Відкрити головне меню

Роберт I (*Robert le Bon, 1277 — 20 січня 1343) — король Неаполя у 13091343 роках. Мав прізвисько «Добрий» та «Мудрий». Був далеким нащадком Великих князів Київських.

Роберт I
Роберт I
Роберт I
Король Неаполю
1309 — 1343
Попередник: Карл II
Наступник: Джованна I
Король Єрусалиму
1309 — 1343
Коронація: Титулярний
Попередник: Карл II
Наступник: Джованна I і Людовік І[1]
 
Народження: 1277(1277)
Санта-Марія-Капуа-Ветере, Провінція Казерта, Кампанія, Італія
Смерть: 20 січня 1343
Неаполь, Неаполітанське королівство
Династія: Анжуйська династія Капетингів
Батько: Карл II
Мати: Марія Арпад
У шлюбі з: Yolande of Aragon, Duchess of Calabria[d] і Sancha of Majorca[d]
Діти: 2 сина і 2 доньки

Медіафайли у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Походив з династії Анжу-Капетингів. Третій син Карла II, короля Неаполя, та угорської принцеси Марії. Марія була донькою короля Стефана V, що був нащадком Великих князів Київський Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого, праправнуком української княжни Єфросинії, доньки Великого князя Київського Мстислава Великого. Її мати — Єлизавета, була донькою половецького хана Котяна, вождя наддніпрянських племен, що мешкали на теренах сучасної України та були союзниками князів Київської Русі та його дружини: Галицької княжни, доньки князя Мстислава Галицького. У той же час династія Анжу є прямими нащадками Анни Ярославни.

Народився 1277 року. Здобув гарну освіту.

Після того як старші брати — Карл Мартелл, успадкувавши від своєї матері права на престол Угорщини, після смерті короля Ласло IV вступив в боротьбу за угорську корону, був коронований 1291 року, але помер, не домігшись бажаного, й Людовик обрав духовну кар'єру, ставши єпископом Тулузи, Роберт став спадкоємцем Карла II. Небіж Роберта — Карл I Роберт, який домігся угорської корони, був змушений зректися своїх прав на Неаполь.

1295 року за посередництва папи римського було укладено мир в Ананьї, за яким Хайме II, король Арагону, відмовлявся від Сицилії на користь Анжуйской династії, після чого Роберт одружився на Іоланді, сестрі Хайме II. Але підписаний мир і шлюб не принесли Роберту Сицилії: сицилійці не визнали передачі острова династії Анжу і обрали своїм королем Федеріго II, молодшого брата Хайме II. 1296 року отримує титул герцога Калабрії.

У 1298 році, скориставшись протистоянням нового сицилійського короля з папою римським Боніфацієм VIII, Роберт на чолі війська висадився на Сицилії. Водночас неаполітанський флот здобув перемогу над сицилійським у битві при мисі Орландо. Втім у битві при Катаньї Роберт зазнав поразки від Федеріго II. Військові дії тривали до 1302 року. За угодою 1302 року в Калтабеллоті Карл II і Роберт визнали Федеріго II довічним королем Сицилії, що фактично означало їх відмову від продовження боротьби за острів.

КоролюванняРедагувати

1309 року після смерті батька, Роберт вступив на трон Неаполя, при цьому виявився на довгі роки очільником гвельфів в Італії. надав підтримку папі римському Клименту V, який оселився в авіньойні, що належав графству Прованс, володарем якого був Роберт I. 1310 року від папи римського отримав посаду вікарія Тоскани і Романьї.

У 1311—1313 роках Роберт I воював з імператором Генріхом VII Люксембургом. У травні 1312 року Генріх VII, тимчасово упокоривши ломбардні міста, вступив до Риму. Але правий берег Тибру з собором святого Петра перебував під контролем неаполітанських військ під командуванням Іоанна Ахайського, брата Роберта. Генріх VII не зміг зламати їх опору. В результаті імператор коронувався в Сан-Джованні-ді-Латерано 22 липня 1312 року і залишив Рим. Водночас проти Неаполітанського короля виступив Федеріго II, король Сицилії, який захопив Калабрію.

Після смерті Генріха VII 24 серпня 1313 року Роберт продовжив війну з гібеллінами в Північній Італії. 1314 року спробував захопити Сицилію, але без успіху. 1315 року війська Неаполю зазнали поразки у битві при Монтекатіні в Тоскані. 1316 року війна з Федеріго II поновилася. Водночас того ж року Роберт I завдав поразки Маттео I Вісконті, захопивши Павію та південну Ломбардію.

Зрештою у 1317 році укладено перемир'я за яким Роберт I відмовився від завоювань на Сицилії в обмін Фредерік II повернув тому усі землі в Калабрії. Того ж року папа римський Іоанн XXII за заслуги короля Роберта перед Святим престолом звів його в сан сенатора Риму.

Після цього став запрошувати до королівства тосканських купців, насамперед з Флоренції. Почалася розбудова Неаполя, який наприкінці правління Роберта I перетворився на одне з великих міст Італії.

У 1318 році король Неаполю домігся підпорядкування Генуезької республіки, а 1319 року — Брешії, а також змусив рахуватися династії Вісконті (володарів Мілану) та Скалігери (володарів Верони). На нетривалий час став фактичний правителем усієї Італії. Проте вже у 1320—1321 роках втратив вплив на північну Італію, окрім П'ємонту.

1321 року, скориставшись покладання інтердикту папою римським Іоанном XXII на Сицилію, Роберт I поновив війну з Федеріго II, але у битві при Палермо син Роберта — Карл — зазнав поразки. У 1325 році зіткнувся з повстанням в Романьї, де зазнав невдачі. Втім того ж року домігся обрання свого сина Карла правителем Флоренції.

У 1326—1327 роках відбулася чергова війна з Сицилією, втім без результату. У 1328 році Роберт I успішно протистояв імператору Людвігу IV Баварському, а в 1330 році завдав поразки Іоанну Люксембург, королю Богемії, змусивши його залишити Італію. У 1334 році в результаті повстання Роберт I втратив владу в Генуї.

1339 року за підтримки папи римського Бенедикта XII, Роберт I зробив нову спробу підкорити Сицилію. Війна тривала до 1342 року, коли неаполітанські війська зазнали поразки при Терміні й Мілаццо, також втрачено Ліпарські острови. Проте боротьба тривала до самої смерті короля Роберта I. Владу успадкувала онука Джованна I.

МеценатРедагувати

Роберта I високо цінували Петрарка і Боккаччо як високоосвіченого монарха і покровителя мистецтв. Петрарка домагався честі виступити перед Робертом перед тим, як податися до Риму для отримання вінка на Капітолійському пагорбі в 1341 році. Він же присвятив Роберту поему «Африка», яка побачила світ уже після смерті як короля, так і автора.

Запрошував італійських митців (скульпторів та художників) з усієї Італії, зокрема Тіно ді Камаіно, Джотто. Багато зробив для розвитку Неаполітанського королівства.

РодинаРедагувати

1. Дружина — Іоланда (1273—1302), донька Педро III, короля Арагону

Діти:

  • Карло (1298—1328), герцог Калабрії
  • Людовік (1300—1310)

2. Дружина — Санча, донька Хайме ІІ, короля Майорки

2. бастарда (доньки)

РодовідРедагувати

Роберт веде свій родовід, в тому числі, й від Великих князів Київських Мстислава Великого та Володимира Мономаха.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
16. Філіпп II
 
 
 
 
 
 
 
8. Людовик VIII
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
17. Ізабелла де Ено
 
 
 
 
 
 
 
4. Карл I (король Неаполю)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
18. Альфонсо VIII
 
 
 
 
 
 
 
9. Бланка Кастильська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
19. Елеанора Англійська
 
 
 
 
 
 
 
2. Карл II (король Неаполю)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
20. Альфонсо ІІ Провансальський
 
 
 
 
 
 
 
10. Рамон Беренгер IV
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
21. Гарсенда
 
 
 
 
 
 
 
5. Беатріса Прованська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
22. Томас Савойський
 
 
 
 
 
 
 
11. Беатріс Савойська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
23. Маргарет Женевська
 
 
 
 
 
 
 
1. Роберт
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
24. Андрій ІІ
 
 
 
 
 
 
 
12. Бела IV
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
25. Гертруда Меранська
 
 
 
 
 
 
 
6. [Стефан V Арпад]]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
26. Феодор I Ласкаріс
 
 
 
 
 
 
 
13. Марія Ласкарина
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
27. Анна Ангеліна
 
 
 
 
 
 
 
3. Марія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
28. Сутой Половець
 
 
 
 
 
 
 
14. Котян Половецький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
7. Єлизавета Половчанка
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
30. Мстислав Галицький
 
 
 
 
 
 
 
15. Княжна Галицька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


ДжерелаРедагувати

  • Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 296—331
  • Ronald G. Musto, Medieval Naples: A Documentary History, 400—1400. A Documentary History of Naples. [1]. New York: Italica Press, 2013, "The Angevins: Robert of Anjou, Giovanna I, " pp. 192—298
  1. (обидва одночасно заявили свої претензії на цей титул)