Раміз Алія, (алб. Ramiz Alia; 18 жовтня 1925 — 7 жовтня 2011) — керівник Албанії з 1985 до 1992 року, займав посади президента країни і 1-го секретаря ЦК Албанської партії праці. Ще за життя, бувши важкохворим, його призначив своїм наступником Енвер Ходжа.

Раміз Алія
алб. Ramiz Alia
алб. Ramiz Alia
Раміз Алія алб. Ramiz Alia

Час на посаді:
30 квітня 1991 — 9 квітня 1992
ПопередникХаджі Леші
НаступникСалі Беріша

Partia e Punës e Shqipërisë.svg 2-й Перший Секретар ЦК Албанської Партії Праці
Час на посаді:
13 квітня 1985 — 5 травня 1991
ПопередникЕнвер Ходжа
НаступникПосаду скасовано

Народився18 жовтня 1925(1925-10-18)
Шкодер, Албанія
Помер7 жовтня 2011(2011-10-07) (85 років)
Тирана, Албанія
Політична партіяАлбанська партія праці
РелігіяІслам сунітського толку або атеїзм

БіографіяРедагувати

У віці 20 років Алія вступив до молодіжного комуністичного руху. Під покровительством Ходжі він зробив швидку кар'єру. Після Другої світової війни очолював албанську молодіжну комуністичну організацію, потім навчався в СРСР. У 1961 році став членом Політбюро ЦК Албанської партії праці. Ходжа обрав Алію з кількох причин. Передусім, Алія був активним послідовником його політики «спирання на власні сили» (на противагу тим, хто шукав союзу з Югославією Тіто). Крім того, до нього прихильно ставилася дружина Ходжі, Неджміє Ходжа, яка мала вплив у партії навіть після смерті чоловіка.

Прийшовши до влади, Алія почав вживати нерішучих спроб децентралізації економічної системи та цінових реформ у деяких секторах. Він також дозволив низку публічних дискусій про суспільні проблеми Албанії, а також дискусії між діячами культури. За нього припинилися масові репресії, але зберігався жорсткий ідеологічний контроль. У 1986 та 1989 роках були проведені широкі амністії політичних в'язнів. Алія вживав спроб налагодження відносин із зовнішнім світом (за його попередника Албанія була цілком ізольованою країною), зокрема, з Грецією, Італією, Туреччиною та Югославією. Албанці дістали можливість здійснювати туристичні поїздки за кордон.

Наприкінці 1980-их років, в результаті заохочуваних Алією дискусій у ЗМІ про проблеми країни, загострились суперечності між прихильниками жорсткої лінії й реформаторами. 9 грудня 1990 року в місті Тирана почалась демонстрація студентів, які вимагали скасування однопартійної системи. До 11 грудня число учасників демонстрації досягло 3000 чоловік. Алія зустрівся зі студентами й пообіцяв їм вжити подальших заходів з демократизації.

У новорічному зверненні Алія пообіцяв, що новий 1991 рік стане поворотним моментом в економіці країни. Однак саме з цього часу починається масова еміграція албанців за кордон, в першу чергу до Італії, яка не припиняється досі.

Того самого, 1991 року, процеси демократизації в Албанії вийшли з-під контролю уряду. На противагу Албанській партії праці вихідцями з півночі країни була створена Демократична партія Албанії. 3 квітня 1992 року Алія пішов у відставку. Пізніше його було заарештовано за звинуваченням у зловживанні службовим становищем і засуджено до 9 років ув'язнення. Фактично пробув у в'язниці близько 2 років, оскільки був звільнений повстанцями під час заворушень, спрямованих проти нового президента Салі Беріші та проти організаторів «фінансових пірамід», і відтоді до відповідальності не притягався. Жив у самотності на своїй дачі.