Відкрити головне меню

Петро (Петраш[1]) Монтигердович (Монтигірдович[2]) (пом. після грудня 1456[3]) — литовський боярин, військовий та державний діяч ВКЛ. Намісник (або воєвода) новогрудський (ймовірно: 1) 1424 року, перед 1430; 2) був до смерті), маршалок земський литовський (від 1433 року до кінця життя).

Петро Монтигердович
лит. Petras Mangirdaitis

Час на посаді:
1422 — 1426
Монарх  Вітовт Великий
ПопередникЮрій Гедигольд
НаступникЯн Довгірд

Час на посаді:
1422 — 1431
Монарх  Вітовт Великий

Намісник новогрудський
Час на посаді:
1431 — 1455
НаступникМартин Гаштольд

Час на посаді:
1434 — 1459
Монарх  Казимир Ягелончик
ПопередникРадзивілл Остікович
НаступникРадзивілл Остікович

Народивсябл. 1390
Помер1459

БатькоМонтигерд
ДітиІван

ЖиттєписРедагувати

Син литовського боярина, полоцького намісника Монтигерда (бл. 1396—1409?).

У 1413 році отримав від Яна Менжика з Домброви герб Вадвич; тоді не посідав жодного вагомого уряду. В 1418 році згаданий як подільський староста великого князя Вітовта. У 1422 році згаданий в документах уже як маршалок надвірний литовський Вітовта. У 1424 році проводив за дорученням Вітовта розмежування володінь Лавришівського монастиря.

На початку правління у ВКЛ Свидригайла був його прихильником. Брав участь в укладенні перемир'я між Свидригайлом та ханом Ул-Махметом, за яким останній підтримав дії литовців проти Польської Корони. Брав участь в укладенні домовленостей у Скірстимоні з Тевтонським орденом; свідок у договорі від червня 1431 року між тевтонцями та литовцями. У вересні 1431 року підписав акт мир з Короною після закінчення Луцької війни; В травні 1432 року підписав акт відновлення перемир'я з Орденом.

Невдовзі через невдалу внутрішню та зовнішню політику Свидригайла перейшов до табору його суперника — великого князя Сигізмунда Кейстутовича. Підписав акти: гродненські (15 жовтня 1432 року, 27 лютого 1434 року), троцький (30 січня 1433), в яких Сигізмунд Кейстутович підтверджував вірність королю Ягайлу та Польщі. Влітку 1433 року командував військом Сигізмунда у війні зі Свидригайлом; був розбитий київським воєводою, князем Михайлом Івановичем Гольшанським. В 1435 став копильським старостою.

Належав до табору литовських бояр, який паралізував ворожу Польщі політику великого князя Сигізмунда, але не покидав намірів автономії ВКЛ; його голос мав значну вагу. Під час суперечок між ВКЛ та Польщою щодо Волині та Поділля був серед тих, хто відіслав до Корони прийняті у 1413 році на Городельській унії шляхетські герби. Брав участь в налагодженні стосунків з Орденом у 1453 році.

Маєтності, фундаціїРедагувати

Отримав від великого князя Казимира Ягеллончика маєток Ів'є в Ошмянському повіті; від Сигізмунда — Марцинковичі та Трубецьк.

Був фундатором першого мурованого парафіяльного костелу св. Петра в Олиці.[4][5]

Сім'яРедагувати

Був одружений двічі. З першою дружиною (походження невідоме) мав сина Івана (Яна). Друга дружина — донька князя Федора Корибутовича, Анна. З нею: дітей не мали, отримали від її матері Анастасії містечко Лоськ (Ошмянський повіт, 1444—1447 роки; тепер село Воложинського району Мінської області) з обов'язком дожиттєвого утримання, опіки, надання посагу двом її донькам.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Гісторыя Беларусі IX—XVIII стагоддзяў. Першакрыніцы. Архів оригіналу за 23 вересень 2016. Процитовано 22 вересень 2016. 
  2. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березень 2017 у Wayback Machine.. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 649, 651. — ISBN 966-8545-52-4.
  3. Krupska A. Montygierdowicz Piotr (Petrassius, Pietrasz, Petrasy), (zm. po r. 1456)… — S. 675.
  4. Боярчук П. Заступила славу Чемерина і зрівнялася з Луцьком // Про що мовчить стара Олика.
  5. Grzegorz Rąkowski. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. Wołyń. — S. 260. (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати