Час, проведений Гінзбург у Швеції, вплинув на її погляди на гендерну рівність. Дослідниця надихнулася спостереженням за становищем жінок у Швеції, де вони становили від 20 до 25 відсотків усього юридичного студентства; а одна з суддів, за якою Гінзбург спостерігала під час своїх досліджень, займалася роботою на восьмому місяці вагітності[23].

У 1963 році Гінзбург отримала першу професорську позицію, в юридичній школі Ратґерс[41]. Однак призначення знову було сексистським: Гінзбург повідомили, що їй будуть платити менше, ніж її колегам-чоловікам, оскільки у її чоловіка була добре оплачувана робота[34]. Коли Гінзбург почала займатися академічною діяльністю, у США було менше двадцяти жінок-професорок права. Вона займала в Ратґерському університеті посаду професорки права, головним чином цивільного судочинства, з 1963 по 1972 рік, а постійну позицію отримала у 1969 році[42][43].

У 1970 році Гінзбург співзаснувала юридичний журнал «Women's Rights Law Reporter», перший сфокусований на правах жінок журнал у США[44]. З 1972 по 1980 роки вона викладала в Колумбійському університеті, де стала першою жінкою на постійному контракті, і написала в співавторстві патронажний журнал по справах з дискримінації за статтю[43].

Правозахист жінок

ред.
 
Рут Бейдер Гінзбург в 1977 році

У 1972 році Гінзбург стала співзасновницею Проєкту з прав жінок в Американській спілці захисту громадянських свобод (ACLU), а в 1973 році вона стала генеральною радницею ACLU[25]. До 1974 році Проєкт із прав жінок і пов'язані з ним проєкти ACLU взяли участь у розгляді понад 300 справ щодо дискримінації за статтю. Будучи директоркою Проєкту з прав жінок, вона між 1973 і 1976 роками брала участь у шістьох судових процесах, поданих до Верховного суду і виграла п'ять із них[35]. Замість того, щоби просити суд припинити всю гендерну дискримінацію відразу, Гінзбург вибрала інший підхід — вона ставила метою конкретні дискримінаційні положення і спиралася на кожну наступну перемогу. Рут ретельно вибирала позивачок і позивачів, час від часу вибираючи чоловіків для демонстрації того, що сексизм шкодить як жінкам, так і чоловікам[43].

Під прицілом Гінзбург були й закони, на перший погляд корисні для жінок, але котрі на ділі посилювали гендерні стереотипи, зокрема, уявлення, що жінки повинні бути залежні від чоловіків[35]. Стратегія Рут також впливала і на вибір лексики (див. Феміністична мовна реформа), вона виступала за використання слова «gender» (з англ. — «ґендер») замість «sex» (з англ. — «стать, секс») після припущення свого секретаря, що слово «sex» відволікатиме суддів[43]. Рут Гінзбург набула репутації кваліфікованої правозахисниці і її багаторічна цілеспрямована робота призвела до припинення чи обмеження дискримінації за статтю в багатьох областях права[45].

Гінзбург написала бриф до справи «Рід проти Ріда», 404 U. S. 71 (1971)[46], при вирішенні якого Верховний суд поширив дію положення про рівний захист Чотирнадцятої поправки до Конституції США на жінок[43][47][b]. Вона допомогла виграти справу «Фронтьеро проти Річардсона», 411 U. S. 677 (1973)[49], яка оскаржувала положення закону, що утруднювало військовослужбовицям отримання збільшеної допомоги для своїх чоловіків у порівнянні з військовослужбовцями, що просили аналогічної допомоги для дружин. Гінзбург стверджувала, що статут розглядає жінок як неповноцінних, і Верховний суд, проголосувавши 8-1, виніс рішення на її користь[35].

Судова кар'єра

ред.

Апеляційний суд США по округу Колумбія

ред.

14 квітня 1980 року президент Джиммі Картер висунув кандидатуру Гінзбург на посаду судді Апеляційного суду США по округу Колумбія, яка стала вакантною після смерті Гарольда Левенталя[42]. Вона була затверджена Сенатом Сполучених Штатів 18 червня 1980 року і отримала призначення в того ж дня. Службу Гінзбург в Апеляційному суді США припинено 9 серпня 1993 року в зв'язку з призначенням суддею Верховного суду США[50][51].

Верховний суд США

ред.

Президент Білл Клінтон висунув її на посаду судді Верховного суду 14 червня 1993 року на місце, звільнене суддею Байроном Вайтом.

Пам'ять

ред.
  • Рут Гінзбург — головна героїня художнього фільму «За статевою ознакою» (2018 рік, США). Режисерка Мімі Ледер, в ролі Гінзбург — Фелісіті Джонс.
  • Також вона фігурує у двох епізодах («The Supreme Court» [4 сезон 17 серія] і «Last Call» [5 сезон 13 серія]) телесеріалу «Юристи Бостона», пов'язаних з появою головних героїв на слухання у Верховному суді США. Роль Гінзбург виконує Роз Вітт[52].

Нотатки

ред.
  1. ↑ За словами Гінзбург, суддя Вільям О. Дуглас найняв першу жінку-клерка Верховного суду у 1944 році, а другу жінку (юристку) найнято лише у 1966 році[32].
  2. ↑ Гінзбург згадала Дороті Кеньйон[en] та Паулі Мюррей[en] як співавторок брифу на знак визнання їхнього внеску у правозахист фемінізму[48].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  2. ↑ а б в Justice Ruth Bader Ginsburg, Champion Of Gender Equality, Dies At 87 — National Public Radio, 2020.
  3. ↑ а б 金斯柏格87歲病逝 美自由派大法官畢生維權成女中豪傑[影] // 中央通訊社 — 2020.
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ FemBio database
  6. ↑ Munzinger Personen
  7. ↑ Hart J. S. Ruth Bader Ginsburg: a life — 1 — 2018. — P. 3.
  8. ↑ https://www.npr.org/2020/09/18/100306972/justice-ruth-bader-ginsburg-champion-of-gender-equality-dies-at-87
  9. ↑ а б в г д е ж Чеська національна авторитетна база даних
  10. ↑ CONOR.Sl
  11. ↑ https://www.amacad.org/person/ruth-bader-ginsburg
  12. ↑ Members of the Supreme Court of the United States — Верховний Суд США.
  13. ↑ https://www.newsweek.com/ruth-bader-ginsburgs-husband-children-are-part-her-historic-legacy-1533035
  14. ↑ Український правопис. Київ: Наукова думка. 2019. с. 156. ISBN 978-966-00-1728-3.
  15. ↑ Пам’ять судді Рут Бейдер Ґінзбурґ вшановують в її рідному Нью-Йорку. Відео (українською) , архів оригіналу за 25 вересня 2020, процитовано 25 вересня 2020
  16. ↑ Померла Рут Гінзбург: суддя, феміністка та культурна ікона США. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 20 вересня 2020.
  17. ↑ Ruth Bader Ginsburg. Academy of Achievement (англ.). Архів оригіналу за 17 вересня 2020. Процитовано 8 вересня 2018.
  18. ↑ а б в Ginsburg, Harnett, Williams, 2016, с. 3.
  19. ↑ 10 Things You Didn't Know About Ruth Bader Ginsburg. US News (англ.). 1 жовтня 2007. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 14 січня 2020.
  20. ↑ а б в Margolick, David (1993). Trial by Adversity Shapes Jurist's Outlook. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 вересня 2018.
  21. ↑ а б в г Ruth Bader Ginsburd. Oyez Project (англ.). Chicago-Kent College of Law. Архів оригіналу за 19 березня 2007. Процитовано 8 вересня 2018.
  22. ↑ Ginsburg, Harnett, Williams, 2016, с. 14—15.
  23. ↑ а б в г Philip Galanes (15 листопада 2015). Ruth Bader Ginsburg and Gloria Steinem on the Unending Fight for Women’s Rights. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 15 листопада 2015. Процитовано 8 вересня 2018.
  24. ↑ Scanlon, Jennifer. Significant contemporary American feminists: a biographical sourcebook. — Westport, Conn. : Greenwood Press, 1999. — С. 118. — ISBN 9780313301254.
  25. ↑ а б Thomas R. Hensley, Kathleen Hale, Carl Snook. The Rehnquist Court: Justices, Rulings, and Legacy. — ABC-CLIO, 2006. — С. 92. — ISBN 9781576072004.
  26. ↑ Harvard Law School (7 лютого 2013). A conversation with Ruth Bader Ginsburg at HLS (англ.). Архів оригіналу за 21 січня 2014. Процитовано 8 вересня 2018.
  27. ↑ Ginsburg, Ruth Bader.  // Harvard Women's Law Journal. — 2004. — P. 303.
  28. ↑ Anas, Brittany (20 вересня 2012). Ruth Bader Ginsburg at CU-Boulder: Gay marriage likely to come before Supreme Court within a year. Orlando Sentinel. Архів оригіналу за 15 січня 2013. Процитовано 14 січня 2020.
  29. ↑ Jeffrey Toobin. The Nine: Inside the Secret World of the Supreme Court. — 1st ed. — New York : Doubleday, 2007. — С. 82. — ISBN 9780385516402.
  30. ↑ а б CNN, Joan Biskupic and Ariane de Vogue. Justice Ruth Bader Ginsburg dead at 87. CNN. Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 26 вересня 2020.
  31. ↑ Рут Гінзбург стала першою жінкою, яка була удостоєна церемонії прощання в Капітолії. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 26 вересня 2020.
  32. ↑ а б Cooper, Cynthia L.  // Perspectives. — Summer 2008. — No. 1. — P. 18—22. Процитовано 2016-07-09.
  33. ↑ A Brief Biography of Justice Ginsburg. Columbia Law School. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 9 липня 2016.
  34. ↑ а б Liptak, Adam (11 лютого 2014). Kagan Says Her Path to Supreme Court Was Made Smoother by Ginsburg’s. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 15 січня 2020. Процитовано 9 вересня 2018.
  35. ↑ а б в г Lewis, Neil A. (15 червня 1993). The Supreme Court: Woman in the News; Rejected as a Clerk, Chosen as a Justice: Ruth Joan Bader Ginsburg. The New York Times (англ.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 17 липня 2016. Процитовано 17 вересня 2016.
  36. ↑ Greenhouse, Linda (30 серпня 2006). Women Suddenly Scarce Among Justices' Clerks. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 25 квітня 2009. Процитовано 27 червня 2010.
  37. ↑ Syckle, Katie Van (22 січня 2018). This Is Justice Ruth Bader Ginsburg's #MeToo Story. The Cut (англ.). Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
  38. ↑ Ginsburg, Ruth Bader; Bruzelius, Anders.  — Martinus Nijhoff, 1965. Архівовано з джерела 25 січня 2021
  39. ↑ Riesenfeld, Stefan A.  // Columbia Law Review. — 1967. — No. 6 (6). — P. 1176—1178.
  40. ↑ Bayer, Linda N. Ruth Bader Ginsburg (Women of Achievement). — Philadelphia : Chelsea House Publishers, 2000. — С. 46. — ISBN 9780791052877.
  41. ↑ Hill Kay, Herma.  // Colum. L. Rev. — 2004. — No. 2. — P. 2—20. Процитовано 2016-07-09.
  42. ↑ а б Ginsburg, Ruth Bader. Federal Judicial Center. Архів оригіналу за 29 квітня 2018. Процитовано 14 січня 2020.
  43. ↑ а б в г д Toobin, Jeffrey (11 березня 2013). Heavyweight: How Ruth Bader Ginsburg has moved the Supreme Court. New Yorker (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 28 лютого 2016.
  44. ↑ About the Reporter. Women's Rights Law Reporter (англ.). Архів оригіналу за 8 липня 2008. Процитовано 30 вересня 2018.
  45. ↑ Pullman, Sandra (7 березня 2006). Tribute: The Legacy of Ruth Bader Ginsburg and WRP Staff. American Civil Liberties Union (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2015. Процитовано 5 жовтня 2018.
  46. ↑ Reed v. Reed, 404 U.S. 71 (1971) (англ.). Justia. 2019. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 22 лютого 2019.
  47. ↑ Supreme Court Decisions & Women's Rights – Milestones to Equality Breaking New Ground – Reed v. Reed, 404 U.S. 71 (1971). The Supreme Court Historical Society. (англ.). Архів оригіналу за 28 лютого 2016. Процитовано 7 жовтня 2018.
  48. ↑ Kerber, Linda K. (1 серпня 1993). Judge Ginsburg's Gift (англ.). The Washington Post. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 9 липня 2016.
  49. ↑ Frontiero v. Richardson, 411 U.S. 677 (1973) (англ.). Justia. 2019. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 22 лютого 2019.
  50. ↑ Judges of the D. C. Circuit Courts. Historical Society of the District of Columbia Circuit. Архів оригіналу за 25 лютого 2016. Процитовано 10 грудня 2018.
  51. ↑ Fulwood III, Sam (4 серпня 1993). Ginsburg Confirmed as 2nd Woman on Supreme Court. Los Angeles Times (англ.). 0458-3035. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 10 грудня 2018.
  52. ↑ Boston Legal (TV Series 2004–2008) - IMDb. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 25 вересня 2019.

Література

ред.
  • Ginsburg, Ruth Bader; Harnett, Mary; Williams, Wendy W. My own words. — First Simon & Schuster hardcover edition. — New York, 2016. — 371 с. — ISBN 9781501145247.
  • Clinton, Bill. My Life (Bill Clinton autobiography). — New York: Vintage Books, 2005. — ISBN 140003003X.
  • Garner, Bryan A. Foreword // Garner on Language and Writing. — Chicago: American Bar Association, 2009. — ISBN 9781590315880.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рут_Бейдер_Гінзбург&oldid=41960364