Північні хрестові походи

Північні хрестові походи (інша назва Балтійські хрестові походи) — це війни (1198–1411) німецьких, данських і шведських лицарів проти фінських племен (фінів, лівів, естів), західних слов'ян (бодричів, поморян, лютичів, поляків), балтійських народів (прусів, литовців і жемайтів) з метою підкорення та навернення цих народів до католицтва, завоювання та захоплення їх земель для створення нових феодальних володінь з подальшою колонізацією.

Північні хрестові походи
Хрестові походи
Scandinavia in 1219.GIF
Розподіл язичницьких земель між католицькими державами. (XIII ст.)
Дата: ХII — XIII століття
Місце: Північна Європа
Результат: християнізація Північної Європи; територіальне розширення католицьких держав; колонізація язичницьких земель; створення держав хрестоносців.
Сторони
Християни: Язичники:

Історичний контекстРедагувати

Північні хрестові походи зумовили початок військових походів християнських правителів на територію сучасної Естонії, Фінляндії, Латвії, Литви та Польщі. Корінне язичницьке населення, зазнавало примусового навернення до християнства. Провідну роль в походах зіграв Тевтонський орден, хоча він був не єдиною військово-релігійною організацією, що брала участь у війнах з язичниками. Тевтонські рицарі отримали величезну вигоду від хрестових походів, так само як і німецьке купецтво і духовенство.[1]

Захоплені землі Померанії, Пруссії, Південно-західної Фінляндії, Західної Карелії активно колонізувалися, на них утворювалися нові держави (німецькі герцогство Мекленбурзьке, маркграфство Бранденбурзьке, Тевтонський і Лівонський духовно-лицарські ордени), які брали активну участь в подальших завоюваннях. Місцеве населення примусово християнізувалося, особливо непокірні народи винищувалися. На завойованих хрестоносцями територіях, іноді на місці колишніх поселень, виникали нові міста і фортеці: Рига заснована німцями, Ревель — данцями, Виборг — шведами тощо. Деякі з них, як, наприклад, Рига, були важливими форпостами католицької церкви, резиденціями архиєпископів.

Офіційно Північні хрестові походи розпочалися із заклику Папи Целестина III в 1195 р.[2], але католицькі держави Скандинавії, Польща та Священна Римська імперія почали підкорення язичників ще раніше.

Народи, що були цілями вторгнень під час проведення Північних хрестових походів, це:

  • Полабські і поморські слов'яни, що жили між річками Ельбою та Одером (у походах брали участь дани та німецькі князи, починаючи з Вендського хрестового походу 1147 р.)
  • Фінські народи зазнавали нападів з боку шведів в 1150-х рр., 1249 та 1293 рр., данів в 1191 і 1202 рр.; християнізація в цих районах почалася раніше.
  • Ліви, латгали, та ести зазнали вторгнень від німців та данів у 11931227.
  • Прусси, які були підкорені протягом майже століття починаючи з 1230 р.
  • Жмудь і аукштайти, які чинили особливо запеклий опір хрестоносцям і спромоглися зберегти свою незалежність.

Інколи хрестовими походами у літературі та кінематографі називають військові кампанії шведських та німецьких лицарів проти православних Галицько-Волинського князівства та Новгородської республіки. Далеко не всі воєнні операції Північних хрестових походів вважалися хрестовими походами в Середніх віках, деякі з них були названі хрестовими походами тільки в XIX столітті національними істориками на хвилі націонал-романтизму.

Останньою хвилею експансії хрестоносців вважається Велика війна 1409–1411 років. Об'єднане військо Польського Королівства і Великого князівства Литовського остаточно зупинило наступ німецьких лицарів, завдавши їм нищівної поразки у Грюнвальдській битві 1410 року.

Основні напрямки експансіїРедагувати

Вендський хрестовий похідРедагувати

Німці здійснювали спроби підкорити полабських слов'ян протягом декількох століть, ще з часів династії Каролінгів. Ці спроби не припинялися за часів Східнофранкського королівства і Священної Римської Імперії. Однак походи імператорів з метою християнізувати слов'ян і включити їх землі до складу імперії мали короткострокові наслідки. Полабські слов'яни залишалися де-факто язичниками, на рубежі XI XII століть вони навіть частково відтіснили німців на захід. Імперське духовенство також здійснювало мирні спроби навернути слов'ян у католицтво, але і це в них не виходило. Одночасно з початком другого хрестового походу у Франкфурті у 1147 р. був проведений Рейхстаг, на якому саксонська знать домоглася дозволу розпочати власний хрестовий похід на найближчих язичників. Саксонці і Дани уклали союз проти слов'янського вождя Ніклота, дві саксонські армії і два датські флоти вирушили на слов'ян. Герцог Саксонії Генріх Лев взяв в облогу місто Добін, інша армія взяла в облогу місто Деммін. І хоча Ніклоту вдалося розсіяти датські армії, він був вимушений укласти мир, і разом зі своїми дружинниками прийняти християнство. Окрім цього, князь Ніклот став фактично васалом і данником Саксонського герцога. Католицьке духовенство сприйняло цю війну як поразку, хоча німецька знать, очевидно, здобула для себе вигоду.[3]

В цілому, результат першого Північного хрестового походу можна охарактеризувати як неповну перемогу, але саме з цієї події почався поступовий процес остаточного підкорення поморських слов'ян.

Наступні походи на поморян відбулися вже без санкції Папи Римського. Король Данії Вальдемар Великий здійснив морський похід на них у 1159 році, а вже у 1160 разом з Генріхом Левом вони знову захопили Померанію, вбили князя Ніклота і розділили його землі. Протягом наступних десятиліть землі Поморських і Полабських слов'ян були християнізовані і колонізовані німцями.[4]

Велику роль у колонізації слов'янських земель зіграв Бранденбурзький маркграф Альберт Ведмідь, його нащадки — марграфи Бранденбурга з династії Асканії, а також католицька церква.[5]

 
Карта Померанії під час Вендського хрестового походу.

Шведські хрестові походиРедагувати

Про початок християнізації Фінляндії достовірних даних з писемних джерел небагато. За легендою, король Швеції Ерік IX (1156-1160 рр.) здійснив Перший хрестовий похід на Фінляндію. Ці свідчення співпадають з тим фактом, що саме в цей час почалося поступове включення фіно-угорських племен в сферу впливу Швеції. Про другий хрестовий похід відомо з римованої Хроніки Еріка, що написана на початку XIV століття. В хроніці не надається дат, але скоріше за все, похід відбувся у 1238-1250 рр, після чого південна Фінляндія підкорилася Швеції.[6]

Третій похід відбувся у 1293 р. у Карелію. Скоріше за все, він був спровокований нападами фіннів на шведські і новгородські поселення. У 1293 р. шведи здійснили експедицію у Карелію, закріпилися у тому регіоні і заснували фортецю Виборг.[7]

“Хрестові походи” шведів у Фінляндію були скоріше невеликими експедиціями з метою підкорити периферійний регіон, що знаходився на північ від торгівельних шляхів з Новгородом. Місцеві племена були християнізовані, були засновані поселення шведських колоністів.

Лівонський хрестовий похідРедагувати

Територія Лівонії до хрестових походів була заселена племенами естів і балтів. Західна Двіна була важливим транспортним і торгівельним пунктом, при цьому багато з місцевих племен економічно були пов'язані з князівствами північної русі, а деякі з місцевих племен платили данину Русі.[8]

Після християнізації західних слов'ян за ініціативою архієпископа Бременського Хартвіга II Папа Іннокентій III схвалив проведення хрестового походу у північну Балтію. В 1198 р. Син Хартвіга Єпископ Альберт з 500 рицарями висадився біля гирла Західної Двіни. В 1202 р. було засновано Орден Меченосців. Він складався в основному з північнонімецької знаті і багатих торговців, тож у них був явний економічний інтерес у цьому регіоні. Незважаючи на мирні спроби християнізувати місцеві племена, рицарі вважали, що єдиний гарантований спосіб замирити місцеве населення — це змусити їх підкоритися і прийняти християнство. У 11981209 рр. відбулася низка походів проти лівів і латгалів, що проживали на берегах Західної Двіни. У 12091218 рр. рицарі розділили землі естів на півночі з Датським королем Вальдемаром. Були засновані числені укріплені населені пункти, такі як Рига і Кірхольм. Незважаючи на декілька повстань, у XIIIXIV ст. територія християнського регіону Лівонія була остаточно сформована.[9]

Скоріше за все, саме економічні інтереси переважали у мотивах християн щодо колонізації басейну р. Західна Двіна.

Прусський хрестовий похідРедагувати

Спроби здійснити експансію у Пруссію відбувалися з боку польских рицарів, які здійснювали походи на північ від Мазовії, займали землі прусів і споруджували укріплення для захисту проти них. Зіткнення польських феодалів і прусських феодалів тривали протягом всього XII ст.[10]

26 жовтня 1206 р. Папа Іннокентій III видав буллу про християнізацію прусів. Це стало приводом для спроби короля Данії Вальдемара I вторгнутися у Прусію, проте похід закінчився безрезультатно. Одразу після цього активізувалося польське духовенство, заснувавши у 1212 р. у Пруссії перший монастир. Почалися спроби мирної християнізації, які тільки загострили протистояння між прусськими племенами і християнами, прусси почали здійснювати більше грабіжницьких походів у прикордонні землі Польщі. З рештою, князь Конрад Мазовецький запросив Тевтонський орден у Прусію задля замирення язичників. У 1228 р. в Добжині польські рицарі заснували військово-релігійний орден, проте він не зіграв у подальших подіях великої ролі. У 1229 р. Конрад Мазовецький передав Хелмінську землю Тевтонському ордену на 20 років. У 1230 р. Папа Григорій IX схвалив діяльність Тевтонського ордену у Пруссії. В 1233 р. хрестоносці здобули першу перемогу і почали відтісняти пруссів. Були засновані нові замки з метою закріпитися в регіоні. У 1260 р. Відбулося велике повстання місцевого населення. У 1273 р. очільник повстання Геркус Манто був вбитий, а у 1283 р. Прусія була повністю підкорена Тевтонським орденом.[10]

 
Прибалтика та Пруссія у 1260-ті рр.

Християнізація Прусії мала і політичне значення. Папа Римський призначив Альберта Суербеєра Архієпископом Прусії. При цьому поляки намагалися самостійно здійснювати християнізацію прусів, роблячи таким чином конкуренцію німецькому духовенству і не даючи можливості тевтонським рицарям здобути занадто багато впливу в регіоні.[11]

Роль рицарських орденів у хрестових походах в ПрибалтиціРедагувати

З самого початку Тевтонський орден з'явився у 1199 р. як братство при госпіталі у Палестині, в 1211 р. братів ордену запросили тевтонських рицарів для охорони прикордонних земель Угорщини від половців. У 1225 р. орден втратив землі в Угорщині, через те що король Ендре боявся посилення ордену. Після цього князь Конрад Мазовецький запросив їх у Прусію, де вони протягом 40 років зайняли чималу територію і утворили власну державу. До ордену могли приєднатися і представники знаті, і простолюд. Перші утворювали важку рицарську кінноту, останні — піхоту (сержантів). Рицарі були дуже ефективними у військовій справі, окрім того, вони сприяли християнізації регіону, споруджували нові фортеці і захищали їх від язичників. При цьому, як і інші ордени, Тевтонський орден був відносно малочисельним.[12]

Саме тевтонці заснували такі східнопруські фортеці, як Бальга (1240-1250), Кенігсберг (1257 р.), Лохштедт (1270), Бранденбург (1266).[13]

Перемогам ордена сприяв великий магістр Герман фон Зальца. В середині XIII століття Тевтонський орден захопив всю Прусію, польське помор'я, третину Лівонії. Вплив Тевтонського ордену в регіоні був дуже сильним і залишався таким до Грюнвальдської битви 1410 р. Орден меченосців і Лівонський орден розпочинали як організації, створені для християнізації племен лівів і естів, а також для захисту європейських торговців на торгівельному шляху біля річки Західна Двіна. Лівонський орден підкорився тевтонцям після важкої поразки від литовців після битви під Шауляєм (1236 р.).[14]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. (англ.) Pluskowski, Aleksander, "Crusading into the medieval Baltic: Stanford Humanities Center Q&A with Aleks Pluskowski" Stanford Humanities Center Dec 12, 2016
  2. (англ.) Christopher Tyerman, God's War: A New History of the Crusades, (University of Harvard Press, 2006), 488.
  3. (англ.) Eric Christiansen. The Northern Crusades: The Baltic and the Catholic Frontier 1100-1525. The Macmillan Press LTD. 1980., pp. 48-57
  4. (англ.) Eric Christiansen. The Northern Crusades: The Baltic and the Catholic Frontier 1100-1525. The Macmillan Press LTD. 1980., pp. 62-68
  5. (рос.) В. Н. Бодрухин. Колонизация Бранденбурга в XII-XIII вв. Вестник Удмуртского университета, вып. 2., 2008.
  6. (англ.) Alan V. Murray. The North-Eastern frontiers of Medieval Europe. The expansion of Latin Christendom in Baltic Lands. Routledge. 2016., p. 57.
  7. (англ.) Alan V. Murray. The North-Eastern frontiers of Medieval Europe. The expansion of Latin Christendom in Baltic Lands. Routledge. 2016., p. 72-76
  8. (англ.) Florin Curta, Dusan Zupka (Ed.). (2008 – 2020). East Central and Eastern Europe in the Middle Ages, 450 – 1450. (Vol. 29). Brill Academic Publishers. pp. 61- 65
  9. (англ.) Eric Christiansen. The Northern Crusades: The Baltic and the Catholic Frontier 1100-1525. The Macmillan Press LTD. 1980., pp. 89 — 100.
  10. а б (рос.) В. И. Кулаков. История Пруссии до 1283 года. М.: Издательство “Индрик”, 2003. - с. 222 — 231.
  11. (рос.) А. С. Новиков. Деятельность миссионеров в ятважских землях в XIII веке. Вестник РГУ имени И. Канта, 2007. Вып. 12. Гуманитарные науки. С. 82-85.
  12. (рос.) Джонатан Райли-Смит. «История крестовых походов». М.: Крон-Пресс, 1998., с. 98-103.
  13. (рос.) М. Л. Тегрович. Крепостное строительство Тевтонского ордена в Пруссии в конце XIII века. Вестник РГУ имени И. Канта, 2008. Вып. 12. Гуманитарные науки. С. 75-79.
  14. (рос.) Т. В. Трокаль. Международное положение Тевтонского ордена в первой половине XIII века. Вестник РУДН, сер. Международные отношения, 2004, №1

ЛітератураРедагувати

Література:Редагувати

  • Florin Curta, Dusan Zupka (Ed.). (2008 – 2020). East Central and Eastern Europe in the Middle Ages, 450 – 1450. (Vol. 29). Brill Academic Publishers.
  • Джонатан Райли-Смит. «История крестовых походов». М.: Крон-Пресс, 1998., с. 98-103.