Відкрити головне меню
Procainamide.svg
Прокаїнамід
Систематизована назва за IUPAC
4-amino-N-(2-diethylaminoethyl) benzamide
Класифікація
ATC-код C01BA02
PubChem 4913
Хімічна структура
Формула C13H21N3O 
Мол. маса 235,325 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 85%(перорально), 100%(в/в)
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 2,5—4,5 год.
Екскреція Нирки
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата НОВОКАЇНАМІД-ДАРНИЦЯ,
ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»,Україна
UA/1892/01/01
24.10.2014-24/10/2019


Прокаїнамід  (англ. Procainamide, лат. Procainamidum), також Новокаїнамід[1][2] — синтетичний препарат, що є похідним амідних анестетиків (новокаїну[1]), та відноситься до антиаритмічних препаратів Іа класу.[3][4] Прокаїнамід може застосовуватися як перорально, так і парентерально (внутрішньовенно або внутрішньом'язово).[2][3][4]

ІсторіяРедагувати

До початку Другої світової війни основними протиаритмічними засобами були алкалоїди хінного дерева, які є метаболічними попередниками хінідину. Із початком війни основне джерело постачання сировини хінного дерева — Індонезія — було окуповане Японією, що прискорило дослідження по розробці нових антиаритмічних препаратів. У результаті цих досліджень встановлено, що подібний ефект до хінідину дає місцевий анестетик прокаїн.[5] Ще у 1936 році Маутц виявив, що при застосуванні прокаїну підвищується поріг збудливості міокарду[6], що можна було розцінити як основу антиаритмічної дії препарату. У подальших дослідженнях, щоправда, встановлено, що прокаїн має невелику тривалість дії у зв'язку із швидким гідролізом у тканинах[7], і при його застосуванні спостерігається значна кількість побічних ефектів, у тому числі виражений тремор і зупинка дихання.[8][7] Усі ці фактори призвели до подальшого пошуку заміни прокаїну як антиаритмічного засобу. Подальші дослідження показали, що метаболіт прокаїну — прокаїнамід — має антиаритмічну дію, та позбавлений вказаних вище негативних властивостей. Прокаїнамід був уперше зареєстрований у США у 1950 році під торговельною маркою «Пронестил».[9] З 1951 року маркетинг препарату проводить компанія «Bristol-Myers Squibb».[10] У подальших дослідженнях прокаїнаміду було доведено ефективність препарату при шлуночкових аритміях, але спостерігалась також значна кількість побічних ефектів препарату, включно з вовчакоподібним синдромом.[5][8] Ці негативні ефекти прискорили подальші наукові дослідження по розробці менш токсичних і більш ефективних антиаритмічних препаратів.

Фармакологічні властивостіРедагувати

Прокаїнамід — синтетичний антиаритмічний препарат Іа класу. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні швидких натрієвих каналів. Прокаїнамід має також мембраностабілізуючі властивості, та зменшує швидкість деполяризації у фазі 0. Прокаїнамід сповільнює провідність, більше по передсердях і шлуночках, менш виражено в атріовентрикулярному вузлі.[2][4] Прокаїнамід подовжує тривалість та ефективний рефрактерний період потенціалу дії кардіоміоцитів, більш виражено — в ураженій частині міокарду. Прокаїнамід також знижує збудливість міокарду передсердь та шлуночків.[2][4] Прокаїнамід має також місцевоанестезуючі властивості.[3] Прокаїнамід також пригнічує активність ектопічних вогнищ у міокарді.[2][3] Прокаїнамід ефективний при застосуванні у випадку як шлуночкової екстрасистолії та шлуночкової тахікардії, так і пароксизму миготливої аритмії і надшлуночкової аритмії, а також порушенням ритму, пов'язаним із додакковими шляхами проведення імпульсу (у тому числі із синдромом WPW).[11] При введенні прокаїнаміду спостерігається розширення артеріол[12], що може супроводжуватися значним зниженням артеріального тиску, хоча ймовірність виникнення цього побічного явища при застосуванні прокаїнаміду легше контролювати, ніж при застосуванні хінідину, шляхом титрування швидкості введення препарату. Скоротливість міокарду при застосуванні прокаїнаміду пригнічується у меншому ступені, ніж при застосуванні хінідину, у зв'язку із меншим впливом прокаїнаміду на кальцієві канали.[13] Особливістю метаболізму прокаїнаміду є різна швидкість метаболізму препарату в окремих осіб, які поділяються на так званих «повільних» та «швидких ацетиляторів», припускається, що пацієнти з повільним метаболізмом прокаїнаміду можуть бути схильними до виникнення вовчакоподібного синдрому.[12][13]

ФармакокінетикаРедагувати

Прокаїнамід добре та майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біоступність при пероральному прийомі становить 85 %. При парентеральному застосуванні біодоступність становить 100 %. Препарат у незначній кількості(на 15—20 %) зв'язується з білками плазми крові. Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 1—2 годин після перорального застосування. Прокаїнамід проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Метаболізується препарат у печінці з утворенням як активного, так і неактивних метаболітів, існує значна варіабельність метаболізму прокаїнаміду. У хворих із серцевою або нирковою активний метаболіт препарату може кумулювати в крові до токсичних концентрацій, тоді як концентрація самого прокаїнаміду в крові залишається у межах норми. Виводиться препарат у вигляді метаболітів переважно із сечею у незміненому вигляді, незначна частина препарату виводиться із жовчю. Період напіввиведення препарату становить у середньому 2,5—4,5 годин, при нирковій недостатності цей час може складати 11—20 годин, і може також збільшуватися при печінковій недостатності.[4][2]

Показання до застосуванняРедагувати

Прокаїнамід застосовується при шлуночковій екстрасистолії, шлуночковій тахікардії, пароксизмі миготливої аритмії або фібриляції передсердь.[3][4]

Побічна діяРедагувати

Прокаїнамід має високий рівень токсичності, і при його застосуванні побічні ефекти спостерігаються часто.[14] При тривалому прийомі найчастішим побічним ефектом є вовчакоподібний синдром, який виникає у 30 % випадків тривалого застосування препарату.[2][4]Найхарактернішими побічними ефектами прокаїнаміду є[2][4]:

ПротипоказиРедагувати

Прокаїнамід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, синоатріальній або AV-блокаді II—III ступеня (без наявності кардіостимулятора), хронічній серцевій недостатності, важкій артеріальній гіпотензії, кардіогенному шоці, аритмії внаслідок інтоксикації серцевими глікозидами, фібриляції шлуночків, важкій нирковій недостатності.[3][2] Згідно інструкції, застосування препарату при вагітності та годуванні грудьми, а також печінковій недостатності допускається лише по життєвих показах.[4]

Форми випускуРедагувати

Прокаїнамід випускається у вигляді желатинових капсул по 0,25; 0,375; 0,5 та 1,0 г; ампул по 5 мл 10 % розчину та флаконів по 10 мл для парентерального застосування.[9]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Чекман, 2011, с. 264
  2. а б в г д е ж и к Прокаинамид (Новокаинамид) Архівовано 10 серпень 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  3. а б в г д е http://compendium.com.ua/akt/80/2849/procainamidum (рос.)
  4. а б в г д е ж и к http://www.vidal.ru/drugs/molecule/883 (рос.)
  5. а б MJA Walker: Antiarrhythmic drug research. Br J Pharmacol 2006;147;S222-S231. doi: 10.1038/sj.bjp.0706500 (англ.)
  6. Hollman A (February 1992). «Procaine and procainamide». Br Heart J 67 (2): 143. doi:10.1136/hrt.67.2.143. (англ.)
  7. а б Moe GK, Abildskov 1A. Antiarrhythmic drugs. In: Goodlan LS, Gilman A (eds). Goodman and GIlman's The Pharmacological Basis of Therapeutics, 3rd edition. New York: Macmillan; 1965. Pp699-715. (англ.)
  8. а б Historical development of antiarrhythmic drug therapy. In: Lüderitz B (Ed) History of disorders of cardiac rhythm, 3rd edition. New York; Wiley-Blackwell; 2002, pp 87-114 (англ.)
  9. а б Drugs@FDA (англ.)
  10. Hollman A (February 1992). Procaine and procainamide. Br Heart J 67 (2): 143. PMC 1024743. PMID 18610401. doi:10.1136/hrt.67.2.143.  (англ.)
  11. Лечение нарушений ритма и проводимости на догоспитальном этапе (рос.)
  12. а б Прокаинамид. Применение и побочные эффекты прокаинамида (рос.)
  13. а б Чекман, 2011, с. 265
  14. Lawson, D. H., and H. Jick. «Adverse reactions to procainamide.» British journal of clinical pharmacology 4.5 (1977): 507—511. (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Чекман І. С. Фармакологія. — Вінниця : Нова Книга, 2011. — 784 с. — ISBN 978-966-382-324-9.

ПосиланняРедагувати