Вікіпедія

Палац Кастель-Гандольфо

Папський палац Кастель-Гандольфо або Апостольський палац Кастель-Гандольфо (італ. Palazzo Apostolico di Castel Gandolfo) — комплекс будівель площею 54,6 га в саду в місті Кастель-Гандольфо в Італії, який включає головну віллу XVII століття, Ватиканську обсерваторію та фермерський будинок з 30,4 га сільськогосподарських угідь. Головна споруда, Папський палац, з жовтня 2016 року є музеєм. Протягом століть він служив літньою резиденцією та місцем відпочинку для Папи Римського і мав екстериторіальний статус, знаходячись на території Італії, але перебуваючи у власності Святого Престолу. З вікон відкривається вид на Альбанське озеро.

Фасад палацу Кастель-Гандольфо в 2015 році
Папа Іван Павло II з президентом США Джорджем Бушем та його дружиною Лаурою в палаці Кастель-Гандольфо в липні 2001 року

Історія

ред.
 
Палац Кастель-Гандольфо з куполами Ватиканської обсерваторії в центрі

Ватикан придбав замок у 1596 році в рахунок сплати боргу родини Савеллі. Замок датувався XIII століттям[1].

Сади знаходяться на місці резиденції римського імператора Доміціана[2]. Палац був спроєктований швейцарсько-італійським архітектором Карло Мадерно для папи Урбана VIII. Відтоді близько половини його наступників використовували палац як літню резиденцію та місце для відпочинку[3], за винятком 1870—1929 років, коли папи, у територіальній суперечці з Італією, не залишали Ватикан[4]. Пій XI модернізував приміщення і знову почав використовувати для відпочинку в 1934 році[4]. За Латеранською угодою 1929 року, палац і прилегла вілла Барберіні, додана до комплексу папою Пієм XI, є екстериторіальною власністю Святого Престолу[4].

Під час Другої світової війни невідома кількість єврейських біженців переховувалась у палаці під захистом Святого Престолу, а в 1944 році багато людей використовували це місце як притулок від бомбардувань союзників, хоча понад 500 людей загинули під час одного з нальотів[4].

У палаці померли папи Пій XII в 1958 році[5] і Павло VI у 1978 році[6]. Іван Павло II наказав побудувати в палаці басейн, і папараці скористалися можливістю зробити його фото[7].

Бенедикт XVI переселився до палацу після завершення свого папства 28 лютого 2013 року[8], а новий папа Франциск приєднався до нього на обід 23 березня[2] і повернувся до Ватикану 2 травня[9]. Франциск короткостроково відвідував палац ще двічі[10], але оголосив, що не буде проводити там літо, як це робили багато його попередників[3].

7 грудня 2013 року Папа Римський Франциск призначив Освальдо Джанолі директором папських вілл Кастель-Гандольфо. У березні 2014 року Ватикан відкрив Сади Барберіні для платного відвідування під з екскурсоводом вранці щодня, крім неділі[11]. Починаючи з 11 вересня 2015 року, громадськість могла подорожувати з Ватикану до Кастель-Гандольфо потягом, який раніше був зарезервований для використання Папою[12]. Того ж продукти з ферми, які раніше були доступні лише для працівників Ватикану, стали доступними для купівлі[13].

21 жовтня 2016 року палац було відкрито для огляду[14]. На запитання, чи будівля знову стане папською резиденцією, мер Кастель-Гандольфо Мільвія Моначезі відповіла: «те, що палац зараз є музеєм, буде складно відмінити в майбутньому»[15].

Правовий статус

ред.

Згідно Латеранської угоди 1929 року Папський палац Кастель-Гандольфо є територією Італії, але належить Святому Престолу та має екстериторіальність, порівнянну з дипломатичними представництвами. Він звільнений від італійських податків, а італійській владі заборонено в'їжджати туди без згоди Святого Престолу[16].

Примітки

ред.
  1. ↑ Squires, Nick (23 February 2013). A rare glimpse inside the remote retreat Pope Benedict XVI is soon to call home. The Telegraph.
  2. ↑ а б Johnson, Alan (23 March 2013). Pope Francis visits Benedict XVI at Castel Gandolfo. BBC. Процитовано 3 March 2014.
  3. ↑ а б Wooden, Cindy (6 June 2013). Pope Francis decides not to spend summer at Castel Gandolfo. National Catholic Reporter. Catholic News Service. Процитовано 9 May 2019. According to Saverio Petrillo, director of the villa, about half the popes since then have followed Pope Urban's lead. Over the centuries, war, political turmoil, illness and just plain not liking the setting accounted for some pontiffs renouncing use of the villa, Petrillo wrote.
  4. ↑ а б в г Schlott, René (28 February 2013). Castel Gandolfo: The Colorful History of the Pope's Summer Home. Spiegel International. Процитовано 3 March 2014.
  5. ↑ Cortesi, Arnaldo (9 October 1958). Pontiff 19 Years (PDF). New York Times. Процитовано 3 March 2014.
  6. ↑ Tanner, Henry (7 August 1978). Election to be Held (PDF). New York Times. Процитовано 3 March 2014.
  7. ↑ Castel Gandolfo: The Colorful History of the Pope's Summer Home. Spiegel.de. Процитовано 19 January 2017.
  8. ↑ Donadio, Rachel (28 February 2013). Discord Remains at Vatican as Pope Benedict Departs. New York Times. Процитовано 3 March 2014.
  9. ↑ Povoledo, Elisabetta (2 May 2013). With Benedict's Return, Vatican Experiment Begins. New York Times. Процитовано 3 March 2014.
  10. ↑ Hancock, Edith (28 October 2016). Inside Pope Francis' summer home, which has just been opened to the public. Business Insider. Процитовано 9 May 2019.
  11. ↑ Bergoglio opens Castel Gandolfo gardens to the public. Vatican Insider. 3 March 2014. Процитовано 3 March 2014.
  12. ↑ Cousturie, Isabelle (24 October 2016). Pope Francis gives up papal summer residence at Castel Gandolfo. Aleteia. Процитовано 9 May 2019.
  13. ↑ Marchetti, Silvia (16 January 2018). God's Grocer: Pope Francis Has Opened His Farm to Visitors. Newsweek. Процитовано 9 May 2019.
  14. ↑ Pope gives up another indulgence: His summer palace. Religion News Service. 21 October 2016. Процитовано 19 January 2017.
  15. ↑ Pullella, Philip (21 October 2016). Papal summer residence, shunned by Francis, opened to public. Reuters. Процитовано 19 January 2017.
  16. ↑ Lateran Treaty, Article 15 and annex II.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Палац_Кастель-Гандольфо&oldid=42710098