Окупація Монголії

(Перенаправлено з Окупація Монголії (1919))
Окупація Зовнішньої Монголії
Військова оккупація Китайською республікою
1919 – 1921
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Зовнішня Монголія
Карта Китаю та окупації Зовнішньої Монголії (показано світло-зеленим).
Столиця Нійслел-Хурее (тепер Улан-Батор)
Мови монгольська
Релігії тибетський буддизм
Форма правління китайська ієрархія[en]a
Історія
 - Китайські війська займають Ургу жовтень 1919
 - Китайські війська зазнали поразки під Маймаченомb березень 1921
Попередник
Наступник
Flag of Bogd Khaanate Mongolia.svg Монголія
Flag of Uriankhai (1918-1921).svg Урянхайський край
Монголія Flag of Bogd Khaanate Mongolia.svg
Танну-Тува Flag of Tannu Tuva (1921-1926).svg
a Згодом під бароном Унгерном.
b російськими білими військами під командуванням барона Унгерна і, згодом, Монгольської народної партією і силами російської Червоної Армії.[1]

Окупація Зовнішньої Монголії — бейянським урядом[en] Китайської Республіки почалась в жовтні 1919 року і тривала до початку 1921 року, коли китайські війська в Урзі були розбиті російськими білими військами барона Унгерна (бурятами[2], росіянами тощо) та монгольськими військами[3]. Вони, у свою чергу, до червня 1921 року зазнали поразки від Червоної армії та її монгольських союзників

ПередумовиРедагувати

У грудні 1911 р. Зовнішня Монголія скористалася Сіньхайською революцією та оголосили незалежність від імперії Цин чи будь-якого китайського і іноземного режиму. Політична система нової монгольської держави складала собою теократичну монархію на чолі з богдо-ханом. Проте, паралельно створена Китайська республіка вважала Монголію складовою своєї території. У (1915) році була підписана Кяхтинська тристороння угода, за якою Росія (В стратегічних інтересах котрої лежала незалежність Монголії), Китай і Монголія дійшли згоди на тому, що Монголія стане автономією під китайським протекторатом.

Проте, у зв'язку з Першою світовою війною та Жовтневим переворотом, вплив Росії в регіоні різко знизився. Бурят-монголія та Урянхай на деякий час здобули самостійність.

Бачачи загрозу незалежності з боку панмонголістів, якими керував отаман Григорій Семенов, монгольська знать була все більше і більше не задоволена політикою богдо-хана. Значна кількість монгольських аристократів відправила до номінального головнокомандуючого Фен Гочжана (Котрий на той час володів Пекіном) петицію з проханням ліквідувати автономію.

Колишний воєнний міністр Китаю, лідер ворожої Фен Гочжану аньхойської кліки, Дуань Ціжуй, бачив у нападі на Монголію перспективу росту свого автортету і наказав своєму найближчому сподвижнику Сюй Шучженю очолити воєнну експедицію за встановлення контролю над регіоном.

ВторгненняРедагувати

 
Сюй Шучжен у Хурее. 1919

Аньхойська кліка, відома також як група Анфу, була прояпонським воєнним угрупуванням, якій на той час у Китаї протистояла націоналістична чжілійська кліка.

Ціллю Сюй Шучженя було ніщо інше, як пряме приєднання Монголії до підконтрольованої території його клікою. Прикриттям служило твердження що його, ніби-то, запросили декілька монгольських князів, котрі захотіли щоб Північно-східна прикордонна армія (Командиром якої Шучжень був) захищала їх країну від вторгнення більшовиків[джерело?].

Експедиція повинна була розпочатися у липні 1919 р., проте поїзд, що мав доставити китайським військовикам обладнання, вийшов з ладу. У жовтні того-ж року, передовий загін чисельністю у 4000 бійців без найменшого спротиву зайняв Ургу (Нині — Улан-Батор). Ще 10 000 бійців зайняли решту країни.

За деякими даними[якими?], окупація відбулася з ініціативи японців, для того щоб передбачити потік російських мігрантів які могли тікати на територію Монголії. Щоб не псувати репутацію на міжнародній арені, після окупації Японська імперія перестала допомагати колишнім протеже.

Стан Монголії під час окупаціїРедагувати

У 1919-1921 роках регіон знаходився під владою Сюй Шучженя. З його ініціативи у 1920 р. Богдо-хан і монгольська знать пройшли зневажливу церемонію, під час якої вони схилялися перед Шучженем і перед прапором союзу п'яти народів. Ця подія дала початок активного опору проти китайського правління, яке об'єдналося у монгольську народну партію.

З іншого боку, політика аньхойської кліки викликала тривогу у впливового феньтянського генерала Чжан Цзоліня. У липні вони примусили Шучженя відкликати більшу частину військ назад у Китай для боротьби з феньтянцями. Війська генерала розбиті під час Чжилійсько-аньхойської війни і китайський гарнізон у Монголії залишився без командування.

Кінець окупаціїРедагувати

Докладніше: Бої за Ургу

Російський барон німецько-австрійського походження Роман фон Унгерн-Штернберг був прикликаний з Півночі монгольським аристократом Цеваном для ліквідації окупаційного режиму. Між його силами та китайцями зав'язалися тривалі бої за Ургу. Врешті-решт місто перейшло під контроль Унгерна, котрий відновив богдо-ханський режим. Через міжусобну війну, Піднебесна вийшла з боротьби за владу в Монголії.

РезультатиРедагувати

Монархія протрималась в країні трохи більше двох місяців, після чого, в результаті революції була встановлена Монгольська Народна Республіка. Вірогідно, саме китайська окупація спричинила поширення комуністичного руху серед монголів.

Це була остання окупація Монголії як від рук китайців, так і іноземців у цілому.

ПриміткиРедагувати

  1. Stephen Kotkin (6 November 2014). Stalin: Volume I: Paradoxes of Power, 1878-1928. Penguin Publishing Group. с. 282–. ISBN 978-0-698-17010-0. 
  2. Willard Sunderland (9 May 2014). The Baron's Cloak: A History of the Russian Empire in War and Revolution. Cornell University Press. с. 224–. ISBN 978-0-8014-7106-3. 
  3. Alfred J. Rieber (25 August 2015). Stalin and the Struggle for Supremacy in Eurasia. Cambridge University Press. с. 83–. ISBN 978-1-316-35219-9. 

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Warlord Politics in China: 1916—1918, Hsi-sheng Chi, 1976.