Відкрити головне меню
Пак
Дані про відкриття
Дата відкриття 30 грудня 1985
Відкривач(і) С. Сіннот / «Вояджер-2»
Планета Уран
Номер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 86 004,444 ± 0,064 [1] км
Орбітальний період 0,76183287 ± 0,000000014 [1] діб
Ексцентриситет орбіти 0,00012 ± 0,000061[1]
Нахил орбіти 0,31921 ± 0,021° (до екватора Урана)[1]° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Середній радіус 81 ± 2 [2] км
Площа поверхні ~82 400 [3] км²
Об'єм ~2 225 000 [3] км³
Маса ~2,9×1018 кг[3] кг
Густина ~1,3 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,028 [3] м/с²
Альбедо 0,11 ± 0,1 (при довжині хвилі 0,55 мкм)[4]
Атмосфера
Інші позначення

Commons-logo.svg Пак у Вікісховищі

Зображення Пака

Пак (англ. Puck) — внутрішній супутник планети Урана.

Був відкритий 30 грудня 1985 року за знімками, зробленими космічним апаратом «Вояджер-2», і отримав тимчасове позначення S/1985 U 1[5]. Названий за ім'ям ельфа з кельтської міфології і англійського фольклору, який є персонажем у п'єсі Шекспіра «Сон літньої ночі». Також позначається як Уран XV[6].

Пак — найбільший з внутрішніх супутників Урана. За розмірами він займає проміжне положення між Порцією і Мірандою, яка є найменшою з п'яти крупних супутників. Орбіта Пака також пролягає між двома цими супутниками. За винятком орбіти[1], радіуса 81 км[2] та геометричного альбедо 0,11[4], про Пак майже нічого невідомо.

Серед відкритих «Вояджером-2» супутників лише Пак вдалося виявити досить рано, щоб устигнути переналаштувати апарат для детальнішого фотографування. Пак має злегка витягнуту форму із співвідношенням поперечного розміру до повздовжнього 0,97 ± 0,04[2]. Його поверхня густо вкрита кратерами[7] і має сірий колір[2]. Три кратери на поверхні Пака отримали власні назви. Дослідження космічним телескопом «Хабблом» і крупними наземними телескопами виявили у спектрі Пака лінії поглинання водяного льоду[4][8].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Jacobson, R. A. (1998). The Orbits of the Inner Uranian Satellites From Hubble Space Telescope and Voyager 2 Observations. The Astronomical Journal 115: 1195–1199. doi:10.1086/300263. 
  2. а б в г Karkoschka, Erich (2001). Voyager’s Eleventh Discovery of a Satellite of Uranus and Photometry and the First Size Measurements of Nine Satellites. Icarus 151: 69–77. doi:10.1006/icar.2001.6597. 
  3. а б в г Вычислено по значениям других параметров.
  4. а б в Karkoschka, Erich (2001). Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope. Icarus 151: 51–68. doi:10.1006/icar.2001.6596. 
  5. Smith, B.; Hansen, C. (1986-01-16). IAU Circular No. 4159. Процитовано 2006-08-06. 
  6. Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 2006-07-21. Архів оригіналу за 2011-08-17. Процитовано 2006-08-05. 
  7. Thomas, P. (1987). Voyager observations of 1985U1. Icarus 72: 79–83. doi:10.1016/0019-1035(87)90121-7.  Проігноровано невідомий параметр |coaurhors= (довідка)
  8. Dumas, Christophe (2003). Hubble Space Telescope NICMOS Multiband Photometry of Proteus and Puck. Astronomical Journal 126: 1080–1085. doi:10.1086/375909.  Проігноровано невідомий параметр |coaurhors= (довідка)