Примусова праця німців у СРСР

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Використа́ння примусо́вої пра́ці німе́цького циві́льного населе́ння в СРСР — використання в 1945—1956 роках в СРСР примусової праці вивезених з Німеччини, Румунії, Югославії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини цивільних осіб, німців за національністю.

Депортація з Румунії, Югославії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини

Докладніше: Гонніння на німців (1941–1950)

Після вступу радянських військ на території Румунії, Югославії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини 16 грудня 1944 Державний комітет оборони видав постанову № 7161cc, яким пропонувалося мобілізувати і інтернувати з напрямком для роботи в СРСР усіх працездатних німців, що проживали на території цих країн у віці — чоловіків від 17 до 45 років, жінок — від 18 до 30 років, незалежно від їх громадянства. На підставі цієї постанови в СРСР було вивезено 112 480 людей (61 375 чоловіків і 51 105 жінок)^[1].

Депортація зі Східної Пруссії і Верхньої Сілезії

Після вступу радянських військ на територію Німеччини Державний комітет оборони 3 лютого 1945 видав постанову № 7467сс, згідно з яким у тиловій зоні 1, 2 і 3-го Білоруського та 1-го Українського фронтів наказувалося провести мобілізацію всіх придатних до фізичної праці і здатних носити зброю німців-чоловіків у віці від 17 до 50 років. При цьому німців, у відношенні яких буде встановлено, що вони служили в німецькій армії чи частинах фольксштурму, було наказано спрямовувати в табору для військовополонених, а з решти мобілізованих німців пропонувалося сформувати робочі батальйони для використання на роботах в СРСР. Станом на 20 лютого 1945 року в оперативних зонах вищевказаних фронтів — головним чином, в Верхньої Сілезії та Східної Пруссії — було мобілізовано 28 105 осіб. Крім цього, інтернованих і вивозилися в СРСР «учасники фашистських організацій» та «інший ворожий елемент». Всі ці заходи торкнулися в цілому 155 262 чоловік^[2].

Більшість вивезених в СРСР німців було використано на роботах в Донбасі і Південній Україні^[3]. НКВС СРСР 27 лютого 1945 затвердив «Положення про прийом, зміст і працевикористання мобілізованих та інтернованих німців», за яким вони прямували на відновлювальні та будівельні роботи в шахтах, в основних цехах або на підсобні підприємства народних комісаріатів вугільної промисловості, чорної і кольорової металургії.

Відправка до СРСР фахівців

Докладніше: Вивіз німецької технічної інтелігеценції до СРСР

У жовтні 1946 року в СРСР в добровільно-примусовому порядку були доставлені для використання за фахом фахівці в галузі авіаційної промисловості з Дессау, Галле та інших місць у східній Німеччині. Також були вивезені в СРСР 150 німецьких фахівців у галузі ракетобудування на чолі з Гельмутом Гертруппом. Ще раніше, в 1945 р. в СРСР було вивезено німецькі фахівці для участі в створенні радянської ядерної зброї (в їх числі були Манфред фон Арденне, Густав Герц, Ніколаус Ріль, Макс Фольмер, Петер Тіссен, Макс Штейнбек, Гернот Ціппо).^[4] Ці німецькі фахівці змогли повернутися на батьківщину в 1951-58 роках.

Репатріація

Постановою Ради міністрів СРСР № 16533726сс від 27 липня 1946 року «Про відправку до Німеччини непрацездатних інтернованих німців» МВС СРСР давався дозвіл на відправку на батьківщину до 21 тис. чол. з їх числа. Ухвалою РМ СРСР № 14923572сс від 6 серпня 1949 року «Про репатріацію в 1949 році інтернованих німців та осіб інших національностей» велика частина залишених в СРСР інтернованих німців була репатрійована. На 15 липня 1950 року в СРСР утримувалося 1385 осіб. Вони були або засуджені радянськими судами, або утримувалися в зв'язку з «обізнаністю про об'єкти державної важливості». Всі вони були репатрійовані до кінця 1956 року^[5].

Число жертв

В цілому в СРСР померло від голоду і хвороб близько 66,5 тис. німецьких інтернованих^[6].

У культурі

Депортація етнічних німців з Румунії на примусову роботу в СРСР є сюжетом роману «Гойдалки дихання» (Atemschaukel, інша назва — «Вдих-видих») письменниці Герти Мюллер, мати якої також була депортована. Прототипом героя роману є румунський німецькомовний поет Оскар Пастіор^[7]

Див. також

Примітки

↑ П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 210. З посиланням на ГАРФ, ф. 9401 оп. 2, од. хр. 68, л. 144—147; ЦХІДК, ф. 1п, оп. 13а, б 5, л. 9.
↑ П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 215.
↑ П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 217.
↑ С.Лесков. Бомба від німецького барона
↑ П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 236.
↑ П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 234.
↑ В.Сонькін. Герта Мюллер. Качелі дихання. Архів оригіналу за 17 вересня 2011. Процитовано 4 вересня 2011.

Посилання

П. Полян. Не по своей воле. Глава Интернирование и депортация гражданских немцев из стран Европы в СССР [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.]
Павел Полян, Виктор Агаев. Иностранцы в «ГУЛаге» после войны
М. Колеров. Военнопленные в системе принудительного труда в СССР (1945—1950) [Архівовано 4 листопада 2011 у Wayback Machine.]
А.Свиридова. За такое кино надо убивать. [Архівовано 23 липня 2012 у Wayback Machine.]

[1] П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 210. З посиланням на ГАРФ, ф. 9401 оп. 2, од. хр. 68, л. 144—147; ЦХІДК, ф. 1п, оп. 13а, б 5, л. 9.

[2] П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 215.

[3] П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 217.

[4] С.Лесков. Бомба від німецького барона

[5] П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 236.

[6] П. Полян.П. Полян. Не по своїй волі. [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.] С. 234.

[7] В.Сонькін. Герта Мюллер. Качелі дихання. Архів оригіналу за 17 вересня 2011. Процитовано 4 вересня 2011.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]