Повітряні сили Тунісу
Повітряні сили Тунісу (фр. Armée de l'air tunisienne: араб. القوات الجوية التونسية) — військово-повітряні сили Тунісу, один з трьох видів національних збройних сил.
| Повітряні сили Тунісу | |
|---|---|
| Armée de l'air tunisienne | |
 | |
| Належність | Міністерство оборони Тунісу |
| Вид | Збройні сили Тунісу |
| Тип | Повітряні сили |
Медіафайли на Вікісховищі | |
Історія
ред.Військово-повітряні сили Тунісу були сформовані у 1959, через три роки після отримання державою незалежності від Франції. Перший літак, шведський гвинтовий навчально-бойовий Saab 91 «Сафір», надійшов на озброєння у 1960. В подальшому туніська авіація поповнилася ще сімома Саабами-91.
В епоху реактивної авіації ВПС Тунісу увійшли у 1965, після покупки 13 італійських Аермаккі MB-326B/LT. У 1969 році туніська авіація поповнилася п'ятнадцятьма екс-американськими «сайберджетами» F-86F. В період з 1974 до 1978 року парк навчально-бойових літаків оновився 21 Marchetti SF.260W/C (12/9 відповідно). У 1977—1978 — закуплено ще вісім одномісних штурмовиків MB-326KT.
У 1981 році Туніс підписав контракт на закупку дванадцяти легких багатоцільових винищувачів-бомбардувальників F-5E/F (8 F-5E і 4 F-5F), поставки яких відбулися у 1984—1985. Потім до них додалося ще п'ять F-5E (до 1989). У 1985 Туніс законтрактував два транспортники С-130Н «Геркулес», а у 1995 розмістив велике замовлення в Чехії на 12 навчальних L-59 «Супер Альбатрос» і три L-410 «Турболіт». У 1997 у США отримані п'ять C-130B, а у 2013—2014 — два C-130J-30.
Структура, завдання ВПС
ред.ВПС Тунісу є самостійним видом збройних сил, очолюваним штабом ВПС і підпорядковані міністерству національної оборони. Начальник штабу ВМС — командувач відповідає за бойову та мобілізаційну готовність сил, організацію бойової підготовки, політико-моральний стан особового складу і виконання планів будівництва та модернізації ВПС. Повітряні сили здатні виконувати покладені на нього завдання як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами збройних сил.
Перед національними ВПС стоять наступні завдання:
- надання безпосередньої підтримки сухопутним військам і військово-морським силам;
- проведення самостійних повітряних операцій, завдавання ударів по наземних і морських цілях;
- протиповітряна оборона важливих державних, військових і економічних об'єктів, угруповань військ;
- висадка повітряних десантів, доставка та перевезення вантажів;
- порятунок екіпажів літаків, вертольотів і кораблів, що терплять лихо;
- захист морських комунікацій, прилеглих морських акваторій.
У мирний час ВПС також залучаються до проведення спільних з МВС операцій з виявлення і перехоплення морських транспортних засобів контрабандистів і перевізників нелегальної робочої сили в Європу, ведуть спостереження за діяльністю іноземних держав на континентальному шельфі Тунісу, беруть участь у ліквідації наслідків стихійних лих, організують контроль наземної обстановки під час поїздок президента Тунісу країною.
Туніські повітряні сили складаються з чотирьох родів авіації: винищувально-бомбардувальної, штурмової, транспортної і розвідувальної. Армійська авіація представлена вертольотами різного призначення.
Основу організаційної структури ВПС складають авіаційні бази і авіаційні ескадрильї. Залежно від оперативно-тактичного призначення авіаланок однієї ескадрильї вони можуть бути дислоковані на різних авіабазах та організаційно підпорядковані їх командирам.
Система базування
ред.Основні авіабази: Бізерта/Сіді Ахмед, Бізерта/Ла-Каруба, Ель-Аюн, Гафса, Габес та Сфакс. Всі вони оснащені радіо- і світлосигнальним обладнанням для забезпечення польотів у складних метеоумовах вдень і вночі[1].
Туніс-Карфаген
ред.36°50′57″ пн. ш. 010°14′51″ сх. д. / 36.84917° пн. ш. 10.24750° сх. д.
Бізерта/Сіді-Ахмед
ред.37°14′58″ пн. ш. 009°46′48″ сх. д. / 37.24944° пн. ш. 9.78000° сх. д.
- 11-а навчально-тренувальна ескадрилья, Aermacchi MB-326
- 15-а винищувальна ескадрилья, F-5 Tiger II
- 21-а транспортна ескадрилья, C-130 Hercules, G-222
Бізерта/Ла-Каруба
ред.37°14′50″ пн. ш. 009°49′29″ сх. д. / 37.24722° пн. ш. 9.82472° сх. д.
- 31-а вертолітна ескадрилья Bell-205, UH-1 Iroquois
- 32-а вертолітна ескадрилья, Alouette II, Eurocopter AS350
- 33-а вертолітна ескадрилья
- 36-а вертолітна ескадрилья
Сфакс
ред.34°42′55″ пн. ш. 010°41′47″ сх. д. / 34.71528° пн. ш. 10.69639° сх. д.
- 13-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260
- 14-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260
Гафса
ред.34°25′04″ пн. ш. 008°48′45″ сх. д. / 34.41778° пн. ш. 8.81250° сх. д.
- 16-а навчально-тренувальна ескадрилья, L-59 Super Albatros
Літальні апарати на озброєнні
ред.| Тип літака | Країна виробник | Кількість в експлуатації[2] | |
|---|---|---|---|
_061006-F-1234S-073.jpg)
|
Northrop F-5E/F Tiger II+ |  США
|
12 |
| Aero L-59 Super Albatros |  Чехія
|
12[3] | |
.jpg)
|
C-130B/H Hercules | США
|
7 |
.jpg)
|
Lockheed Martin C-130J Super Hercules | США
|
2[4] |
|
Let L-410 Turbolet | Чехія
|
4 |
|
Eurocopter AS350 |  Франція
|
6 |
|
Bell 205 | США
|
20 |
.JPG)
|
Bell 412 | США
|
3 |
|
HH-3E Jolly Green Giant | США
|
19 |
|
SA 316 Alouette III | Франція
|
8 |
|
SE 313 Alouette II | Франція
|
8 |
|
Bell UH-1 Iroquois | США
|
11 |
|
F-5F Tiger II | США
|
3 |
|
Aero L-39 Albatros | Чехія
|
9 |
.jpg)
|
Aermacchi MB-326 |  Італія
|
10 |
|
SIAI-Marchetti SF.260 | Італія
|
18 |
Примітки
ред.- ↑ Tunisian Air Force OrBat. Scramble. Архів оригіналу за 15 грудня 2010. Процитовано 5 серпня 2007. (англ.)
- ↑ World Air Forces 2014 (PDF). Surrey, United Kingdom: Flightglobal Insight. Процитовано 3 жовтня 2014. (англ.)
- ↑ L-59 Albatros from modeller`s view. (англ.)
- ↑ Lockheed Martin delivered second C-130J Super Hercules airlifter to the Republic of Tunisia. 12 грудня 2014. Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 1 квітня 2015. (англ.)
Посилання
ред.- M. М. Юрьев. Вооруженные силы Туниса (рос.). Інститут Близького Сходу.
Див. також
ред.
|
Це незавершена стаття з авіації. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про Туніс. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |