Пак


Дані про відкриття
Дата відкриття 30 грудня 1985
Відкривач(і) С. Сіннот / «Вояджер-2»
Планета Уран
Номер Уран XV
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 86 004,444 ± 0,064 [1] км
Орбітальний період 0,76183287 ± 0,000000014 [1] діб
Ексцентриситет орбіти 0,00012 ± 0,000061[1]
Нахил орбіти 0,31921 ± 0,021° (до екватора Урана)[1]° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина 20.5
Середній радіус 81 ± 2 [2] км
Площа поверхні ~82 400 [3] км²
Об'єм ~2 225 000 [3] км³
Маса ~2,9× 1018 кг[3] кг
Густина ~1,3 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,028 [3] м/с²
Альбедо 0,11 ± 0,1 (при довжині хвилі 0,55 мкм)[4]
Атмосфера
Інші позначення
S/1985 U 1

Пак у Вікісховищі

Пак[5] (англ. Puck) — внутрішній супутник планети Уран.

Був відкритий 30 грудня 1985 року за знімками, зробленими космічним апаратом «Вояджер-2», і отримав тимчасове позначення S/1985 U 1[6]. Названий за ім'ям ельфа з кельтської міфології та англійського фольклору, який є персонажем у п'єсі Шекспіра «Сон літньої ночі». Також позначається як Уран XV[7].

Пак — найбільший з внутрішніх супутників Урана. За розмірами він займає проміжне положення між Порцією і Мірандою, яка є найменшою з п'яти великих супутників. Орбіта Пака також пролягає між двома цими супутниками, точніше між кільцем планети ε та Мірандою[5]. За винятком орбіти[1], радіуса 81 км[2] та геометричного альбедо 0,11[4], про Пак майже нічого невідомо.

Серед відкритих «Вояджером-2» супутників лише Пак вдалося виявити досить рано, щоб устигнути переналаштувати апарат для детальнішого фотографування. Пак має злегка витягнуту форму зі співвідношенням поперечного розміру до поздовжнього 0,97 ± 0,04[2]. Його поверхня густо вкрита кратерами[8] і має сірий колір[2]. Три кратери на поверхні Пака отримали власні назви. Дослідження космічним телескопом «Габбл» і великими наземними телескопами виявили у спектрі Пака лінії поглинання водяного льоду[4][9].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д Jacobson, R. A. (1998). The Orbits of the Inner Uranian Satellites From Hubble Space Telescope and Voyager 2 Observations. The Astronomical Journal. 115: 1195—1199. doi:10.1086/300263. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 23 березня 2012.
  2. а б в г Karkoschka, Erich (2001). Voyager’s Eleventh Discovery of a Satellite of Uranus and Photometry and the First Size Measurements of Nine Satellites. Icarus. 151: 69—77. doi:10.1006/icar.2001.6597. Архів оригіналу за 3 листопада 2017. Процитовано 23 березня 2012.
  3. а б в г Вычислено по значениям других параметров.
  4. а б в Karkoschka, Erich (2001). Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope. Icarus. 151: 51—68. doi:10.1006/icar.2001.6596. Архів оригіналу за 29 серпня 2017. Процитовано 23 березня 2012.
  5. а б Пак // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 339. — ISBN 966-613-263-X.
  6. Smith, B.; Hansen, C. (16 січня 1986). IAU Circular No. 4159. Процитовано 6 серпня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 21 липня 2006. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 5 серпня 2006.
  8. Thomas, P. (1987). Voyager observations of 1985U1. Icarus. 72: 79—83. doi:10.1016/0019-1035(87)90121-7. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 23 березня 2012. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |coaurhors= (довідка)
  9. Dumas, Christophe (2003). Hubble Space Telescope NICMOS Multiband Photometry of Proteus and Puck. Astronomical Journal. 126: 1080—1085. doi:10.1086/375909. Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 23 березня 2012. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |coaurhors= (довідка)

Джерела ред.