Відкрити головне меню

«Постріл» (рос. Выстрел) — повість Олександра Сергійовича Пушкіна з циклу «Повістей покійного Івана Петровича Бєлкіна», написана 1830-го і видана у 1831 році. Це історія про відставного гусара Сільвіо, і його шестирічне очікування помсти.

«Постріл»
Povesti belkina.jpg
Автор О. С. Пушкін
Назва мовою оригіналу рос. Выстрел
Мова російська
Жанр повість
Виданий 1831

СюжетРедагувати

Оповідання ведеться від імені свідка подій, який, перебуваючи на посаді армійського офіцера, познайомився з Сільвіо. Серед інших відставний гусар мав репутацію вельми похмурої людини, але мало хто б зважився вказати йому на це в обличчя: Сільвіо був чудовим стрільцем. Одного разу, через від'їзд, Сільвіо розповідає свою історію. Мовляв, шість років тому, він був учасником дуелі з одним молодим гульвісою, який, мало того, що, стріляючи першим, наче навмисне зіпсував Сільвіо його ківер, так ще й поставився до пострілу у відповідь досить байдуже (легковажно їв черешню, спльовуючи кісточки в сторону). Оскаженілий такою поведінкою, і зневагою противника до можливої ​​майбутньої смерті, Сільвіо відкладає свій постріл, подає у відставку і від'їздить. І ось, через шість років, він дізнається, що його кривдник одружується, і вирішує повернути йому борг.

Закінчення цієї історії, розповідає вже поміщик, граф — той самий молодий гульвіса, який образив Сільвіо. З'ясовується, що Сільвіо його знайшов, пред'явив свої права на постріл і змусив почати дуель заново, мотивуючи це тим, що не може стріляти в беззбройну людину. Дізнавшись, що тепер-то його противнику є що втрачати, побачивши сльози його переляканої дружини, задоволений Сільвіо їде, не заподіявши графу шкоди.

Згодом стає відомо, що Сільвіо загинув на війні за звільнення грецького народу в битві під Скулянами.

СучасникиРедагувати

Ставлення сучасників до всього циклу повістей було вельми посереднє.[1][2] Особливо різко «Повісті» критикував Бєлінський, однак повість «Постріл» оцінювалася їм вище за інші.[3]

Нерідко «Постріл» порівнюють з нашумілою у 1830 році драмою «Ернані» Гюго (правда, у Гюго герцог де Сільва використовує своє право на життя Ернані, втручання доньї Сіль, яка благає пощадити чоловіка, нічого не може змінити — гинуть всі), поемою «Бал» Баратинського (1828) і повістю Бестужева «Вечір на бівуаку» (1823).

Також в повісті помычены пародії на романтичні літературні штампи, зокрема ремінісценції з Олександра Бестужева («Вечір на Кавказьких водах 1824 року» 1830 року, «Роман в семи листах», «Гедеон», «Замок Вейден» 1821 року, «Замок Нейгауза» 1824 року, «Зрадник» і «Ревельский турнір» 1825 року).[4]

АвтобіографічністьРедагувати

Відомо, що «Постріл» спочатку складався з одного першого розділу, закінчивши який 12 жовтня 1830 року, Пушкін приписав, що закінчення повісті втрачено, тим самим відмовившись від наміру продовжувати розповідь. У такому вигляді повість носила автобіографічний характер, бо містила елементи дуелі Пушкіна з офіцером Зубовим, що сталася в червні 1822 року в Кишиневі. Історик Петро Бартенєв, описуючи ці події і посилаючись на очевидців, писав, що Пушкін з'явився з черешнями і снідав ними, поки Зубов стріляв першим.[5] Після того, як Зубов промахнувся, Пушкін пішов геть не стріляючи. Другий розділ був дописаний 14 жовтня 1830 року.

ЕкранізаціїРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати