Рональд Гарвуд (англ. Ronald Harwood; 9 листопада 1934, Кейптаун, ПАР — 8 вересня 2020) — британський письменник, драматург та сценарист.

Рональд Гарвуд
англ. Ronald Harwood
Ім'я при народженні англ. Ronald Horwitz
Псевдо Ronald Horowitz[1]
Народився 9 листопада 1934(1934-11-09)[2][3][4]
Кейптаун, ПАР
Помер 8 вересня 2020(2020-09-08)[5] (85 років)
Сассекс, Південно-Східна Англія, Англія, Велика Британія
Країна Flag of South Africa (1928–1994).svg Південно-Африканський Союз
Flag of the United Kingdom (1-2).svg Велика Британія
Діяльність письменник, сценарист, кінопродюсер, драматург, актор театру, прозаїк-романіст, автор
Галузь сценічне мистецтво, театр[1], драма[1], film screenwritingd[1], television screenwritingd[1] і літературна діяльністьd[1]
Alma mater Королівська академія драматичного мистецтва (1953)[6] і Sea Point High Schoold
Знання мов англійська[7][1]
Членство Сербська академія наук і мистецтв і Королівське літературне товариство
Роки активності з 1960
Жанр драма
Magnum opus Костюмер
Посада президент[d][8]
Батько Isaac Horwitzd[9]
Мати Isobel Pepperd[9]
Нагороди
Командор Ордена Британської імперії Лицар-бакалавр кавалер ордена Мистецтв та літератури
премія «Оскар» за найкращий адаптований сценарій

член Королівського літературного товариства[d]

IMDb ID 0367838

ЖиттєписРедагувати

Рональд Хорвіц народився 9 листопада 1934 року у Кейптауні в родині дочки польських емігрантів Ізабель (в дівоцтві Пеппер) і моряка литовського походження Ісаака Хорвиців[10][11]. Гарвуд переїхав з Кейптауна до Лондона 1951 року, щоб навчатися на актора. Він змінив прізвище на Гарвуд після того, як його вчитель англійської пояснив, що для актора прізвище Хорвіц надто іноземне та єврейське на слух[12]. Після навчання в Королівській академії драматичного мистецтва він приєднався до шекспірівської трупи сера Дональда Вулфіта. У 1953—1958 роках служив особистим костюмером сера Дональда. Пізніше, спираючись на досвід тих років, він написав п'єсу «Костюмер» і біографію «Сер Дональд Вулфіт, Командор Британської Імперіх: його життя та робота в немодному театрі». 1959 року, покинувши трупу Вулфіта, один сезон грав в театрі «Lyric Hammersmith».

1960 року Гарвуд починає кар'єру письменника й 1961 року публікує свій перший роман «All the Same Shadows», 1962 року пише перший сценарій (для кінострічки «Рядовий Поттер»), а 1964 року створює першу п'єсу «March Hares». Гарвуд є доволі плодовитим автором, ним створено 21 п'єса та 10 книг. Його п'єси подобаються багатьом театралам по всьому світу, але, наприклад, лондонські критики вважають їх важкими й надто серйозними[13]. Його книги також користуються успіхом: 1994 року роман «Дім» отримав Єврейську щоквартальну премію в області художньої літератури[13]. Крім того, ним написано більше 16-ти сценаріїв, але при цьому він рідко створював оригінальні сюжети для кінокартин, як правило, адаптуючи для фільмів книги та п'єси, у тому числі власні роботи («Костюмер»).

Одна з найбільш часто повторюваних тем в творчості Гарвуда — це його любов до театру та акторів, яку можна помітити в п'єсах «After the Lions» (про життя Сари Бернар), «Квартет» (про старіючих оперних співаків) та «Костюмер», у напівавтобіографічному нарисі про талановитого південноафриканського піаніста «Another Time» та його театрологічній книзі «Весь світ — театр». Гарвуд проявляв великий інтерес до Другої світової війни. Це видно по сценаріям до таких фільмів, як «Операція „Схід Сонця“», «Вирок», «Піаніст» та «Думка сторін». За їх основу взято реальні події, у двох останніх з них головними персонажами є музиканти. Його п'єса 2008 року «Английськая трагедія» розповідає про життя британського фашиста Джона Амері[14][15].

Гарвудом також написані сценарії до фільмів «Версія Браунінга» (1994) з Альбертом Фінні, «Театр» (2004) з Аннетт Бенінг і Джеремі Айронсом та «Олівер Твіст» (2005) з Беном Кінгслі.

Він виграв премію Оскар за сценарій до стрічки «Піаніст». До цього він вже був номінований 1983 року за фільм «Костюмер». За підсумками 2007 року Гарвуд отримав третю номінацію на премію Оскар за найкращий адаптований сценарій за сценарій до кінофільму «Скафандр і метелик», заснованому на мемуарах Жана-Домініка Бобі. За цю роботу він також отримав премію BAFTA та ще ряд престижних кінонагород.

Рональд Гарвуд помер 8 вересня 2020 року в себе вдома у графстві Сассекс в 85-річному віці[16].

ВизнанняРедагувати

Гарвуд був президентом англійського ПЕН-клубу у 1989—1993 роках й Міжнародного ПЕН-клубу у 1993—1997 роках. Він був головою Королівського товариства літератури (2001—2004) та президентом Королівського літературного фонду (2005). Він став членом Королівського товариства літератури 1974 року, кавалером ордена Мистецтв та літератури (1996)[17] та командором Ордена Британської імперії (1999). 2003 року його було обрано членом Сербської академії наук і мистецтв в Департамент з питань мови та літератури. Гарвуд отримав звання доктора філології Університету Кіля (2002). Почесний доктор Національної академії театру та кіно (місто Софія) (2007), почесний член Центральної школи драми (2007) та почесний член Університету Чичестера (2009). 12 липня 2010 року за свої театральні заслуги Гарвуд був посвячений в лицарі[18]. Із 2008 року він був головою гілфордського театру «Yvonne Arnaud Theatre».

Особисте життяРедагувати

1959 року одружився з Наташею Ріхль, шлюб тривав до її смерті 2013 року. В подружжя народились троє дітей: син Ентоні (1960), дочка Дебора (1963) та дочка Александра (1966). Актор Ентоні Шер доводиться йому двоюрідним братом.

П'єсиРедагувати

  • March Hares (1964)
  • Country Matters (1969)
  • The Good Companions (Добрі товариші) (1974)
  • The Ordeal of Gilbert Pinfold (Випробування Гілберта Пінфолда), адаптація однойменного роману Івліна Во (1977)
  • A Family (Родина) (1978)
  • The Dresser (Костюмер) (1980)
  • After the Lions (1982)
  • Tramway Road (Трамвайний шлях) (1984)
  • The Deliberate Death of a Polish Priest (Спланована смерть польського священика) (1985)
  • Interpreters (Перекладачі) (1985)
  • J. J. Farr (Дж. Дж. Фарр) (1987)
  • Іванов, переклад п'єси А. П. Чехова англійською (1989)
  • Another Time (Інші часи)(1989)
  • Reflected Glory (Відображення слави) (1992)
  • Poison Pen (1993)
  • Taking Sides (Думка сторін) (1995)
  • The Handyman (1996)
  • Quartet (Квартет) (1999)
  • Goodbye Kiss/Guests (2000)
  • Mahler's Conversion (Бесіда Малера) (2001)
  • See U Next Tuesday (2002)
  • An English Tragedy (Англійська трагедія) (2008)
  • Collaboration (2009)

ФільмографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж Czech National Authority Database
  2. SNAC — 2010.
  3. Internet Broadway Database — 2000.
  4. Munzinger Personen
  5. Engel P. Muere Ronald Harwood, guionista ganador del Oscar por 'El pianista'Madrid: Unidad Editorial, 2020. — 337172 екз. — ISSN 1697-0179; 1576-6969
  6. Student & graduate profilesКоролівська академія драматичного мистецтва.
  7. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. PEN PresidentsПЕН-клуб.
  9. а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713
  10. Ronald Harwood Biography (1934-) (англ.). filmreference.com. Процитовано 21 липня 2010. 
  11. Рональд Харвуд (рос.). arthouse.ru. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 21 липня 2010. 
  12. In Praise of the Patriotic Playwright (англ.). spectator.co.uk. Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 21 липня 2010. 
  13. а б Рональд Харвуд (Ronald Harwood) (рос.). webman.ru. Процитовано 21 липня 2010. 
  14. The heart of the matter (англ.). ft.com. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 21 липня 2010. 
  15. Very English tale of treason, very underwhelming (англ.). thisislondon.co.uk. Архів оригіналу за 17 червня 2022. Процитовано 21 липня 2010. 
  16. https://www.hollywoodreporter.com/news/general-news/ronald-harwood-the-pianist-screenwriter-dies-at-85-4057043/
  17. KEELE UNIVERSITY ANNOUNCES HONORARY DEGREES (англ.). keele.ac.uk. Архів оригіналу за 14 квітня 2012. Процитовано 21 липня 2010. 
  18. Zeta-Jones joins cricket buffs Duckworth and Lewis on honours list (англ.). timesonline.co.uk. Процитовано 21 липня 2010. 

ПосиланняРедагувати