Рогачовське староство

Рогачовське староство
Адм. центр	Рогачов
Країна	Велике Князівство Литовське
Регіон	Річ Посполита Трьох Народів
Офіційна мова	старобілоруська (русинська)
Населення
- повне
Етнікон	Біла Русь
- повна
Дата заснування	1556
Дата ліквідації	1772

Рогачовське староство (пол. Starostwo Rohaczewskie, біл. Рагачоўскае староства) — адміністративна одиниця у складі Річицького повіту Мінського воєводства Великого князівства Литовського провінції Речі Посполитої. Центром Рогачевського староства було містечко Рогачов.

Історія ред.

З 1556 р. — утворення Рогачовського староства (маєтку).
У 1565–1566 рр. — згідно адміністративно-територіальної реформи долучено до Річицького повіту.
У 1563 р. — трьом полоцьким шляхтичам замість зайнятих російськими військами маєтків, тимчасово, віддані зі складу староства Звонець і Жлобин.
У 1576 р. — відомо про зміцнення оборонного замку у м. Рогачов, і втрати сіл Бохань і Куліговка.
У 1654–1667 рр. — розруха, бунт і війна через вторгнення козаків під командуванням Золотаренко І. Н. і його брата Золотаренко В. Н.^[1].
На початку панування короля Станіслава Августа Понятовського тимчасово в цьому старостві проводилися суди та сеймики Річицького повіту^[2].
У 1772 р. — землі Рогачовського староства відійшла до Російської імперії, та приєднані до неї у 1793 р..

Адміністративний поділ ред.

У 1765 р. — згідно Люстрації в складі староства залишався маєток м. Рогачов та 27 сіл («вєсь»), всього понад 700 дворів («димів»). Воно поділялося на Заднєпрське (за р. Дніпро), Задруцьке (за р. Друть) і Рогачовське війтівства; села (пол. wieś) і «дзержави» (пол. dzierżawy).
У складі староства була волость Рогачовська;
войтовство Заднєпрське (за р. Дніпро): с. Фундамінка, с. Ніговка, с. Семьоновка, с. Гадзіловіче, с. Зборово, с. Ічежище, с. Шапчице, с. Крупля, с. Ходасовіче, с. Турск.
войтовство Задруцьке (за р. Друть): с. Лучин, с. Стренки, с. Заболоце, с. Хапани, с. Заполє, с. Косцєшово, с. Колоси, с. Новосце, с. Задруце.
войтовство Рогачевське: с. Щібрин, с. Станков, с. Старосєлє, с. Кісцене, с. Медера, с. Віляговка, с. Тощіца, с. Віщін.
дзержава Росохи (Росочіце): с. Росохи.
дзержава Хлуси: с. Хлуси, с. Колєсніково, с. Слобода Дубодзєловська.
дзержава Головаче: с. Головаче, с. Рудня (Мікуліче).
дзержава Лозов: с. Лозов.
дзержава Столпня: с. Столпня, с. Ухти, с. Хіми.
дзержава Навітовка і Бабіч: с. Навітовка, с. Бабіче.
дзержава Мяркатовіче: с. Мяркотовіче, с. Прикліца, с. Буда Борова, с. Буда Льосова, с. Городек, с. Ботвіново, с. Вітвіца.
дзержава Лукє: с. Лукє, с. Бєліца, с. Красногура Слобода.
дзержава Сянозонткі: с. Сянозонткі.

Старости і намісники ред.

Староство — це державний маєток, який давав великий князь або король на тимчасове користування феодалам як натуральну пенсію за службу. На посаді Рогачовського старости відомі:

У 1534–1539 рр. — Іван Михайлович^[3],
у 1545 р. — Міхно Якубович,
у 1549–1552 рр. — Павло Попельжінський (орендар «дзержавца» королеви Бонни Сфорца),
у 1552 р. — Долмат Богдан (злочинець),
у 1555 р. — Мацей Войцехович,
у 1556 р. — Григорій Бака,
у 1562–1563 рр. — князь Богдан Васильович Соломирецький,
у 1593–1620 рр. — Роман Г. Волович,
у 1633–1644 рр. — князь Олександр Богданович Огінський,
у 1644–1649 рр. — Я. Юдицький,
у 1649 р. — Казимир Лев Сапега,
З 1677 р. — Леонард Габріель Поцей (Пацей, Пац),
з 1695 р. — його син Казимир Олександр Поцей,
з 1724 р. — його онук Олександр Поцей,
з 1758 р. — сини (його онука) Людвіг Поцей,
з 1771 р. — і Леонард Поцей.
до 1787 р. — Михайло Поцей.

Див. також ред.

Примітки ред.

↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. T. III. — Warszawa, 1880–1914. — S. 117. (пол.)
↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. IX. — Warszawa, 1880–1914. — S. 688. (пол.)
↑ str. 687–688, Tom IX, «SLOWNIK GEOGRAFICZNY» KROLESTWA POLSKIEGO I innich KRAJOW SLOWIANSKICH, WARSZAWA, 1880–1914; (пол.)

Джерела ред.

Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4., Т. 6, С. 41;
str. 686–691, Tom IX, «SLOWNIK GEOGRAFICZNY» KROLESTWA POLSKIEGO I innich KRAJOW SLOWIANSKICH, WARSZAWA, 1880–1914; (пол.)
«Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае», Ермаловіч М., выд. «Беллітфонд», г. Мінск, 2003 г. ISBN 985-6576-08-3 (біл.)

Посилання ред.

[autogenerated1-1] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. T. III. — Warszawa, 1880–1914. — S. 117. (пол.)

[2] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. IX. — Warszawa, 1880–1914. — S. 688. (пол.)

[3] str. 687–688, Tom IX, «SLOWNIK GEOGRAFICZNY» KROLESTWA POLSKIEGO I innich KRAJOW SLOWIANSKICH, WARSZAWA, 1880–1914; (пол.)

[1]

[2]

[3]