Прохоров Костянтин Олександрович
Костянтин Олександрович Про́хоров (20 грудня 1924, Караваєво — 26 березня 2022, Орудьєво) — український та російський живописець; член Спілки радянських художників України. Чоловік художниці Ніни Прохорової.
| Прохоров Костянтин Олександрович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 20 грудня 1924 Караваєво (Владимирська область), Orekhovo-Zuevsky Uyezdd, Московська губернія, РСФРР, СРСР | |||
| Смерть | 26 березня 2022 (97 років) | |||
| Оруд'єво, Дмитров, Московська область, Росія | ||||
| Жанр | портрет, пейзаж, натюрморт і марина | |||
| Навчання | Кримське художнє училище імені Миколи Самокиша (1948) і Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | соціалістичний реалізм | |||
| Вчитель | Пирін Михайло Семеновичd, Щеглов Михайло Михайлович і Крошицький Михайло Павлович | |||
| Член | СХ СРСР і Спілка радянських художників України (1975) | |||
| Партія | КПРС | |||
| У шлюбі з | Прохорова Ніна Павлівна | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
| Нагороди |        | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 20 грудня 1924 року в селі Караваєвому (тепер присілок у Петушинському районі Владимирської області Російської Федерації). Професійне навчання почав у Палеському художньому училищі[1]. Протягом 1940—1942 років навчався у Івановському художньому училищі. Брав участь у німецько-радянській війні. У 1945—1946 роках продавжив навчання у Івановському хкдожньому училищі (викладачі Аркадій Кузнецов, Михайло Пирін). Протягом 1946—1948 років навчався в Сімферопольському художньому училищі імені Миколи Самокиша (викладачі Михайло Щеглов, Михайло Крошицький).
З 1948 року працював в Кримській організації Спілки художників СРСР, потім України; обирався головою, заступником голови, членом правління, членом центральної ревізійної комісії Спілки художників. Упродовж кількох років працював викладачем Сімферопольського художнього училища, співробітником Обласної картинної галереї[1]. Заочно закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна.
Протягом 1951—1959 років обирався депутатом міської ради Сімферополя[2]. Член КПРС з 1959 року. Жив у Сімферополі в будинку на вулиці Беспалова № 35, квартира 3.
З 1975 року — в РРФСР. Жив і працював в місті Дмитрові Московської області Росії. Неодноразово обирався членом правління Московського обласного відділення Спілки художників, секретарем творчої групи дмитровських художників, депутатом Дмитровського міськради. З 1989 року — голова військової комісії Московського обласного відділення Спілки художників[2]. Помер в селі Орудьєвому 26 березня 2022 року.
Творчість
ред.Працював в галузі станкового та монументального живопису в жанрах тематичної картини, пейзажу, портрета, натюрморту, марини. Серед робіт:
- «Портрет Н. П. Прохорової» (1949);
- «Герої на відпочинку» (1949);
- «Артеківська бухта» (1952);
- «Літо в Артеку» (1955; Алупкинський палац-музей);
- «Розмова за чаюванням» (1956);
- «Кримська весна» (1957; Донецький художній музей);
- «Золота пора» (1959);
- «На будівництві першої тролейбусної траси в Криму» (1960);
- «На містку» (1961);
- серія кримських пейзажів (1959—1962);
- «Осіння пісня» (1962);
- «На будівництві Красноярської ГЕС» (1963);
- «Вечір. У вільну хвилину» (1964);
- «Кримські гори» (1964);
- «Увечері на рейді» (1965);
- «На тайговій річці Сухоні» (1966);
- «Зима під Чатир-Дагом» (1968, 1974);
- «Чеховська бухта в Гурзуфі» (1969);
- «Чорноморський берег» (1970);
- «На лісовій галявині» (1972);
- «Марина» (1973);
- «Бухта в Севастополі» (1975);
- «Бригадир» (1976);
- «На рибалці» (1977);
- «Вечір в Загорську» (1978);
- «Літня ніч» (1979);
- «Весна наступає» (1980);
- «Васнецовська церква в Абрамцеві» (1981);
- «Біля старовинного будинку» (1985);
- «Російська старина» (1990);
- «Вечірня тиша» (1998);
- «Русь свята, бережи Віру православну. Пасха Христова» (2000).
Роботи художника придбані Міністерствами культури України та Росії, знаходяться в художніх музеях в Севастополі, Москві, Донецьку, Керчі, Києві, Луганську, Дмитрові, Серпухові, а також в приватних колекціях в Росії, США, Японії, Польщі, Німеччини, Чехії, Словенії[2].
Картини «Квітучий мигдаль» і «Артеківська бухта» були передані в дар прем'єр-міністру Індії Джавахарлалу Неру і Індірі Ганді[2].
Виставки
ред.Брав участь у обласних виставках з 1949 року, республіканських з 1951 року, всесоюзних з 1954 року, зарубіжних з 1955 року, зокрема:
- обласні виставки кримських художників (1949—1952);
- республіканські виставки РРФСР (1952, 1953);
- всесоюзні виставки художників-мариністів (1954, 1955, 1956);
- республіканська виставка художників-мариністів (Київ, 1955);
- виставка українського мистецтва в Москві, присвячена 30-річчю возз'єднання України з Росією (1954; Третьяковська галерея);
- республіканська виставка, присвячена 40-річчю Великого Жовтня (Київ, 1957);
- всесоюзна художня виставка (1957);
- республіканська виставка «На варті миру» (Київ, 1965);
- республіканська виставка, присвячена 50-річчю Жовтня (1967);
- республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Володимира Леніна (1970);
- республіканська виставка, присвячена XXIV з'їзду КПРС (1971);
- республіканська виставка «60 років Жовтня» (1977;
- республіканська виставка, присвячена 40-річчю битви під Москвою (1981);
- всесоюзна виставка «Блакитні дороги Батьківщини» (1979);
- республіканська виставка «Ми будуємо БАМ» (1978);
- республіканська виставка, присвячена я 600-річчя Куликовської битви "(1980);
- всесоюзна виставка «40 років Перемоги у ВВВ» (1985);
- всесоюзна виставка «На варті завоювань соціалізму» (1988);
- зональна виставка «Підмосков'яї» (1980, 1984, 1990);
- республіканська виставка, присвячена 45-річчю Перемоги у ВВВ (1990);
- обласна ювілейна виставка «50 років МОВСХ» (1996);
- VIII виставка творів художників центральних областей Росії (1997);
- республіканська виставка «Росія-ІХ» (1999);
- всеукраїнська художня виставка «Імені Твоєму», до 2000-річчя Різдва Христового (2000).
Персональні виставки в Києві, Сімферополі, Севастополі, Москві, Дмитрові, в селі Караваєвому[2].
Відзнаки
ред.Нагороджений:
Примітки
ред.- ↑ а б в Вікна соцреалізму. Архів оригіналу за 22 липня 2020. Процитовано 27 лютого 2021.
- ↑ а б в г д е ж и Прохоров Костянтин Олександрович на art-town.ru. [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Пам'ять народу.(рос.)
Література
ред.- Прохоров Костянтин Олександрович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — 563 с.;
- Прохоров Костянтин Олександрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Прохоров Костянтин Олександрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Прохоров Костянтин Олександрович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 479 . — ISBN 5-88500-042-5.