Косигін Олексій Миколайович
Олексі́й Микола́йович Коси́гін (рос. Алексей Николаевич Косыгин, 21 лютого 1904, Санкт-Петербург, Російська імперія — 18 грудня 1980, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський державний і партійний діяч, один з близьких соратників Брежнєва, голова Ради Міністрів СРСР у 1964—1980 роках. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1964, 1974). Член ЦК КПРС у 1939—1980 р. Член Політбюро (Президії) ЦК КПРС у лютому 1948 — жовтні 1952, травні 1960 — жовтні 1980, кандидат у члени Політбюро (Президії) ЦК КПРС у березні 1946 — лютому 1948, жовтні 1952 — березні 1953, червні 1957 — травні 1960. Депутат Верховної Ради СРСР з 1946 по 1980 рік. Депутат Верховної Ради УРСР 2—3-го скликань.
Косигін Олексій Миколайович | |
---|---|
рос. Алексей Николаевич Косыгин | |
Народився | 8 (21) лютого 1904[4][5] Санкт-Петербург, Російська імперія[4] |
Помер | 18 грудня 1980[1][2][…] (76 років) Москва, СРСР[6] |
Поховання | Некрополь біля Кремлівської стіни |
Країна | Російська імперія РРФСР СРСР |
Діяльність | політик, інженер |
Alma mater | Saint Petersburg State University of Technology and Designd |
Знання мов | російська[7] |
Учасник | німецько-радянська війна |
Членство | ЦК КПРС і Політичне бюро ЦК КПРС |
Роки активності | з 1919 |
Посада | голова Ради міністрів СРСРd, перший заступник голови Ради Міністрів СРСРd, депутат Верховної ради СРСР[d] і Голова Ради Міністрів СРСР |
Військове звання | капітан |
Партія | ВКП(б) |
Діти | Ґвішиані-Косигіна Людмила Олексіївнаd |
Нагороди | |
IMDb | ID 0467576 |
Біографія
ред.Народився у родині робітника-токаря Санкт-Петербурзького заводу Леснера.
У 1919—1921 роках — у Червоній армії. Служив добровольцем-червоноармійцем у 7-й армії РСЧА біля Петрограда на Кольському півострові та у трудовій армії біля міста Архангельська.
З 1921 року навчався у кооперативному технікумі за спеціальністю льоновода. Після закінчення у 1924 році Ленінградського кооперативного технікуму працював в Сибірському краю у галузі споживчої кооперації: інструктор обласного союзу, член правління Ленского союзу, завідувач планового відділу крайового союзу споживчої кооперації (1924—1930 роки).
У 1930—1935 роках — студент Ленінградського текстильного інституту.
Після закінчення у 1935 році інституту працював в Ленінграді на фабриці імені Желябова майстром і начальником цеху. У 1937—1938 роках — директор Жовтневої прядильно-ткацької фабрики міста Ленінграда. З липня 1938 року — завідувач промислово-транспортного відділу Ленінградського обласного комітету ВКП(б).
У жовтні 1938 — січні 1939 року — голова виконавчого комітету Ленінградської міської ради.
У січні 1939 — квітні 1940 року — народний комісар текстильної промисловості СРСР. На цій посаді його змінив Акимов Ілля Миколайович.
У квітні 1940 — березні 1953 року — заступник голови Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) СРСР. Одночасно у червні 1943 — березні 1946 року — голова Ради Народних Комісарів РРФСР. 16 лютого — 28 грудня 1948 року — міністр фінансів СРСР. У грудні 1948 — березні 1953 року — міністр легкої промисловості СРСР.
У березні — серпні 1953 року — міністр легкої і харчової промисловості СРСР. У серпні 1953 — лютому 1954 року — міністр промислових товарів широкого споживання СРСР.
У грудні 1953 — грудні 1956 року —заступник голови Ради Міністрів СРСР.
У грудні 1956 — травні 1957 року — 1-й заступник голови Державної економічної комісії РМ СРСР із поточного планування народного господарства — міністр СРСР. У травні — липні 1957 року — 1-й заступник голови Державного планового комітету РМ СРСР — міністр СРСР.
У липні 1957 — травні 1960 року — заступник голови Ради Міністрів СРСР. Одночасно у березні 1959 — травні 1960 — голова Державного планового комітету РМ СРСР.
У травні 1960 — жовтні 1964 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів СРСР.
У жовтні 1964 — жовтні 1980 року — голова Ради Міністрів СРСР.
З жовтня 1980 року — на пенсії у Москві. Похований біля Кремлівської стіни на Красній площі Москви.
Нагороди
ред.- двічі Герой Соціалістичної Праці (20.02.1964, 20.02.1974)
- шість орденів Леніна (7.04.1939, 22.02.1944, 20.02.1954, 20.02.1964, 20.02.1974, 2.12.1974)
- орден Жовтневої Революції (20.02.1979)
- орден Червоного Прапора (7.03.1943)
- медаль «За оборону Ленінграда»
- медаль «За оборону Москви»
- Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- медалі
- знак «50 років перебування у КПРС»
- Орден Клемента Готвальда (Чехословаччина, 21.02.1979)
- Орден Білого Лева 1-го ст. (Чехословаччина, 1970)
- Орден Заслуг перед Республікою Польщею
- Великий хрест ордену «Сонце Перу» (Перу)
- Нагорода Визвольної війни Бангладеш
Див. також
ред.Джерела та література
ред.- В. В. Головко. Косигін Олексій Миколайович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 208. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Р. В. Пилипчук. Косигін Олексій Миколайович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Премьер известный и неизвестный. Воспоминания о А. Н. Косыгине/Сост. Т. И. Фетисов. - М.: Республика, 1997. - 256 с.
Примітки
ред.- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Filmportal.de — 2005.
- ↑ а б Косыгин Алексей Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1973. — Т. 13 : Конда — Кун. — С. 282.
- ↑ Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118715194 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання
ред.- Косигін [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Олексій Косигін: нереалізована альтернатива застою. «Дзеркало тижня» [Архівовано 28 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Як Косигін допоміг Сушаку. «Голос України»
- Спогади [Архівовано 22 травня 2008 у Wayback Machine.] Бориса Патона про О. Косигіна.