Підгірне (Тарутинська селищна громада)

село Тарутинської селищної громади Болградського району Одеської області

Підгі́рне (у минулому: Село № 5, Кульм)  — село Тарутинської селищної громади в Болградському районі Одеської області в Україні. Засноване свого часу німецькими колоністами.

село Підгірне
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Болградський район Болградський район
Громада Тарутинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA51060170120021493
Облікова картка Підгірне 
Основні дані
Засноване 1815
Населення 1763
Територія 2,30 км²
Густота населення 766,520 осіб/км²
Поштовий індекс 68524
Телефонний код +380 4847
Географічні дані
Географічні координати 46°15′00″ пн. ш. 29°02′47″ сх. д. / 46.25000° пн. ш. 29.04639° сх. д. / 46.25000; 29.04639Координати: 46°15′00″ пн. ш. 29°02′47″ сх. д. / 46.25000° пн. ш. 29.04639° сх. д. / 46.25000; 29.04639
Водойми р. Когильник
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Бесарабська
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 68524, Одеська обл., Тарутинський р-н, с.Підгірне, вул.Центральна
Карта
Підгірне. Карта розташування: Україна
Підгірне
Підгірне
Підгірне. Карта розташування: Одеська область
Підгірне
Підгірне
Мапа
Мапа

CMNS: Підгірне у Вікісховищі

Історія ред.

За даними 1859 року у німецькій колонії Кульм (Мадар) Аккерманського повіту Бессарабської області мешкало 1454 особи (752 чоловічої статі та 702 — жіночої), налічувалось 137 дворових господарств, існували лютеранська церква та сільське училище[1].

Станом на 1886 рік у німецькій колонії Кульм, центрі Кульмської волості, мешкало 2249 осіб, налічувалось 146 дворових господарств, існували лютеранська церква, школа, 5 лавок[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зменшилась до 1425 осіб (740 чоловічої статі та 685 — жіночої), з яких 1396 — лютеранської віри[3].

У 1945 році указом ПВР УРСР село Кульм було перейменоване у Підгірне.[4].

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1822 особи, з яких 901 чоловік та 921 жінка.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1773 особи.[6]

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
російська 37,66 %
болгарська 27,00 %
гагаузька 19,57 %
молдовська 9,64 %
українська 5,62 %
інші 0,51 %

Відомі мешканці ред.

Народились ред.

Примітки ред.

  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 332)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. / Подъ редакціею Н. А. Тройницкаго. — С.-Петербургъ, 1905. — С. 1-7. (рос. дореф.)
  4. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 14.11.1945 «Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Ізмаїльської області» — Вікіджерела. uk.wikisource.org. Процитовано 9 березня 2020. 
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019. 

Джерела ред.