Відкрити головне меню
Вікіпедія

Окуєва Аміна Вікторівна

український хірург та військовослужбовець, народний герой України

Амі́на Ві́кторівна (Вахі́тівна[6]) Оку́єва[1][2][7] (при народженні Ната́лія Ві́кторівна Нікі́форова[1][2][8], згодом Анастасі́я Мустафі́нова[1][8]; 5 червня 1983, Одеса, Українська РСР — 30 жовтня 2017, Глеваха, Васильківський район, Київська область, Україна) — український лікар, громадський активіст та військовослужбовець. Учасниця подій Революції гідності та війни на сході України у складі батальйону «Київ-2».

Аміна Вікторівна Окуєва
Amyna Okueva (cropped).jpg
Ім'я при народженні Наталія Вікторівна Нікіфорова[1][2]
Псевдо Сура
Народилася 5 червня 1983(1983-06-05)
Одеса, УРСР, СРСР
Померла 30 жовтня 2017(2017-10-30) (34 роки)
Глеваха, Васильківський район, Київська область, Україна
·убивство
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність чеченка (за батьком)[3], полька (за матір’ю)[4]
Діяльність лікар, військовослужбовець
Alma mater Одеський медичний університет
Учасник Війна на сході України
Конфесія іслам
У шлюбі з Адам Осмаєв[5]
Нагороди
Орден «Народний Герой України»

БіографіяРедагувати

Народилася 5 червня 1983 року в Одесі в сім'ї Ірини Анатоліївни Нікіфорової[7][9] (уродженої Камінської[7]), деякий час — співробітниці Південно-українського медіа-холдингу, і свого названого батька — Віктора Сергійовича Нікіфорова[1][7], музейного працівника, у 2000-ні роки директора одеського Музею західного і східного мистецтва[1]. За твердженням самої Аміни Окуєвої, її біологічний батько був чеченець, мати — полька з Північного Кавказу[4]. Разом із родиною мешкала у Москві та Грозному. З 1999 року брала участь у Другій чеченській війні на боці Чеченської Республіки Ічкерія[4]. До України повернулася 2003 року, вступила до Одеського медичного університету, який закінчила за спеціалізацією загальна хірургія[10]. Після здобуття вищої освіти працювала лікарем-інтерном в Одесі[11].

З початком Євромайдану вступила до Самооборони, де була лікарем 8-ї Афганської сотні. З початком війни на сході України, у липні 2014 року, вступила до лав батальйону «Київ-2», куди була записана фельдшером, проте за словами самої Аміни, медициною займалася мало[10]. Брала участь в обороні Дебальцева, виконуючи бойові завдання поблизу Чорнухиного на Луганщині[3]. Пізніше служила у батальйоні «Золоті ворота»[12]. Брала участь у створенні Миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, служила прес-офіцером батальйону, домагалася надання батальйону офіційного статусу від МВС України[13].

Брала участь у парламентських виборах 2014 року, балотуючись за одномандатним виборчим округом № 136 у Суворовському районі Одеси (самовисунення)[14], однак, до Верховної Ради України VIII скликання не потрапила, отримавши 3,72 % голосів виборців (9-те місце в окрузі)[15].

1 червня 2017 року на вулиці Кирилівській у Києві на подружжя Адама Осмаєва і Аміни Окуєвої було скоєно замах: нападник під виглядом журналіста французького видання Le Monde під час зустрічі, перебуваючи в автомобілі разом із парою, відкрив вогонь[16]. У результаті Осмаєв зазнав серйозних поранень. Аміна не постраждала, зумівши чотири рази поцілити в кілера, що дозволило правоохоронцям його затримати. За словами Аміни, до замаху вони з чоловіком тричі зустрічалися з кілером, оскільки він представлявся журналістом, який готує матеріал про подружжя[17]. За даними МВС, кілером може бути особа, пов'язана з главою Чечні Рамзаном Кадировим[18][19]. Кілер мав при собі документи на імя громадянина України Дакара Олександра Вінустовича, але пізніше був опізнаний як Артур Денісултанов (Курмакаєв)[20][21]. За іншими даними також розглядалися дві версії щодо особистості кілера: згідно з однією, його прізвище — Вернер (прописаний в Одеський області), згідно з другою — Антіпов (прописаний у Козятині Вінницької області)[22].

13 серпня 2017 року на майдані Незалежності у Києві військові окремого президентського полку розгорнули національний прапор Ічкерії. За словами ініціаторів акції, цей прапор розміром 22 на 33 метри є найбільшим у світі. На акцію прийшли бійці батальйону імені Джохара Дудаєва, зокрема і його колишній боєць Аміна Окуєва, а також представники кримськотатарського народу[23].

Окуєва подякувала Україні за підтримку в боротьбі за свободу Ічкерії. За її словами, акція покликана показати, що ворогам не вдалося зломити «волю до перемоги і наш дух»[23].

«Цей захід символізує те, що нашим ворогам, не дивлячись на всі їхні зусилля, не вдалося зламати нашу волю до перемоги і наш дух. І що наша перемога близька, як ніколи», — заявила організатор акції, учасниця АТО, Аміна Окуєва[24].

ЗагибельРедагувати

Аміна Окуєва загинула 30 жовтня 2017 року неподалік села Глеваха у Київській області внаслідок отриманих поранень. Під час диверсійного нападу автомобіль, у якому знаходилися Осмаєв та Окуєва, було обстріляно на залізничному переїзді[25]. Адам Осмаєв отримав поранення, проте вижив[26]. За його словами, обстріл автомобіля тривав кілька секунд:

Це класична засідка була. У затишному місці, на повороті, військова така засідка. Ми переїхали переїзд і там Г-подібний поворот, і на другому повороті раптово почалася стрілянина автоматична. Я відразу по газах. Аміна поруч зі мною сиділа. Обстріл йшов з правого боку, він буквально кілька секунд тривав, поки я не пішов із зони обстрілу. Але за ці кілька секунд, на жаль, у неї поцілили. Я зупинився, думав, почнуть добивати, підійде хтось. Але ніхто так і не підійшов, вони виявилися боягузами і втекли. Тоді я почав уже Аміною займатися. Вона була вже без свідомості. Їй потрапила куля в голову, розтрощила череп. Я намагався, звичайно, «Целлоксом», який ми завжди з собою носимо, зупинити кров. Але вона через якийсь час перестала подавати ознаки життя. Природно, відразу зателефонував у поліцію спочатку на 102, потім у швидку, і так далі[27].

МВС України розглядає дві основні версії вбивства Окуєвої. За словами речника МВС Зоряна Шкіряка, за цим можуть стояти як російські спецслужби, так і чеченські військові.[28]

Поховали Аміну Окуєву у Дніпрі 1 листопада 2017 року поруч із могилою Іси Мунаєва відповідно до її заповіту[29]. Від публічної церемонії прощання родина загиблої відмовилася, побоюючись, що захід може стати мішенню для терористів, а самі похорони відбувалися під охороною[30].

ПереконанняРедагувати

 
Аміна Окуєва з Джамалою. 2016

2000 року Аміна Окуєва прийняла іслам[1]. Згідно з власними релігійними переконаннями носила хіджаб[3]. Мотивом для участі у війні на Донбасі стала переконаність у тому, що Росія є спільним ворогом українців і чеченців. Після завершення війни планувала пов'язати своє подальше життя з військовою справою як військовий медик або учасник миротворчої місії[3].

Особисте життяРедагувати

Була двічі у шлюбі. Першим чоловіком був Іса Мустафінов; з ним Окуєва була одружена до його смерті у 2000—2003 роках. Другим чоловіком був Іслам Тухашев (прізвище за документами — Окуєв), депортований з України за порушення режиму перебування іноземців та пізніше засуджений у Росії до довічного ув'язнення за вбивство співробітників російських спецслужб в Інгушетії[1][7].

З Адамом Осмаєвим познайомилася 2009 року; офіційно у шлюбі з ним Окуєва не перебувала[1]. Виховувала сина (нар. 2002)[11].

НагородиРедагувати

Пам'ятьРедагувати

2019 року ім'я Аміни Окуєвої присвоєно вулиці Проектній 13119 у Шевченківському районі Києва.

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б в г д е ж и к Жінка-воїн Аміна Окуєва: що про неї відомо?. BBC News Україна. 31 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  2. ↑ а б в Ким була Аміна Окуєва?. Громадське радіо. 31 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  3. ↑ а б в г Ясинская, Вика (24 листопада 2014). Доброволец Амина Окуева: я бы хотела, чтобы пала российская империя в том виде, в каком она существует сейчас. Цензор.нет. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  4. ↑ а б в Чеченское сопротивление, Евромайдан и АТО: Чем запомнится Народный герой Украины Амина Окуева. 112 канал. 31 жовтня 2017. Процитовано 31 жовтня 2017. (рос.)
  5. ↑ Sautreuil P. Quand un faux journaliste du « Monde » tente d’assassiner un commandant tchétchène // Libération — 2017. — 139959 екз. — ISSN 0335-1793
  6. ↑ Хто така Аміна Окуєва, яку розстріляли під Києвом. Еспресо TV. 30 жовтня 2017. Процитовано 2 листопада 2017. 
  7. ↑ а б в г д Убийство Амины Окуевой: чего мы о ней не знали. Антикор. 31 жовтня 2017. Процитовано 3 листопада 2017. (рос.)
  8. ↑ а б Под Киевом убили Амину Окуеву. Корреспондент.net. 30 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. (рос.)
  9. ↑ Мати Окуєвої приїхала попрощатися з донькою: відео. Ліга.net. 31 жовтня 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  10. ↑ а б Сантарович, Андрей (12 березня 2015). Украинские амазонки: Амина Окуева и ее борьба с «российской Ордой». Inforesist. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  11. ↑ а б Левит, Александр (6 березня 2015). Украинские амазонки: Амина Окуева и ее борьба с «российской Ордой». Факты. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  12. ↑ Чеченский след. Женщина-боец из батальона Джохара Дудаева рассказывает про чеченцев и кадыровцев, воюющих по разные стороны в Донбассе. Новое время. 14 січня 2016. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  13. ↑ Батальон имени Джохара Дудаева хочет войти в состав МВД. Ліга.net. 22 квітня 2015. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  14. ↑ Окуєва Аміна Вікторівна. Центральна виборча комісія України. 2014. Архів оригіналу за 21 червень 2018. Процитовано 2 червня 2017. 
  15. ↑ Одномандатний виборчий округ № 136. Центральна виборча комісія України. 2014. Архів оригіналу за 21 червень 2018. Процитовано 2 червня 2017. 
  16. ↑ Поліція: На Подолі намагалися вбити подружжя добровольців. Українська правда. 1 червня. Процитовано 2 червня 2017. 
  17. ↑ Окуева рассказала о покушении на нее с мужем в Киеве: опубликованы фото. Апостроф. 1 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  18. ↑ Нападник на Осмаєва виявився особистим кілером Кадирова. Еспресо. 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017. 
  19. ↑ Князев о покушении на Осмаева: Благодаря умелости Окуевой нам удалось задержать этого преступника. Гордон. 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017. (рос.)
  20. ↑ Денисултанов-Курмакаев Артур Абдуллаевич / Денисултаєв-Курмакаєв Артур Абдуллаєвич Дакар Олександр Вінустович / Denisultanov-Kurmakaev Artur Abdullaevich
  21. ↑ Киевский стрелок отрабатывал показания на Кадырова?
  22. ↑ Rbc.ua. Замах на Осмаєва: подробиці. РБК-Украина. Процитовано 2018-02-26. 
  23. ↑ а б На Майдані розгорнули прапор Ічкерії?
  24. ↑ На Майдані розгорнули найбільший у світі прапор Ічкерії
  25. ↑ Геращенко: на Київщині внаслідок обстрілу авто загинула Аміна Окуєва. Радіо Свобода. 30 жовтня 2017. Процитовано 30 жовтня 2017. 
  26. ↑ Унаслідок диверсійного нападу під Києвом загинула Аміна Окуєва. Цензор.нет. 30 жовтня 2017. Процитовано 30 жовтня 2017. 
  27. ↑ Адам Осмаєв: «Я майже весь час її тримав, намагався, щоб кров не витікала, але це нереально. У мене на руках Аміна померла». Цензор.нет. 6 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017. (рос.)
  28. ↑ Rbc.ua. Вбивство Окуєвої: подробиці. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-02-26. 
  29. ↑ Окуєву поховали згідно до мусульманських традицій. Українська правда. 1 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  30. ↑ Павловська, Ольга (1 листопада 2017). На похороні Окуєвої зібрались близько сотні близьких та побратимів. ТСН. Процитовано 1 листопада 2017. 
  31. ↑ В Одесі військові, волонтери та громадські діячі отримали орден «Народний герой України». Громадське ТБ Одеси. 13 жовтня 2015. Архів оригіналу за 4 листопад 2017. Процитовано 14 червня 2017. 
  32. ↑ Аваков нагородив Окуєву новеньким пістолетом GLOCK-43. 5 канал. 8 червня 2017. Процитовано 31 жовтня 2017. 

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Окуєва_Аміна_Вікторівна&oldid=26547721