Палеогеографія

Палеогеогра́фія (з дав.-гр. παλαιός — древній + географія), історичне землезнавство  — наука про фізико-географічні умови, що існували на Землі в геологічному минулому. Досліджує давню географічну оболонку, її розвиток, історію в цілому і окремих її частин у взаємодії: давню земну кору, рельєф, ґрунти і кори вивітрювання, гідросферу та атмосферу, флору та фауну і, особливо, географічні закономірності їх розповсюдження та існування.

Палеогеографічна реконструкція, яка показує територію Аппалачського басейну протягом середнього девону.

Палеогеографія — частина історичної геології, що дає матеріал для пізнання історії розвитку земної кори і Землі загалом. Одночасно палеогеографія є частиною загальної фізичної географії, що вивчає фізико-географічні умови минулого для розуміння сучасної природи Землі.

Предмет вивчення

Палеогеографія — наука про розвиток географічної оболонки протягом історії Землі.

Напрямки

Палеогеографія є цілісною, самостійною наукою і одночасно комплексом наукових напрямків, при цьому частина палеогеографічних галузей розвивається у складі інших наук (геології, біології, екології). Серед основних галузевих напрямів виділяються:

• палеогеоморфологія
• палеопедологія
• палеогідрологія
• палеокліматологія
• палеобіогеографія
• палеоландшафтознаство
• палеоекологія і палеоекогеографія

Методи

Методи палеогеографії базуються на детальному вивченні гірських порід (їх складу, структури, текстури, характеру залягання), а також на вивченні макро- і мікроскопічних органічних залишків.

• Теорія палеогеографії. Методологія та методи досліджень: загальнонаукові, спеціальні наукові, науково-технічні.
• Хронологія й етапність розвитку природи Землі та окремих її регіонів; схеми палеогеографічної етапності природи.
• Основні частини і галузі палеогеографії: палеогеологія, палеогеоморфологія, палеопедологія, палеогідрологія, палеокліматологія, палеобіогеографія, палеоландшафтознавство, еволюційна екогеографія; загальна, регіональна і прикладна палеогеографія тощо.
• Теоретико-методологічні засади доголоценової палеогеографії; палеогеографічні пам'ятники та індикатори; реконструкції природи й методи реконструкцій; використання археологічних даних; створення карт давньої природи, давніх ландшафтів і палеоекогеографічних карт.
• Теоретико-методологічні засади палеогеографії голоцену, її спорідненість і відмінність щодо засад доголоценової палеогеографії; використання історичних даних тощо.
• Регіональна палеогеографія України та її проблеми; поетапні реконструкції природи та її компонентів, екогеографічних обстановок.
• Прогнозування й прогноз природи, окремих природних явищ і процесів, екологічних та екогеографічних змін на підставі даних палеогеографії.
• Палеогеографічні дослідження при пошуках корисних копалин, інженерному і сільськогосподарському освоєнні та картографуванні, екологічних дослідженнях, будівництві.
• Палеогеографічні основи природокористування в Україні; палеогеографічна експертиза.

Історія

Палеогеографія як наука зародилася у надрах геології в другій половині ХІХ столітті, проте перші загальні дані палеогеографічного характеру з'явилися ще в кінці XVIII ст. (Р. Мурчісон, П. С. Паллас, О. О. Борисяк, М. Барбот-де-Марні та ін.). Стимулом її розвитку стало створення геохронологічної шкали фанерозою, що дала можливість просторово зіставляти одновікові палеогеографічні документи — осадові утворення, форми рельєфу, рештки організмів, різні дані про палеоклімати та ін.

В історії палеогеографії виділяють два етапи:

1. Становлення (друга половина XIX — перша половина XX ст.) — палеогеографічні дослідження здійснювались у складі геологічної науки. Найбільш цінними результатами були атласи палеогеографічних і літолого-палеогеографічних різномасштабних карт, складених для окремих континентів, для території Європи, зокрема України, та частини Азії.
2. Сучасний етап (перша половина XX ст. — наш час) характеризується спеціальними дослідженнями давньої природи, такий підхід сформувався ще в 30-40-і роки, особливо після Другої світової війни, що знайшло прояв у розвитку досліджень четвертинного періоду. На Міжнародних конгресах INQUA обговорювалось багато питань плейстоценової природи Землі та природи в цілому. Новий імпульс в розвитку отримала четвертинна палеогеографія.

Цей час відзначається новою якістю дослідження доплейстоценової природи в зв'язку з необхідністю:

• подальшої розробки проблем палеогеографії в зв'язку з вивченням корисних копалин, приурочених до осадових порід;
• використання даних про давню природу для пояснення розвитку сучасних фізико-географічних умов;
• використання палеогеографічних розробок для вирішення прикладних і практичних завдань (у інженерній, меліоративній геології, інженерно-геологічних прогнозах та іншому).

Див. також

• Палеографічні карти

Джерела та література

• Ж. М. Матвіїшина. Палеогеографія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 33. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Атлас палеогеографічних карт Української РСР і Молдавської РСР (з елементами літофацій). Масштаб 1:2 500 000 / За ред. акад. АН УРСР В. Г. Бондарчука. — К.: Видавництво АН УРСР, 1960.
• Стратиграфія УРСР: В 11 т. — К.: Наукова думка, 1963—1975. — Т. 1-11.
• Мельничук І. В. Палеоландшафти України в антропогені. — К.: ВГЛ «Обрії», 2004.
• Пазинич В. Г. Топ-5 геоморфологічних та палеогеографічних проблем України / За редакцією В. В. Стецюка. — К.: «Вік принт», 2012.
• Палеогеографія: навчально-методичний комплекс / М. Я. Сивий. — Вид. 2-ге, допов. — Тернопіль: ТНПУ, 2016. — 116 с.
• Просторово-часова кореляція палеогеографічних умов четвертинного періоду на території України / Матвіїшина Ж. М., Герасименко Н. П., Передерій В. І. та ін. / За редакцією Ж. М. Матвіїшиної — К.: Наукова думка, 2010.
• Сіренко І., Іваник М. Палеогеоморфологія: навчальний посібник. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011.
• (англ.) Irving, Edward (8 лютого 2005). The Role of Latitude in Mobilism Debates. PNAS. 102 (6): 1821—1828. Bibcode:2005PNAS..102.1821I. doi:10.1073/pnas.0408162101. PMC 548542. PMID 15684058.
• (рос.) Веклич М. Ф. Основы палеоландшафтоведения / М. Ф. Веклич ; Отв. ред. Галицкий В. И. — К. : Наук. думка, 1990. — 192 с. — ISBN 5-12-001457-7
• (рос.) Вронский В. А., Войткевич Г. В. Основы палеогеографии. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — 576 с.
• (рос.) Герасимов И. П. Новые идеи в геоморфологии и палеогеографии. — М. : Наука, 1976.
• (рос.) Евдокимов С. П. Основы общей палеогеографии. — Смоленск: Изд-во Смоленского гуманитарного университета, 2005.
• (рос.) Евсеева Н. С. Палеогеография (историческое землеведение). — Томск, 2010. — 172 с.
• (рос.) Маруашвили Л. И. Палеогеографический словарь. — М.: Мысль, 1985.
• (рос.) Палеогеография антропогена: Общая часть / И. М. Рослый. — К. : Вища школа, 1982. — 172 с
• (рос.) Рослый И. М. Палеогеография Украины в антропогене. — К.: Вища школа, 1988.
• (рос.) Свиточ А. А., Сорохтин О. Г., Ушаков С. А. Палеогеография. — М.: Издательский центр «Академия», 2004. — 448 с.
• (рос.) Палеогеография Европы за последние сто тысяч лет (атлас-монография) — М., 1982.
• (рос.) Палеогеография. Палеоландшафты / Веклич М. Ф., Сиренко Н. А., Матвиишина Ж. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1977.
• (рос.) Палеоклиматы и палеоландшафты внетропического пространства Северного полушария: поздний плейстоцен-голоцен. Атлас-монография / Отв. ред. А. А. Величко. — М.: ГЕОС, 2009.

Посилання

• (англ.) Інтерактивний інструмент для візуалізації палеогеографічних даних та даних реконструкції (map.paleoenvironment.eu)
• (англ.) Deep Time Maps — надає палеогеографічні карти стародавнього світу
• Стецюк В. Невеселі роздуми про палеогеографію антропогену. Володимир СТЕЦЮК