Пушкарьов Василь Олексійович
Василь Олексійович Пушкарьов (рос. Василий Алексеевич Пушкарёв, 28 лютого 1915, Анастасієвка, Російська імперія — 16 травня 2002, Москва, Росія) — російський радянський мистецтвознавець, багаторічний директор Державного Російського музею в Ленінграді та Центрального Будинку художника в Москві.
| Василь Олексійович Пушкарьов | |
|---|---|
| рос. Василий Алексеевич Пушкарёв | |
| Народився |
28 лютого 1915 Анастасієвка, Російська імперія |
| Помер |
16 травня 2002 (87 років) Москва, Росія |
| Поховання | Троєкуровське кладовище |
| Місце проживання | Ленінград, Москва |
| Країна |
 Російська імперія СРСР Росія |
| Національність | росіянин |
| Діяльність | мистецтвознавець |
| Галузь | мистецтвознавство |
| Партія | КПРС |
| Війна | німецько-радянська війна |
| Відомий завдяки: | музейник, мистецтвознавець, редактор першого каталога живопису Держ. Російського музею 1980 року |
| Нагороди |
 |
Життєпис ред.
Народився в станиці Анастасієвка (нині Ростовська область Росії). Походить з родини козаків. Батьки рано померли. Хлопець почав працювати помічником у чоботаря. По закінченню школи став учнем Ростовського художнього училища.
Перебрався в Ленінград, де став студентом Інституту імені Рєпіна (колишньої Петербурзької Академії мистецтв), факультет мистецтвознавства. Художником не став, а з початком 2-ї світової війни пішов на фронт добровільно. Воював у піхоті на Волховському та Ленінградському фронтах. Був членом Комуністичної партії СРСР. Просте походження, участь у війні зробили його привабливим для номенклатури. Став висуванцем Міністерства культури СРСР на посаду директора Державного Російського музею. Обіймав цю посаду в період 1951–1977 рр. Був під пильним наглядом російських цензорів і держбезпеки через активну діяльність по рятуванню творів мистецтва царського періоду, через закордонні відрядження і зустрічі з російськими емігрантами, через контакти з представниками російського авангарду і збором їх робіт. Діяльність директора Пушкарьова розглядалась як підозріла через несумісність ідейних позицій компартії СРСР та представників авангардних і новітніх течій 20 століття, шкідливих для громадян країни.
Звільнений із посади директора через абсурдне звинувачення в привласненні залишків паркету, котрий використовували при ремонті підлог у Російському музеї. Була проігнорована його успішна діяльність по ремонту в музеї, в створенні переходу до корпуса Бенуа і збільшенню музейних колекцій на 120000 зразків, що стали державним майном.
Зберігач і рятівник ред.
Музейник високого ґатунку, В. О. Пушкарьов добре знався на ситуаціях переоцінки творів мистецтва. Тому рятував і передавав у музейні сховища картини і твори мистецтва доби російського капіталізму, російського авангарду, яким нехтували в СРСР, нищили або передавали в запасники далеких провінційних музеїв. Пушкарьов відвідував під час закордонних відряджень російських художників-емігрантів і переконував продавати і передавати в музей власні твори. Після спілкування з таким директором свої твори віддав у музей художник Ісак Каплан, що не бажав продавати власні картини в музей. Частку творів Пушкарьов отримав від художниці-емігрантки Зінаїди Серебрякової, серед яких був і власний портрет її роботи.
Досить сміливими були дії директора і по рятуванню картин представників нереалістичних течій російського мистецтва (картин Павла Філонова, Казимира Малевича, Василя Кандинського), і при відкритті нових імен та введенні їх у культурний простір. Серед відкритих або підтриманих Пушкарьовим імен і авторитетів — Олександр Тишлер, Василь Коноваленко тощо.
Невизнання мистецької та матеріальної вартості російського авангарду помстилося радянському уряду. Так, американський ділок Арманд Хаммер отримав у подарунок від Міністерства культури СРСР картину Казимира Малевича. Через деякий час Арманд Хаммер успішно перепродав подаровану картину в Німеччині за 4 000 000. Картину вилучили зі збірок Третьяковської галереї, бо Пушкарьов категорично відмовився надати картину зі збірок Російського музею.
Московський період ред.
Після звільненню з посади директора Державного Російського музею, Пушкарьов перебрався в Москву, де був призначений на посаду директора Центрального Будинку художника на Кримському валу. Найкращим досягненням посадовця цього періоду стало створення Музею сучасного мистецтва. Помер в Москві.
Увічнення пам'яті ред.
- Документальний фільм «Тихая война Василия Пушкарёва», (режисер С. Карпухін)
- Орден Василя Пушкарьова (твір медальєра Олексія Архіпова)
Див. також ред.
- Державний Російський музей
- Мистецтвознавство
Посилання ред.
.svg){kind=small}
Література ред.
- Государственный Русский музей. Путеводитель / Под общей редакцией директора Государственного Русского музея В. А. Пушкарёва. — Ленинград : «Советский художник», 1969. — 368 с. — 100 000 прим. (рос.)
Джерела ред.
- http://nasledie-rus.ru/podshivka/6208.php [Архівовано 20 вересня 2016 у Wayback Machine.] (біографія музейника В.О. Пушкарьова)
- https://web.archive.org/web/20100929070108/http://www.zavtra.ru/cgi/veil/data/zavtra/09/811/83.html («Орден Пушкарьова»)
- http://www.spbdnevnik.ru/news/2007-03-02/pamyat-o-muzeyshchike/[недоступне посилання з липня 2019] (стаття «Память о музейщике»)
|
Це незавершена стаття про науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |