Вікіпедія

П'єр Дріє ла Рошель

французький письменник

П'єр Дріє ла Рошель (фр. Pierre Drieu la Rochelle; 3 січня 1893(18930103) — 15 березня 1945) — французький письменник, автор романів, оповідань і політичних есе. Все життя прожив у Парижі. У 1930-х роках Дріє ла Рошель став прибічником французького фашизму, а під час німецької окупації співпрацював з нацистами.

П'єр Дріє ла Рошель
Pierre Drieu la Rochelle
П'єр Дріє ла Рошель
Ім'я при народженні Pierre Eugène Drieu La Rochelle
Народився 3 січня 1893(1893-01-03)
Париж, Франція
Помер 15 березня 1945(1945-03-15) (52 роки)
Париж, Франція
·передозування ліків
Поховання Цвинтар Нейї-сюр-Сенd
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність письменник
Alma mater École Libre des Sciences Politiques[d]
Заклад Je suis partoutd
Мова творів французька
Жанр роман, памфлет, поезія
Magnum opus Жиль / Gilles (1939)
Членство comité de lecture des éditions Gallimardd
Партія Французька народна партія
Брати, сестри Jean Drieu La Rochelled[1]
У шлюбі з Colette Jéramecd
Нагороди
CMNS: П'єр Дріє ла Рошель у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ранні роки ред.

Дріє ла Рошель народився в сім'ї середнього достатку родом з Нормандії, яка на той час проживала в 17-му окрузі Парижа. Його батько був збанкрутілим підприємцем, який одружився з його матір'ю через її придане. Хоча П'єр гарно навчався, він провалив випускний іспит у паризькій Вільній школі політичних наук. Під час Першої Світової Війни був тричі поранений, а його враження від військової служби мали значний вплив на нього і на його подальше життя.

У 1917 році Дріє одружився з Колетт Жерамек, сестрою свого друга-єврея. Шлюб не вдався, і вони розлучилися у 1921 році. Будучи наближеним до рухів дадаїстів, сюрреалістів і комуністів, та товаришуючи з Луї Арагоном у 1920-х роках, він також прихильно ставився до роялістського «Аксьон Франсез», однак відмовлявся приєднатися до будь-якого з цих рухів. 1922 року він видав книгу «Mesure de la France» («Масштаб Франції»), яка не принесла йому широкої популярності. Починаючи з 1930-х років він захопився ідеями фашизму і антисемітизму.

У своїх політичних есе П'єр Дріє ла Рошель стверджував, що парламентаризм спричинив занепад («Decadance») Франції (економічна криза, зниження народжуваності тощо). У творах «Le Jeune Européen» («Європейська молодь», 1927) і «Genève ou Moscou» («Женева чи Москва», 1928) він виступав за сильну Європу і засуджував «декадентський матеріалізм» демократії. Він вважав, що створена європейськими державами федерація могла б стати сильним економічним і політичним союзом, який би протистояв імперіалістичним намірам росіян і американців і був повністю ізольованим від них. У 1939 році він дійшов до думки, що тільки Третій Рейх може досягнути такої автаркії[3]. Задекларувавши в 1928 році свої проєвропейські погляди, він налагодив тісні контакти з організаціями працедавців, зокрема з Ернестом Мерсьє з «Redressement Français», а згодом, наприкінці 1920-х і на початку 1930-х років, з деякими представниками Радикальної партії.

Фашизм та співпраця з німецькою адміністрацією ред.

У своєму есе «L'Europe contre les patries» («Європа проти вітчизн»), виданому 1931 року Дріє дотримувався анти-гітлерівських поглядів, але вже з 1934 року, особливо після антиурядових виступів 6 лютого 1934 року, організованих французькими ультраправими рухами перед Бурбонським Палацом, а також після візиту до Третього Рейху у вересні 1935 року (де він був свідком з'їзду НСДАП в Нюрнберзі), він почав розглядати нацизм як ліки від «посередності» ліберальної демократії. Після заворушень 6 лютого 1934 року, він став редактором журналу «La Lutte des Jeunes» і відкрито оголосив про свої фашистські погляди. Вже в жовтні 1934 року він видав книгу «Socialisme Fasciste» («Фашистський соціалізм»), яка є втіленням його тогочасних політичних поглядів. У ній він заперечував здатність марксизму вирішити проблеми Франції. Дріє писав, що його надихали ідеї Жоржа Сореля, Фернана Пелутьє, Сен-Сімона, Фур'є і Прудона.

1936 року Дріє Ла Рошель приєднався до Французької народної партії Жака Доріо та до 1939 року був редактором її часопису «L'Emancipation Nationale». У 1937 році у своєму памфлеті «Avec Doriot» він висловив ідею появи самобутнього французького фашизму. У цей час він також писав свій найвідоміший роман «Жиль».

Він підтримував колабораціонізм і німецьку окупацію Північної Франції. В період окупації Парижа Дріє заміщав Жана Полана (якого двічі рятував від рук гестапо) на посаді директора «Нувель ревю франсез» і таким чином став символом культурної співпраці з німецькою окупаційною владою. Ще до початку війни він потоваришував з німецьким послом у Парижі Отто Абецем. Він також був членом комітету Групи Співпраці (Groupe Collaboration)[4]. Проте вже в 1943 році він розчарувався в німецькому Новому порядку і почав досліджувати східні релігійні вчення[5].

Після звільнення Парижа Дріє довелося переховуватись. Незважаючи на протекцію свого друга Андре Мальро, 15 березня 1945 року він скоїв самогубство[6]. Першу спробу покінчити з життям він здійснив ще в липні 1944 року, однак вона виявилась невдалою.

Основні праці ред.

  • Interrogation (1917), збірник віршів
  • Etat civil (1921)
  • Mesure de la France (1922), есе
  • L'homme couvert de femmes (1925), роман
  • Le Jeune Européen (1927), есе
  • Genève ou Moscou (1928), есе
  • Une femme à sa fenêtre (1929), роман
  • L'Europe contre les patries (1931), есе
  • Le Feu Follet (1931), роман (екранізований 1963 року Луї Малем — «Блукаючий вогник»)
  • Drôle de voyage (1933), роман
  • La comédie de Charleroi (1934), збірка оповідань
  • Socialisme Fasciste (1934), есе
  • Beloukia (1936), роман
  • Rêveuse bourgeoisie (1937), роман
  • Avec Doriot (1937), політичний памфлет
  • Жиль (фр. Gilles) (1939), роман
  • Ne plus attendre (1941), есе
  • Notes pour comprendre le siècle (1941), есе
  • Chronique politique (1943), есе
  • L'homme à cheval (1943), роман
  • Les chiens de paille (1944), роман
  • Le Français d'Europe (1944), есе
  • Histoires déplaisantes (1963, посмертно), збірка оповідань
  • Mémoires de Dirk Raspe (1966, посмертно), роман
  • Journal d'un homme trompé (1978, посмертно), збірка оповідань
  • Journal de guerre (1992, посмертно), військовий щоденник

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ https://agorha.inha.fr/ark:/54721/8aa3a9e0-f2b1-4e8c-af8c-f36cabb9c7f9
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Tucker, William R. (1965). Fascism and Individualism: The Political Thought of Pierre Drieu La Rochelle. Journal of Politics. The Journal of Politics, Vol. 27, No. 1. 27 (1): 153—177. doi:10.2307/2128005. JSTOR 2128005.
  4. ↑ Karen Fiss, Grand Illusion: The Third Reich, the Paris Exposition, and the Cultural Seduction of France, University of Chicago Press, 2009, p. 201
  5. ↑ Він висловив свої погляди у останньому написаному ним романі Les Chiens de Paille (1944), у якому змалював самого себе цинічним чоловіком з поглядами, близькими до анархічних.
  6. ↑ Pierre Drieu La Rochelle. Encyclopædia Britannica. Процитовано 8 липня 2009.

Література ред.

  • Andreu, Pierre and Grover, Frederic, Drieu la Rochelle, Paris, Hachette 1979.
  • Carrol, David, French literary fascism, Princeton University Press 1998.
  • Dambre, Marc (ed.), Drieu la Rochelle écrivain et intellectuel, Paris, Presses de la Sorbonne Nouvelle 1995.
  • Hervier, Julien, Deux individus contre l'Histoire: Pierre Drieu la Rochelle et Ernst Jünger, Paris, Klincksieck 1978
  • Lecarme, Jacques, Drieu la Rochelle ou la bal des maudits, Paris, Presses Universitaires Françaises, 2001.
  • Mauthner, Martin, Otto Abetz and His Paris Acolytes — French Writers Who Flirted with Fascism, 1930—1945. Sussex Academic Press, 2016, (ISBN 978-1-84519-784-1)


  Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=П%27єр_Дріє_ла_Рошель&oldid=35060894