Панфілов Іван Васильович

Іван Васильович Панфілов (* 1 січня 1893(18930101) — 18 листопада 1941) — радянський військовик, генерал-майор, Герой Радянського Союзу (1942, посмертно). Генерал Панфілов уславився вдалими оборонними боями проти німецьких військ аж до своєї загибелі на стратегічному московському напрямі у перший рік німецько-радянської війни. 8-й гвардійській стрілецькій дивізії було присвоєно його ім'я, тому бійців цієї дивізії називали панфіловцями, особливо радянською пропагандою роздувався пропагандистський міф про 28 воїнів-панфіловців, які загинули жертвуючи собою, але призупинили просування німецьких військ.

Іван Васильович Панфілов
рос. Иван Васильевич Панфилов
The Soviet Union 1963 CPA 2828 stamp (World War II Hero Major General of the Guard Ivan Panfilov and Feat of the Panfilov's Twenty-Eight Guardsmen).jpg
Прізвисько Аксакал, Батя
Народження 1 січня 1893(1893-01-01)
м. Петровськ
Саратовської губернії Російської імперії
Смерть 18 листопада 1941(1941-11-18) (48 років)
с. Гусенево
Волоколамського району Московської області СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Рід військ Піхота
Роки служби 19151941
Партія РКП(б)
Звання RA A FaMajGen 1943.svg Генерал-майор
Командування 8-ма гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
CMNS: Панфілов Іван Васильович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився 1 січня 1893 в місті Петровськ (нині Саратовської області Росії) в сім'ї дрібного конторського службовця. Росіянин.

У 1915 році був призваний в російську імператорську армію. Служив у 168-му запасному батальйоні (Інзара Пензенської губернії). Учасник Першої світової війни: у березні 1917 року після закінчення навчальної команди в чині унтер-офіцера був направлений у діючу армію на Південно-Західний фронт в 638-й Ольпінській піхотний полк. Надалі дослужився до звання фельдфебеля. Після Лютневої революції 1917 року був обраний членом полкового комітету.

У Червону Армію вступив добровільно в жовтні 1918 року. Був зарахований в 1-й Саратовський піхотний полк, який згодом входив до складу 25-ї Чапаєвської дивізії. Брав участь в Громадянській війні, в 1918—1921 роках воював у складі 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії, командуючи взводом і ротою, бився проти з'єднань чехословацького корпусу, білогвардійців під командуванням генералів Дутова, Колчака, Денікіна і «білополяків». З вересня 1920 року брав участь у боях проти українських націоналістів, в 1921 році — командир взводу 183-о прикордонного батальйону.

Після закінчення Громадянської війни продовжив службу в Червоній Армії. У 1923 році закінчив дворічну Київську Вищу об'єднану школу командирів РСЧА імені С. С. Камєнєва. З жовтня 1923 року — командир взводу і роти 52-го Ярославського стрілецького полку.

Добровольцем відбув на Туркестанський фронт. З квітня 1924 року — командир стрілецької роти, з жовтня 1924 року — начальник полкової школи 1-го Туркестанського стрілецького полку на Туркестанському фронті. З серпня 1925 року — командир стрілецької роти, з серпня 1927 року — начальник полкової школи 4-го Туркестанського стрілецького полку (Памір). З квітня 1928 року — командир стрілецького батальйону 6-го Туркестанського стрілецького полку Середньоазіатського військового округу. Брав участь у боротьбі з басмачами по 1929 рік включно.

З червня 1931 року — командир і комісар 8-го окремого стрілецького батальйону місцевих військ Середньоазіатського військового округу. З грудня 1932 року — командир 9-го Червонопрапорного гірськострілецького полку в тому ж окрузі. З серпня 1937 року — начальник квартирмейстерського відділу штабу Середньоазіатського військового округу. З жовтня 1938 року — військовий комісар Киргизької РСР. Комбриг (26.01.1939).

За бойові відзнаки і проявлений героїзм у роки Громадянської війни і після неї Панфілов був нагороджений двома орденами Червоного Прапора і медаллю «XX років РККА», а в червні 1940 року йому було присвоєно звання генерал-майора.

З перших днів Німецько-радянської війни Панфілов був у складі діючої армії. Він особисто займався формуванням 316-ї стрілецької дивізії, якою потім сам і командував на Північно-Західному і Західному фронтах. Саме його дивізія в жовтні-листопаді 1941 року під Москвою, на Волоколамському напрямі, вела важкі оборонні бої з переважаючими силами противника.

 
Меморіальна дошка, встановлена на честь Панфілова І. В. на фасаді Військового ліцею у Києві (бульвар Лесі Українки, 25)

Панфілов вперше широко застосував систему ешелонованої артилерійської протитанкової оборони, створив і вміло використовував у бою рухливі загони загородження. У безперервних боях на підступах до Москви частини дивізії генерала Панфілова не тільки утримали свої позиції, але й зуміли зупинити наступ двох танкових і однієї піхотної дивізій вермахту, знищивши багато сил і зброї противника.

За успішні дії в ході цих боїв і за масовий героїзм особового складу 316-та дивізія 17 листопада 1941 року була нагороджена орденом Червоного Прапора, а на інший день перетворена в 8-му гвардійську стрілецьку дивізію. Пізніше вона отримала почесне звання «Панфиловская» на честь командира, але це сталося вже після загибелі Івана Васильовича.

 
Пам'ятник І. В. Панфілову в місті Алмати

Генерал-майор Іван Васильович Панфілов загинув у бою 18 листопада 1941 року біля села Гусенево Волоколамського району Московської області. Він був похований на Новодівичому кладовищі в Москві. У квітні 1942 року Панфілову посмертно було присвоєно Звання Героя Радянського Союзу.

Вшанування пам'ятіРедагувати

На місці загибелі генерала в селі Гусенево встановлено пам'ятник. Іменем Панфілова називалося місто Жаркент і селище в Казахстані, село в Киргизії. Його ім'я носять вулиці багатьох міст і сіл Росії та країн які входили до колишнього СРСР, пароплави, фабрики, заводи. Також ім'я генерала було присвоєно багатьом школам в Середній Азії.

ЛітератураРедагувати

  • Герои Советского Cоюза: Краткий биографический словарь в 2 томах. Том II: — Москва: Воениздат, 1988. — стор. 232

Інтернет-посиланняРедагувати