Відкрити головне меню
Ордин-Нащокин.jpg

Ордин-Нащокін Афанасій Лаврентійович (1605 або 1606—1680) — боярин (з 1667 р.), російський державний діяч, дипломат.

Виходець із неродовитих псковських дворян, він завдяки освіченості, вихованості та енергійності став одним із найближчих помічників російського царя Олексія Михайловича. У 1640-х рр. вдало почав кар'єру дипломата. 1642 очолюване ним посольство до Молдавського князівства підготувало підписання вигідної для Російської держави угоди з Османською імперією та Річчю Посполитою, що ліквідувала загрозу війни з ними та зміцнила мир з Молдовою. Велику популярність отримав після придушення повстання в Пскові 1650. 1652 Ордин-Нащокін очолив комісію з розмежування кордону зі Швецією. 1658 вів таємні переговори зі шведами, результатом яких було підписання в м. Велієсарі перемир'я зі Швецією. Протягом кількох років очолював переговори з Річчю Посполитою, унаслідок чого було укладено Андрусівський договір (перемир'я) 1667. За цей успіх цар Олексій Михайлович пожалував його в бояри і призначив керівником Посольського приказу (1667—71), а згодом за зразок нової державної печатки присвоїв йому титул «Царської великої печатки і державних великих посольських справ зберігача». Йому підпорядковувалися Малоросійський приказ, Смоленський приказ, Новгородська і Владимирська четі, В'яземська митниця, «кружечний» двір, залізоробні заводи. Вів таємні переговори з гетьманом П.Дорошенком про підданство Москві, пробував заручитися підтримкою митрополита Київського Йосифа Нелюбовича-Тукальського щодо підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові. 1670 підтвердив Андрусівський договір (перемир'я) 1667 з відстрочкою передачі полякам Києва на невизначений час.

Сфера його влади була настільки широкою, що фактично він став главою російського уряду. Ордин-Нащокін багато уваги приділяв розробці реформ в економічній і військовій сферах, запропонував великий план перетворень, спрямованих на вдосконалення центрального і місцевого управління, відстоював необхідність боротьби зі Швецією за вихід у Балтійське море. У період його діяльності було встановлено поштовий зв'язок з Вільно (нині м. Вільнюс) та Ригою, а також здійснювався переклад іноземних газет і з цих матеріалів готувалися зведені виписки — «Куранти» — попередники друкованих газет. Неабиякі законотворчі здібності він виявив при розробці Новоторгового статуту (1667), що встановлював політику протекціонізму для російських купців. Не мав повної згоди із царем Олексієм Михайловичем у питаннях зовнішньої політики, зокрема щодо точного виконання умов Андрусівського договору (перемир'я) 1667. У грудні 1671 вийшов у відставку, залишив Москву. В 1679 прийняв постриг під ім'ям Антонія в Крипецькій пустині, що за 60 км від Пскова, де і помер через рік.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати