Відкрити головне меню

Паламарчук Микола Петрович

Народний депутат України 8-го скликання

Мико́ла Петро́вич Паламарчу́к (нар. 25 квітня 1954, село Нове Село, Ізяславський район, Хмельницька область) — український політик та юрист. Народний депутат України. Генерал поліції першого рангу у відставці.

Микола Петрович Паламарчук
ПАЛАМАРЧУК МИКОЛА ПЕТРОВИЧ VADIM CHUPRINA ©.jpg
Народився 25 квітня 1954(1954-04-25) (65 років)
Нове Село, Ізяславський район, Хмельницька область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність політик, юрист
Alma mater Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Посада Народний депутат України[1] і Народний депутат України
Військове звання УКР-Г1-НП-Г(2015).png Генерал 1-го рангу у відставці
Партія безпартійний
Автограф Mykola Palamarchuk Signature 2014.png
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Данила Галицького
«Хрест Слави» (МВС України)
«Закон і честь» (МВС України)
Заслужений юрист України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Україна Народний депутат України
7-го скликання
безпартійний (УДАР) 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Картка на сайті Верховної Ради України

Україна Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка 27 листопада 2014 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

ОсвітаРедагувати

У 1981 році закінчив Новокаховський технікум ГМЭСГ за спеціальністю технік-механік, без відриву від виробництва. В 1991 році закінчив Харківську національну юридичну академію за спеціальністю правознавство, а у 2002 році закінчив Херсонський державний технічний університет за спеціальністю економіка підприємств.

Кар'єраРедагувати

  • 19701973 — учень фрезерувальника, токар, водій Київського механічного заводу.
  • 19731975 — служба в армії.
  • 19751982 — водій Брилівського АТП тресту «Херсонводбуд».
  • З червня 1982 — інспектор дорожньо-патрульної служби окремого дивізіону дорожньо-патрульної служби УВС.
  • 19861991 — старший державтоінспектор відділу ДАІ Цюрупинського райвідділу внутрішніх справ.
  • 19911992 — заступник начальника з роботи з особовим складом Цюрупинського райвідділу внутрішніх справ УВС Херсонського облвиконкому.
  • 19921993 — старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу боротьби з організованою злочинністю, місто Херсон.
  • 1993 — помічник начальника з оперативного прикриття та роботи з кадрами Управління боротьби з організованою злочинністю УВС.
  • З квітня 1993 — начальник Цюрупинського райвідділу УМВС в Херсонській області.
  • З 1995 — начальник управління Державної автоінспекції МВС України в Херсонській області.
  • 19981999 — перший заступник начальника управління — начальник кримінальної міліції УМВС України в Херсонській області.
  • 19992001 — начальник УМВС України в Полтавській області.
  • Липень — жовтень 2001 — заступник Міністра внутрішніх справ України — начальник Головного управління МВС України в АР Крим.
  • Жовтень 2001 — вересень 2003 — заступник Державного секретаря — начальник Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим.
  • Вересень 2003 — лютий 2005 — заступник Міністра внутрішніх справ України — начальник ГУМВС України в Автономній Республіці Крим.
  • З 2005 — пенсіонер.

Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим (лютий 2004 — квітень 2006).

Депутат Київської міськради від Блоку Віталія Кличка (20082012).

Генерал-лейтенант міліції20 серпня 2001)[2].

23 серпня 2017 року присвоєно спеціальне звання генерала поліції першого рангу у відставці.[3]

Парламентська діяльністьРедагувати

Березень 2006 — кандидат в народні депутати України від Народного блоку Литвина, № 86 в списку. На час виборів був членом Народної партії.

 
Микола Паламарчук під час виступу в парламенті, 2015

З 12 грудня 2012 — народний депутат України 7-го скликання від політичної партії «УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка», № 14 в списку. Заступник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

На позачергових парламентських виборах 26 жовтня 2014 року обраний народним депутатом за списком партії Блок Петра Порошенка[4]. Член депутатської фракції «Блок Петра Порошенка». Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності[5].

20 вересня 2016 року не голосував за проект постанови про «Заяву Верховної Ради України з приводу невизнання Україною легітимності виборів до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації сьомого скликання»[6].

Зв'язки з кримінальною діяльністюРедагувати

Займається покриванням рейдерського захоплення земель підприємства з іноземними американсько-турецькими інвестиціями ТОВ «Глобал-Інвест» в селі Надеждівка, Чаплинського району, Херсонської області.[7][неавторитетне джерело]

Після смерті херсонської громадянської активістки Катерини Гандзюк в результаті замовного нападу, активістами звинувачується в причетності до вбивства і був названий «вічним смотрящим по темам МВС в Херсонській області».[8] За словами учасників спільноти "Хто замовив Катю Гандзюк?", посередником між виконавцями злочину та замовником був раніше судимий Ігор Павловський, офіційний помічник народного депутата Паламарчука. Окрім того, намагався потрапити до складу Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування нападів на громадських активістів (у тому числі й нападу на Гандзюк)[9]. Сам Паламарчук усі звинувачення відкидає[10].

Спортивна кар'єраРедагувати

Микола Паламарчук
Особові дані
Народження 25 квітня 1954(1954-04-25) (65 років)
  Нове Село, Ізяславський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство   Україна
Позиція Нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
2003—2005   «Динамо-ІгроСервіс» 4 (0)
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 2015.

Микола Паламарчук у молодості захоплювався футболом, грав за юнацькі команди Херсонщини та Криму[11]. Працюючи начальником ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, він обіймав посаду президента футбольного клубу «Динамо-ІгроСервіс» (Сімферополь) та сприяв його розвитку. У 2003—2005 роках він грав за цей клуб на професіональному рівні на позиції нападника.

Генерал Микола Паламарчук дебютував у професіональному футболі у 49-річному віці: 14 червня 2003 року в домашньому матчі другої ліги проти запорізького «Торпедо» він вийшов на заміну на останні 8 хвилин матчу. У травні-червні наступного року тричі виходив на заміну за «Динамо-ІгроСервіс», загалом провівши на полі 24 хвилини, і виграв разом з клубом золоті медалі другої ліги та путівку до першої ліги. У червні 2005 року ще раз потрапив до заявки клубу на матч, але цього разу на поле не вийшов[12].

Паламарчук вважається найстарішим футболістом в історії чемпіонатів України з футболу: востаннє він вийшов на поле 13 червня 2004 року у віці 50 років та 59 днів[13].

Сезон Команда Чемпіонат Кубок країни Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
2002-03   «Динамо» Сімферополь Друга ліга 1 0 КУ 1 0
2003-04   «Динамо-ІгроСервіс» Сімферополь Друга ліга 3 0 КУ 3 0
2004-05   «Динамо-ІгроСервіс» Сімферополь Перша ліга 0 0 КУ 0 0
Загалом за кар'єру 4 0 4 0

Сім'яРедагувати

Дружина Лариса Генріхівна (1955). Син Дмитро (1977). Дочка Ірина (1982).

НагородиРедагувати

  • Орден «За заслуги» I ст. (27 червня 2018) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[14]
  • Орден «За заслуги» II ст. (30 листопада 2013) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[15]

Микола Паламарчук відмовився приймати орден:

« Як генерал міліції і людина честі я відмовляюся приймати будь-які нагороди від Януковича і його режиму, особливо після того, що сталося на Майдані Незалежності вчора вночі. Жоден поважаючий себе офіцер після такого не повинен виконувати жодного наказу цієї влади, бо вони спрямовані проти українського народу, і не приймати будь-яких нагород з рук режиму.[16] »

ПриміткиРедагувати

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  2. Указ Президента України № 658/2001 від 20 серпня 2001 року «Про присвоєння спеціальних та військових звань»
  3. Указ Президента України від 23 серпня 2017 року № 248/2017 «Про присвоєння спеціального звання»
  4. http://www.cvk.gov.ua/vnd_2014/
  5. Народний депутат України VIII скликання. Паламарчук Микола Петрович
  6. Поіменне голосування про проект Постанови про Заяву Верховної Ради України з приводу невизнання Україною легітимності виборів до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації сьомого скликання, їх результатів та правових наслідків, та відповідно, складу, повноважень, актів та рішень Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації сьомого скликання (№ 5135) — за основу та в цілому. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 21 вересня 2016. 
  7. Нардеп Микола Паламарчук, покриваючи злочинця хресника продовжує рейдерське захоплення підприємства. #трайдент (ru-RU). 2018-02-02. Процитовано 2018-11-05. 
  8. Активісти назвали причину смерті Гандзюк і вказують на слід депутата БПП. Українська правда (uk). Процитовано 2018-11-05. 
  9. Активісти назвали причину смерті Гандзюк і вказують на слід депутата БПП. Українська правда (uk). Процитовано 2019-02-05. 
  10. Справа Гандзюк: Паламарчук сподівається, що слідство доведе його непричетність. Українська правда (uk). Процитовано 2019-02-05. 
  11. Паламарчук Микола Петрович — Літопис випускників Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Видавництво «Логос Україна»
  12. Статистика виступів в Україні на офіційному сайті ФФУ
  13. Как хорошо быть генералом! — Football.ua
  14. Указ Президента України від 27 червня 2018 року № 188/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  15. Указ Президента України № 655/2013 від 30 листопада 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  16. Депутат Паламарчук відмовляється приймати від режиму Януковича будь-які нагороди // Сайт Партії Удар Віталія Кличка (klichko.org), 30 листопада 2013
  17. Указ Президента України № 1033/99 від 20 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України»
  18. Указ Президента України № 470/2004 від 22 квітня 2004 року «Про нагородження М. Паламарчука орденом Данила Галицького»
  19. Указ Президента України № 1183/2002 від 17 грудня 2002 року «Про відзначення державними нагородами України працівників органів внутрішніх справ»
  20. Постанова КМУ від 9 грудня 2003 р. № 1886 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України»

ДжерелаРедагувати