Рейтарська, 20/24

Будинок із вежею на Рейтарській (Будинок Шлензкевич, Будинок із вежею Тарапуньки) — київський прибутковий будинок на розі вулиць Рейтарської, 20, і Стрілецької, 24.

Рейтарська, 20/24
50°27′07″ пн. ш. 30°30′38″ сх. д.
Статус	пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 96)
Статус спадщини	пам'ятка архітектури місцевого значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	архітектура модерну
Архітектор	Вербицький Олександр Матвійович
Будівництво	1912 — 1914
Відомі мешканці	Олександр Вербицький
Адреса	Рейтарська вулиця, 20/24
Рейтарська, 20/24 (Київ)
Рейтарська, 20/24 у Вікісховищі

Будинок є значним витвором архітектора Олександра Вербицького періоду пізнього мо­дерну.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 49 від 21 січня 1986 року поставлений на облік пам'яток архітектури.

Історія

«Вежа Тарапуньки»

Садиба розташована у найвищій частині Старокиївського плато. У другій половині ХІХ сторіччя належала дворянці К. Вояківській. 1886 року нащадок Антон Вояківський продав ділянку рот­містрові М. Івашкевичу. Тут збудували двоповерховий будинок із цегли й дерева за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Станом на 1899 рік власником був купець першої гільдії, київ­ський почесний громадянин Анатолій Абрамович Куперник, а з 1902 року — козак Фелікс Миколайович Сокольников.

13 січня 1912 року садибу придбала дружина присяжного повіреного Г. Шлензкевич. На її замовлення звели новий будинок за проектом Олександра Вербицького. Архітектор здійснив також технічний нагляд за будівництвом.

У 1917—1918 роках у квартирі № 14 містилася редакція українського сатирично-гумо­ристичного журналу «Ґедз». Співви­давцем був літературознавець, член Центральної Ради, генеральний секретар освіти Іван Стешенко (1873—1918). У часописі друкувались відо­мі діячі культури: Рудий (В. Василь Еллан-Блакитний), В. Сивень­кий (Володимир Самійленко), Сивошапка (Костянтин Вротновський), Старий Ґедз (імо­вірно, Василь Королів), Шершень (Спиридон Черкасенко) та інші.

У 1915—1930-х роках у квартирі № 6 мешкав архітектор Олександр Вербицький (1875—1958), за проектом якого звели будинок.

Після встановлення радянської влади в Києві більшовики націоналізували споруду. Тривале недбале використання будинку як комунального житла погіршило його первісні архітектурно-планувальні ха­рактеристики. У 1980-х роках провели капі­тальний ремонт, у наслідок якого було втрачено первісне оздоблення інтер'єрів і спрощено декор фасадів.

У 1983—1986 роках у квартирі № 41 мешкав популярний у 1950-1980-х роках актор Юрій Тимошенко, більш відомий під сценічним псевдонімом Тарапунька. Відтоді наріжну вежку-еркер прозвали «вежею Тарапуньки».

У будинку містяться Міжнародна юри­дична компанія і консульський відділ посольства Естонії в Україні.

Архітектура

Крило будинку на Рейтарській

Маскарон

Щипець з боку Стрі­лецької вулиці

Оформлений у стилі модерну. Композиційним центром споруди є наріжжя з вежкою-еркером. Фасади декоровані гуртами, зубчастими поясками, ліпниною у вигляді рослинного й анімалістичного орнаментів, маскаронів, іоніків, ваз, волют, фестонів (гірлянд) і розет. На балконах і брамі — металевий декор із вертикаль­них елементів із заокругленими встав­ками.

Головний фасад на Рейтарській вулиці майже симетричний. Цент­ральне прясло на першо­му поверсі містить аркові віконні прорізи та дверні отвори. Видовжені вікна на другому—четвертому поверхах здвоєні, на п'ятому — строєні із заокругленими простінками. Прясло завершується заокругленим, кри­волінійним щипцем, який орнаментовано ліпле­ним рослинними барельєфом і маскароном. У його центрі витягнуте шестикутне горищне віконце. Поле щипця перетинають дві вузькі вертикальні лізени. Первісно їх увінчували декоративні вази, які були втрачені.

Вісь прясла виділено балконами з мета­левими ґратами. Фланги на рівні другого— четвертого поверхів акцентовано ґранчастими еркерами. Над еркером розміщені барельєфні композиції, вище — характерні для будівель періоду модерну карнизи-піддашшя. Під ним — орнамент з іоніків.

Міжвіконня трактовано як спрощені ордерні пілястри з іонічними капітелями та своєрідними цоколями, прикра­шеними великими жіночими маскаронами та фестонами-гірляндами. Замість них за проектом передбачалися рельєфні бага­тофігурні сюжетні панно.

Бічні площини головного фасаду містять ґранчасті балкони й прямокутні вікна, строєні на рівні дру­гого—четвертого поверхів і здвоєні, з глухими арками-сандриками на п'ято­му.

Фланги фасаду оформлені неоднаково. Наріжжя на рівні другого-п'ятого поверхів акцентує циліндричний еркер із консолями, увінчаний стрімким шпилем. Завдяки йому композиція має вигляд вежки.

Фасад на Стрі­лецькій вулиці — асиметричний. Завершується ламаним трикутним щипцем. Площи­ну відокремлено від наріжжя простінком з вертикальною вузькою лізеною, декорованою ліпле­ною гірляндою на всю висоту й рослинним ба­рельєфом угорі. Над отвором проїзду влаштовано житлову антресоль.

Джерела

• Кадомська Марія, Мокроусова Олена. Житловий будинок 1912—1914, в якому містилася редакція журналу «Ґедз» // Звід пам'яток історії та культури України: Київ М — С / П. Тронько та ін. — К., 2003. — Т. 1 ч. 2. — С. 1041-1042.