Олена Мекленбург-Стреліцька

Олена Мекленбург-Стреліцька (нім. Helen zu Mecklenburg-Strelitz, рос. Елена Мекленбург-Стрелицкая), відома в Росії як Олена Георгієвна (рос. Елена Георгиевна), повне ім'я Олена Марія Александра Єлизавета Августа Катерина Мекленбург-Стреліцька (нім. Helen Marie Alexandra Elisabeth Auguste Katharina zu Mecklenburg-Strelitz), (нар. 16 січня 1857 — пом. 28 серпня 1936) — герцогиня Мекленбург-Стреліцька, донька герцога Мекленбург-Стреліцького Георга Августа та російської великої княжни Катерини Михайлівни, дружина принца Саксен-Альтенбурзького Альберта.

Олена Мекленбург-Стреліцька
Helen zu Mecklenburg-Strelitz
Duchess Helene of Mecklenburg-Strelitz.jpg
Фото Олени Мекленбург-Стреліцької близько 1870 року
Ім'я при народженні Олена Марія Александра Єлизавета Августа Катерина
Народилася 16 січня 1857(1857-01-16)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла 28 серпня 1936(1936-08-28) (79 років)
Ремплін, Третій Рейх
Поховання цвинтар Ремпліна
Країна Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Місце проживання Михайлівський палац, Меншиковський палац, замок Ремплін
Діяльність аристократ
Знання мов німецька
Титул принцеса Саксен-Альтенбурзька
Конфесія лютеранство
Рід Мекленбурги
Батько Георг Мекленбург-Стреліцький
Мати Катерина Михайлівна
Брати, сестри Георг Александер Мекленбург-Стреліцький, Карл Міхаель Мекленбурзький і Nikolaus Herzog von Mecklenburg-Strelitzd
У шлюбі з Альберт Саксен-Альтенбурзький
Діти не було
Нагороди
Орден Святої Катерини 1 ступеня
Coat of Arms of the Grand Duchy of Mecklenburg - Strelitz.svg

Голова Імператорського Російського музичного товариства у 19091917 роках.

БіографіяРедагувати

Олена народилася 16 січня 1857 року у Санкт-Петербурзі. Вона була другою дитиною та першою донькою в родині герцога Мекленбург-Стреліцького Георга Августа та його дружини Катерини Михайлівни. Охрестили новонароджену у лютеранській церкві Санкт-Петербурга. Старший брат дівчинки помер до її народження, і вона росла старшою дитиною. Згодом сім'я поповнилася синами Георгієм та Михайлом. Мешкали вони у Михайлівському палаці в центрі столиці разом із бабусею Оленою Павлівною, уродженою принцесою Вюртемберзькою.[1] Також у віданні родини був Меншиковський палац в Оранієнбаумі.[2]

Шлюб батьків був щасливим. Катерина Михайлівно палко та віддано кохала свого чоловіка. Олена отримала російське виховання, однак кожного року супроводжувала батьків до їхніх родичів у Мекленбурзі.[2] Як резиденцію у Німеччині сім'я використовувала маєток Ремплін.[3]

Олена була відома своїми музичними здібностями.[4] Після отримання освіти, дівчина активно долучилася до благодійницької діяльності. Була членом Жіночого патріотичного товариства та попечителькою кількох шкіл.[2] Будучи в близькому родстві із правлячою династією, допомагала залучати для благодійних цілей кошти членів імператорського дому та вищих державних чиновників.[5]

Наприкінці 1870-х до Олени залицявся Олександр Баттенберг. Відомий він був красивою зовнішністю та обмеженими статками, тому намагався виправити своє матеріальне становище вдалим шлюбом. Союз із Оленою не відбувся через дрібницюː князь запізнився на звану вечерю, де мали оголосити про заручини. Після цього княжна рішуче відмовила йому.

Також вважалася можливою партією для Артура Коннаутського.

 
Альберт близько 1890 року

Заміж Олена вийшла у віці 34 років за удового 48-річного герцога Саксен-Альтенбурзького Альберта, який мав двох малолітніх доньок від першого шлюбу. Наречений до цього служив кілька років у російській армії, був прийнятий при дворі та товаришував з імператором Олександром III. Заручини відбулися в Італії у жовтні 1891. Весілля пройшло 13 грудня 1891 в маєтку Ремплін. На вінчанні був присутнім імператор Німеччини Вільгельм II.[2]

Спільних дітей у подружжя не було. Олена вдочерила доньок Альберта від попереднього шлюбу. Падчірки росли в атмосфері доброзичливості та ласки і зберегли ніжну прихильність до мачухи до її глибокої старості.

Перші роки після весілля пара півроку проводила у Росії, а півроку — у Берліні. У 1896 подружжя придбало маєток Серран у Померанії на березі Краковського озера. Пара була відомою колекціонуванням предметів мистецтва.[2] Олена цікавилася історією, близько спілкувалася із Миколаєм Шильдером та Анатолієм Коні.[5]

Продовжувала займатися благодійністю. Від 1890 року і до початку Першої світової війни брала участь у роботі створеного Володимиром Олександровичем Свято-Княже-Володимирського православного братства при посольській церкві у Берліні. Як член братства сприяла зведенню в Німеччині кількох православних храмів та облаштуванню в Берліні російського цвинтаря, а також створення Берлінського будинку працьовитості імені Олександра III.[5]

Після смерті чоловіка у травні 1902 року Олена знову оселилася в Росії. Мешкала у Камінноостровському палаці Санкт-Петербургу.

Ще у 1900 стала однією із засновниць та головою Ради Російського товариства захисту жінок, метою якого було «сприяти запобіганню дівчат і жінок від небезпеки бути втягнутими в розпусту і повернення вже занепалих жінок до чесного життя». Під егідою товариства на власні кошти зняла дешеві приміщення на 50 місць «для приїжджаючих до Санкт-Петербургу з метою відшукання роботи дівчат простого звання». У 1910 головувала на влаштованому товариством в Санкт-Петербурзі З'їзді по боротьбі з жіночою проституцією. У 1910-х відділення товариства були в багатьох містах Росії.[5]

 
Камінноостровський палац

У роки російсько-японської війни відкрила в своєму палаці відділення Російського товариства Червоного Хреста, придбала на власні кошти 20 000 аршин ситцю, замовила пошиття солдатських сорочок і виготовлення теплих онуч в майстернях Иоаннівского жіночого монастиря та Училища святої Олени, забезпечила доставку цих речей на Далекий Схід. Разом із братом, герцогом Георгієм Мекленбург-Стреліцькім, відкрила лазарет на 38 місць. Після закінчення війни робила регулярні пожертви на користь постраждалих нижніх чинів та їхніх сімей.[5]

З початком Першої світової війни разом із братом, герцогом Михайлом Мекленбург-Стреліцьким, перейшла у російське підданство (найвищий указ від 23 серпня 1914). Надалі брала активну участь у допомозі пораненим і російським військовополоненим у Німеччині; перераховувала значні суми до фонду Російського товариства Червоного Хреста. 8 жовтня 1914 року на першому поверсі її палацу на її кошт було відкрито лазарет для нижніх чинів на 120 місць. Влаштовувала також благодійні вечори, концерти та базари на користь поранених.[5]

У 1916 році безоплатно передала земельну ділянку на Кам'яному острові Всеросійському органу охорони материнства та дитинства для будівництва там будівлі спеціалізованого інституту.[5]

У 1917-му виїхала на Кавказ. Разом із іншими членами царської родини, перебувала у Кисловодську.[2] Наприкінці 1919 переїхала до Мінеральних Вод, а звідти — до Новоросійську. У лютому 1920 виїхала за кордон. Емігрувала до Франції, звідти перебралася до Данії, де давала уроки співу й очолювала Правління Російського благодійного товариства.[5]

Останні роки провела у Ремпліні. Померла за часів Третього Рейху. Похована на цвинтарі Ремпліна.[6]

В наш час твори з колекції Олени Георгіївни знаходяться в Омському музеї образотворчих мистецтв, а книги з бібліотеки — у Бібліотеці Російської академії наук.[7]

НагородиРедагувати

ТитулиРедагувати

ГенеалогіяРедагувати

Карл II
 
 
Фредеріка Гессен-Дармштадтська
 
 
Фрідріх Гессен-Кассельський
 
 
Кароліна Нассау-Узінгенська
 
 
Павло I
 
 
Марія Федорівна
 
 
Пауль Вюртемберзький
 
 
Шарлотта Саксен-Хільдбурґхаузенська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг Мекленбурзький
 
 
 
 
 
 
Марія Гессен-Кассельська
 
 
 
 
 
 
Михайло Павлович
 
 
 
 
 
 
Олена Павлівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг Мекленбург-Стреліцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Катерина Михайлівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олена
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. Історія Михайлівського палацу [1] (рос.)
  2. а б в г д е Герцогиня Олена Мекленбург-Стреліцька [2] (англ.)
  3. Замок Ремплін [3] (англ.)
  4. Принцеса Олена Саксен-Альтенбурзька [4] (рос.)
  5. а б в г д е ж и Енциклопедія благодійності Санкт-Петербургу. Олена Георгієвна Саксен-Альтенбурзька [5] (рос.)
  6. Цвинтар Ремпліна [6] Архівовано 23 червень 2017 у Wayback Machine. (англ.)
  7. Аукціонний дім «Кабінет» [7] (рос.)

ЛітератураРедагувати

  • Конюхова Е., Алексеев-Борецкий А. Принцесса Елена Георгиевна Саксен-Альтенбургская. Последний председатель Императорского Русского музыкального общества // Музыканты и меценаты = Musiker und Mäzene: Юбилейное издание к 150-летию основания Санкт-Петербургской консерватории и 20-летию основания фонда «Гартов». СПб., 2012.
  • Конюхова Е. В. Герцоги Мекленбург-Стрелицкие и музыка // Там же.
  • Красюков Р. Г. Русская ветвь Мекленбург-Стрелицкого дома // Из глубины времён. СПб., 1995. Вып. 4.
  • Маньков С. А. Саксен-Альтенбургская Е. Г. // Три века Санкт-Петербурга: Энциклопедия. СПб., 2008. Кн. 6.
  • Ораниенбаум. Век ХIХ…: (По материалам выставки «Осколки зеркала»: К 150-летию Мекленбург-Стрелицкого дома в России). СПб., 2006.
  • Русская ветвь Мекленбург-Стрелицкого Дома = The ducal family of Mecklenburg-Strelitz in Russia: Сборник трудов Международной научной конференции, 16—18 октября 2001 года: К 300-летию основания Мекленбург-Стрелицкого герцогства (Германия) и 150-летию возникновения «русской ветви» Мекленбург-Стрелицкого Дома. СПб., 2005. — Из содерж.:
    • Попова Г. А. Елена Георгиевна, герцогиня Мекленбург-Стрелицкая, принцесса Саксен-Альтенбургская (1857—1936): Штрихи к портрету;
    • Арапова Т. Б. Китайское прикладное искусство в коллекции принцессы Елены Георгиевны Саксен-Альтенбургской;
    • Кульматова Т. В. Судьба библиотеки принцессы Елены Георгиевны Саксен-Альтенбургской после 1917 года;
  • Конюхова Е. В. Музыка в жизни герцогов Мекленбург-Стрелицких.
  • Конюхова Е. В. Благотворительная деятельность герцогов Мекленбург-Стрелицких в годы Русско-Японской войны [8] (рос.)
  • Шумигорский Е. С. Императорское Женское патриотическое общество (1812—1912): Исторический очерк. СПб., 1912.

ПосиланняРедагувати