Риба́че (до 1945 року — Туак[1]; крим. Tuvaq, рос. Рыбачье) — село в Україні, підпорядковане Алуштинській міській раді Автономної Республіки Крим.

село Рибаче
Крым, село Рыбачье.jpg
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Алуштинська міська рада
Рада/громада Малоріченська сільська рада
Код КОАТУУ 0110392105
Облікова картка Рибаче 
Основні дані
Колишня назва Туак, Тувак
Населення 1273
Поштовий індекс 98522
Телефонний код +380 6560
Географічні дані
Географічні координати 44°46′25″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 44.77361° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 44.77361; 34.59694Координати: 44°46′25″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 44.77361° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 44.77361; 34.59694
Місцева влада
Адреса ради 98520, с. Малоріченське, вул. Комсомольска
Карта
Рибаче. Карта розташування: Україна
Рибаче
Рибаче
Рибаче. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Рибаче
Рибаче

CMNS: Рибаче на Вікісховищі

Пляж у Рибачому
План села Рибачого до 1944 року.
Рибаче. Панорама.
Школа у Рибачому. 2012 р.
Рибаче. Східна частина. 2014 р.
Рибаче. Центр. 2014 р.
Рибаче. Західна частина. 2014 р.
Рибаче. Церква. 2014 р.

РозташуванняРедагувати

Курорт Рибаче розташований на південному березі Криму, в долині гірських річок Андус і Алачук. Селище Рибаче знаходиться в нижній частині долини Андуз, з трьох боків оточують прекрасні гори: Сайнин-Бурну і Айман-Ташлар на заході; Букунбай на північному заході; Хумсал на півночі; Япул-Бурун і Янтуруз на північному сході. Від холодних північних вітрів селище захищає гірський масив Карабі-Яйла (висота більше 1 км). Через селище протікають річки Андуз-Су і Хун (на його східному краї), які на території селища зливаються в одну річку, майже біля самого гирла, перед впаданням у Чорне море. Відстань до Алушти — 30 км. Населення на 01.01.2009 р. — 1310 чоловік. За версіями назва села — «Тувак» (в перекладі — «щит», «заслін»).

Археологічні розвідкиРедагувати

Історико-культурна область нинішнього села Рибаче була заселена людиною в середньому палеоліті (80-30 тис. років до н.е). Неандертальці залишили після себе стоянки зі слідами полювання і розведення вогню. У першій половині 4 століття н. е. територія південно-східної Таврії була включена до складу римсько-херсонського територіальної держави.

Історичні відомостіРедагувати

У першій третині 8 століття посилюється міграція грецького населення з Анатолії в Тавріку через безперервні набіги мусульман, цивільних і релігійних смут.

В середині 8 століття селища і городки Сугдайської округи (куди входив і ТУАК) переживали будівельний бум, матеріальний і духовний розквіт.

З різних документів Константинопольського патріархату відомо, що в 8-15 столітті, аж до 1464, ТУАК входив в Сугдайську єпархію, яка мала кордони від Феодосії до області «Еліссос» (в перекладі багата плющем), яку поміщають на схід від Алушти.

У 1365 − 1380 р. ТУАК разом з іншими 18 селами Сугдайської округи було забрано в Генуї відомим монгольським вождем Мамаєм. Населення в той час складалося з греків і татар. В основному це були хлібороби, виноградарі, городники, вівчарі. Була мечеть і християнська церква.

Після падіння генуезького владицтва поселення увійшло до Судацького турецького кадалика.

Після приєднання Криму до Росії в 1778 р. грецьке населення було переселено в Приазов'я. У 1897 р. власниками ТУАК були Княжевич Антонін Дмитрович і Чубукча Стазі Єгорович (міщанин), сільським старостою був обраний Рамазан Веліджанов.

За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Тувак Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 421 особа (243 чоловічої статі та 188 — жіночої), налічувалось 54 дворових господарства, існувала мечеть[2].

Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 638 осіб, налічувалось 112 дворових господарств, існувала мечеть.[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1172 осіб (694 чоловічої статі та 478 — жіночої), з яких , 1020 — магометанської[4].

1945 року село Туак перейменоване на село Рибаче. До заселення села Рибачого переселенцями, жителями його, головним чином, були татари. У 1933 році був організований колгосп. В колгоспі у татар була партійна організація, секретарем якої був директор школи Люманов. Коли в Крим увійшли румуни і німці, то партійна організація керувала боротьбою проти них. Румуни, дізнавшись, що в селі діє партійна організація, розстріляли відразу п'ять комуністів. Серед цих комуністів були: секретар Люманов, Хірхара Хаміль, Ібраїм Крупа, Ягич Шукуров і Чумай. Потім розстріляли ще чотири людини. У татар була також і комсомольська організація.

Рибаче заселялося поступово. Перших переселенців село прийняло в 1944 році 28-30 вересня. Більше 300 сімей прибули пізніше. Деякі сім'ї навіть не розвантажувалися з машин, а платили свої гроші за транспорт і поверталися до Сімферополя, на станцію, продавали свої речі і їхали хто куди. Село тоді називалося ТУАК. Воно було безлюдне глухе і порожнє. У ньому була сільська рада. Всі будиночки азійського типу з пласкими дахами були порожні й незатишні. Транспорту не було, тільки була пара ослів. Нестійкі сім'ї відселялися, за 1944—1945 рік з 300 сімей залишилося тільки 84 сім'ї. Потім в 1946 році прибуло ще п'ять сімей, у 1950 році — одинадцять, в 1951 році — десять сімей.

Пізніше село заселялося без жодних переселенців, тому господарство зміцніло, колгосп став багатим.

 
Село вкрите багатою субтропічною рослинністю. «Зелений острівець» поблизу школи.

СьогоденняРедагувати

Нинішня назва селища отримана від рибацької артілі (у той час працював рибальське цех, рибальські човни були численні). В даний час основним джерелом доходів жителів є курортна галузь і виноградорство.

НаселенняРедагувати

За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 1273 осіб[5]. Мовний склад населення села був таким[6]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 79 6,21
російська 1081 84,92
кримськотатарська 95 7,46
вірменська 6 0,47
білоруська 4 0,31

Див. такожРедагувати

Інтернет-ресурсиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президії ВР РРФСР від 21 серпня 1945 року № 619/3 «Про перейменування сільських Рад і населених пунктів Кримської області» (рос.)
  2. (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-219)
  5. Населення населених пунктів Автономної Республіки Крим за даними перепису 2001 року
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим