Перша берберська війна (1801-1805)

Війна США з берберськими піратами
(Перенаправлено з Перша берберійська війна)

Перша берберська війна (18011805), також знана як Триполітанська війна — перший з двох конфліктів між Сполученими Штатами Америки (на короткий час до них приєднався невеликий шведський флот) та північноафриканськими державами Берберського узбережжя або Магрибу (незалежним султанатом Марокко та трьома васалами Османської імперії — Алжиром, Тунісом й Триполітанією).[1]

Перша берберська війна
Берберські війни
Фрегат «Філадельфія», охоплений полум'ям в доках Триполі, 16 лютого 1804. Картина Едварда Морана, написана в 1897 році
Фрегат «Філадельфія», охоплений полум'ям в доках Триполі, 16 лютого 1804. Картина Едварда Морана, написана в 1897 році

Фрегат «Філадельфія», охоплений полум'ям в доках Триполі, 16 лютого 1804. Картина Едварда Морана, написана в 1897 році
Дата: 10 травня 1801 — 10 червня 1805
Місце: Середземний та північно-західний береги Африки
Привід: Відмова виплачувати данину триполійському паші:
Результат: Перемога США та підписання мирного договору
Сторони
США США
Швеція(до 1802)
Варварські держави (васали Османської імперії)
Командувачі
США Томас Джефферсон
США Річард Дейл
США Річард Моріс
США Вільям Ітон
США Едвард Пребл
Густав IV Адольф
Улоф Рудольф Седерстрьом
Юсуф Караманлі
Хасан Бей
Мурад Рейс
Військові сили
США

Перша ескадра:

  • 4 фрегати;
  • 1 шхуна;

Друга ескадра:

  • 6 фрегатів;
  • 1 шхуна;

Третя ескадра:

Вторгнення Вільяма Ітона:
54 матроса, приблизно 500 грецьких та арабських найманців

Швеція

4000 чоловік
Втрати
США: 35 вбитих, 64 поранених.

Серед найманців втрати невідомі

800 вбитих, 1200 поранених у битві під Дерном; невідома кількість кораблів та екіпажу, загиблих у морських боях.

Історичний огляд ред.

Лицарський орден госпітальєрів, що зайняв в 1309 році острів Родос, став активно протидіяти середземноморському піратству, вносячи таким чином значний внесок у боротьбу з Османською імперією. Після багатомісячної облоги острова в 1522 році лицарі були змушені покинути Родос. У 1530 році імператор Священної Римської Імперії Карл V віддав госпітальєрам острів Мальту, таким чином намагаючись захистити Рим від ісламського вторгнення та перешкоджати контролю алжирських піратів, які нападали в цьому регіоні на європейські судна, в тому числі і на іспанські. Новостворений Мальтійський орден миттєво розгорнув широкомасштабну війну з берберійськими піратами та їхнім сюзереном — Османською імперією, стримуючи їх у всьому Середземному морі. Починаючи з XVII століття і до 1798 року Мальта служила бастіоном, що захищав Європу від берберських корсарів та піратів з Алжиру, Тунісу, Триполітанії й Марокко. Європейські держави, своєю чергою, визнаючи важливу роль Ордена, намагалися підтримувати його матеріально та зберігали з ним теплі стосунки.

Однак в 1798 році на шляху до Єгипту Мальту несподівано захопив Наполеон. Не зумівши захистити себе від цієї раптової атаки, лицарям довелося покинути укріплення острова. Таким чином, несподівано зникла одна з основних перешкод, що стримувала піратів варварського берега протягом декількох століть, чим вони і не забули скористатися.

 
Ілюстрація 1816 року, на якій зображено рабів-християн

Передумови конфлікту ред.

Примітки ред.

  1. Masselman, George. The Cradle of Colonialism [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.]. New Haven: Yale University Press, 1963. OCLC 242863. p. 205.    – за допомогою Questia (необхідна підписка)