Вікіпедія

Полевий Іван Григорович

Полевий Іван Григорович (26 серпня 1949(19490826), с. Цапівці, Заліщицький р-н, УРСР — 1 листопада 2020, Тернопіль, Україна[1][2]) — український політик, громадський діяч, член Української Гельсінкської спілки.

Іван Полевий
Народився 26 серпня 1949(1949-08-26)
с. Цапівці, Заліщицький р-н,Тернопільська область,УРСР 
Помер 1 листопада 2020(2020-11-01) (71 рік)
м.Тернопіль
Національність українець
Відомий завдяки політик, громадський діяч
Alma mater Чернівецький державний університет

Життєпис

ред.

Полевий Іван Григорович народився 26 серпня 1949 року в селі Цапівці (Поділля) Заліщицького району Тернопільської області в сім'ї селян Євдокії і Григорія. Навчався в Цаповецькій восьмирічній і Товстенській середніх школах. З 1967—1972 pp. студент Чернівецького державного університету фізико-математичного факультету, кафедра прикладної математики. Учасник філософсько-літературних груп університету і студентських будівельних загонів. Першорозрядник: шахи, велосипед, футбол, баскетбол. Не був членом КПРС/КПУ. В 1972 році закінчив Чернівецький державний університет, отримав спеціальність інженера-програміста.

Починаючи з 1972 року по 1986 працював в Сєверодонецьку Луганської області по впровадженню систем АСУ в радіоелектронній, нафтовій і хімічній промисловостях. Маючи добрі знання з університету побудував кар'єру від інженера-програміста до начальника сектору, заступника начальника відділу АСУ і начальника інженерно-технологічного територіального управління в Луганській області. Одночасно передавав набутий практичний досвід студентам з програмування у вишах за спеціальністю прикладна математика. Мав досвід викладацької роботи в вишах і наукові праці по АСУ практичного напрямку.

У 1986 році Іван Полевий переїхав до Тернополя, де почав працювати заступником начальника відділу САПР. На цій посаді працював до 1991 року. Член Української Гельсинської Спілки і Української Республіканської партії. Член Народного Руху України з перших днів його заснування. Делегат і учасник всіх з'їздів УРП і перших двох з'їздів НРУ. Депутат Тернопільської обласної Ради народних депутатів. Член Ради товариства Творчої Молоді «Відродження»[3].

В 1990 році обраний депутатом міської та обласної рад народних депутатів, працював в комісіях по культурі та національному відродженню, комісії законності та правопорядку та обласній планово-бюджетній комісії.

Починаючи з лютого 1991 року Полевий перейшов на професійну політичну роботу. Очолював в 1991 році міську організацію УРП. З лютого 1991 року — теоретичний секретар, заступник голови, а з травня 1992 року голова Тернопільської обласної організації УРП. Член Всеукраїнської Ради і Проводу УРП. За проявлений хист організатора його обирають заступником голови обласної організації УРП. В 1993 році обирають головою Тернопільської обласної організації УРП, яку очолював на громадських засадах. За роки праці Іван Полевий набуває професійного досвіду у політичній роботі, стає справжнім лідером республіканців Тернопільської області.

З 1995 року Іван Полевий працював помічником-консультантом народного депутата України Богдана Гориня. 3 жовтня 1996 р. — заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних та політико-правових питань. У 1998 р. переходить на роботу в управління соціального захисту на посаду заступника начальника управління (пізніше головне управління праці та соціального захисту).

Сімейний стан

ред.

Був одружений. Дружина Полева Раїса Павлівна, 1950 р. н., працювала методистом Тернопільського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. На теперішній час — пенсіонерка. Має доньку Наталю та сина Володимира[4].

Місця роботи

ред.
  • 01.1967-09.1967 — Робочий Товстенської міжколгоспної будівельної організації
  • 09.1967-06.1972 — Студент Чернівецького державного університету
  • 07.1972-12.1973 — Інженер Сєверодонецького спеціалізованого монтажно налагоджувального управління тресту «Укравтоматика»
  • 12.1973-02.1976 — Старший інженер Сєверодонецького відділу Київського проектно-конструкторського бюро автоматизованих систем управління тресту «Укравтоматика»
  • 02.1976-06.1977 — Старший інженер Люберецького спеціалізованого Управління по КВП і автоматизації тресту ОРГХІМ
  • 06.1977-04.1981 — Начальник виробничої дільниці, начальник інженерно-технологічної територіальної дільниці в тому ж управлінні
  • 04.1981-05.1982 — Начальник ІТТУ Сєвєродонецького галузевого виробничого управління тресту «Оргміндобрива»
  • 05.1982-08.1986 — Головний технолог, перший заступник відділу АСУ того ж управління
  • 08.1986-02.1991 — Провідний інженер Тернопільського конструкторського бюро дослідних робіт, начальник сектору

Громадсько-політична діяльність

ред.
  • З 1989 р. — член Української Гельсинської спілки
  • 1990—1995 рр. — депутат Тернопільської обласної ради.
  • 02.1991-05.1992 рр. — Ідеологічний секретар Тернопільської обласної організації УРП.
  • 1991—1995 рр. — депутат Тернопільської міської ради.
  • 05.1992-1996 рр.— Голова Тернопільської обласної організації УРП, РХП https://zz.te.ua/kerivnyky-politychnyh-partij/.
  • 1998 р. — Референт-помічник народного депутата України Богдана Гориня.
  • 10.1996-11.1998 рр. — Заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації[5]
  • 11.1998- 2009 рр. — Заступник начальника управління соціального захисту населення
  • 1999 р. — референт-помічник народного депутата України Миколи Горбаля.
  • 2009—2014 рр. — робота в громадській приймальні народного депутата України А.Гриценка.

Дата прийняття присяги державного службовця: 1.03.1996. Ранг (дата присвоєння): 5

Нагороджений відзнакою «20 років Незалежності України»[6]

Примітки

ред.
  1. ↑ «Пішов з життя Чоловік, Батько і Громадянин»: у Тернополі помер відомий політичний діяч, Голос Тернополя, 02.11.2020
  2. ↑ «В пам'яті залишиться світлим, усміхненим»: обірвалося життя колишнього заступника голови ОДА// Терміново новини Тернополя, 2 листопада 2020 року, Процитовано 9 червня 2022 року
  3. ↑ https://irp.te.ua/qq-23/
  4. ↑ Державний комітет телебачення і радіомовлення України. comin.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022.
  5. ↑ Андрущак Григорій, Білоконь Сергій, Гриценко Олександр, Марченко Юрій, Телемко Олександр (1997). Хто є хто в Україні. Київ: "К.І.С.". с. 408. ISBN ISBN 966-7048-03-9. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  6. ↑ Про нагородження відзнакою «20 років Незалежності України»

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Полевий_Іван_Григорович&oldid=41642050