Оюм
Оюм (гот. 𐌰𐌿𐌾𐍉𐌼, Aujom, тобто «річкова область, країна вод») — держава готів, що існувала на теренах України. Згідно з «Гетикою» Йордана, частина Скіфії, в яку привів народ готів їх король Філімер, спокушений «великим достатком тих країв». За словами історика, ця місцевість «оточена болотами та вирами». Перш за готів її займав народ спалів.
| Оюм |
Локалізація ред.
Оюм традиційно локалізується в Придніпров'ї. Лев Гумільов говорить[1] про те, що готи займали правобережжя Дніпра; коментатори «Гетики» часто ототожнюють[2] Оюм зі скіфською Гілеєю (лівобережжя нижнього Дніпра). Не виключено[2], що саме внаслідок розселення по різні боки Дніпра вперше відбувся поділ готського народу на остроготів і візиготів. Першими правив рід Амалів, другими — рід Балтів.
Академік Сєдов В. В. локалізував Оюм, гот. Aujom «водна країна», нім. Aue «територія оточена водою, болотиста місцевість», в районі, обмеженому зі сходу Пінськими болотами, з півночі Наревськими болотами, із заходу — болотистою місцевістю на кордоні з Любельщиною[3], оскільки, за даними археології, шлях готів з території вельбарської культури проходив східніше р. Вісли до середньої течії р. Дністра, де вони й розділилися.
Свідчення ред.
Історик Йордан визнає, що джерелами його відомостей про прабатьківщину готів служили народні перекази і праця Аблавія[de]: «це згадується в стародавніх їхніх піснях як би на зразок історії та для загального відома». Перекази про війни готів з гунами і про перебування перших на Дніпрі зберегли деякі скандинавські «Саги давніх часів[en]». Найцікавіша серед них сага про Хервер, де описана битва гунів і готів, а також згадано готську столицю на Дніпрі — Археймар.
Архелогія ред.
В археології Оюм ідентифікують з черняхівською культурою.
Загибель ред.
Скориставшись кризою римської державності в III столітті, готи після декількох десятиліть зіткнень змусили Авреліана вивести римських солдатів із Дакії. Для захисту готської держави від кочівників, можливо, були ними зведені Змієві вали. В останній третині IV століття, при правлінні короля Германаріха, під тиском орд гунів, що наступали зі сходу, готи були змушені покинути Оюм і перетнути кордони Римської імперії. Кульмінацією готського вторгнення став розгром імператорської армії у битві під Адріанополем в 378 році.
У епосі ред.
У «Сазі про Інглінгів» згадується про «Велику Швецію» або «Холодну Швецію» на північ від Чорного моря. Найвідоміша річка цієї країни Танаїс, у пониззі якого розташована країна ванів, а на схід — Асгард[джерело?].
Примітки ред.
- ↑ (рос.) Гумилев Л. Н., В АРЕАЛЕ ЭТНИЧЕСКИХ СМЕЩЕНИЙ (1 часть), ГЛАВА IV
- ↑ а б (рос.)Иордан, «О ПРОИСХОЖДЕНИИ И ДЕЯНИЯХ ГЕТОВ» (Комментарии), пер. Е. Ч. Скржинской, СПб., Алетейя, 1997 г. // сайт «Восточная литература»
- ↑ (рос.)Седов В. В., «СЛАВЯНЕ Историко-археологическое исследование [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.]», 2002 г., 618 с. — ISBN 5-94457-065-2.
Джерела ред.
- Пріцак Омелян, Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг).[переклад з англійської О. Буценка та Ю. Олійника] — Т. І. — К.: Обереги, 1997. — 1080 с.
- Пріцак Омелян, «Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія». — т. II. — К.: Обереги, 2003 — 1304 с.
- (рос.)И. Е. Забелин, «Заметка о древности днепровского Олешья». — «Археологические известия и заметки», М., 1895, № 1, стр. 1—3.
- (рос.)Ф. А. Браун, «Разыскания в области гото-славянских отношений». СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1899.