Відкрити головне меню

Олійник Юрій Миколайович

Юрій Олійник
Юрій Олійник.jpg
Народився 20 вересня 1956(1956-09-20) (63 роки)
Луцьк, Українська РСР, СРСР
Діяльність письменник
Мова творів Українська
Напрямок Інтелектуальна проза
Жанр Проза
Magnum opus “Інферналії”

Юрій Миколайович Олійник (рос. Олейник англ. Oliynyk, народився 1956 р.  в м. Луцьк Волинської області) — український письменник і перекладач, член Національної спілки письменників України (з 1988), представник інтелектуального напряму в українській літературі,

ЖиттєписРедагувати

Народився в сім'ї українського письменника Миколи Олійника. Закінчив кафедру археології історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та спеціальний курс перекладачів історичних текстів (Л.Архипович). Упродовж 30 років брав активну участь в археологічних дослідженнях пам'яток трипільської та зарубинецької археологічних культур, поселень та могильників пізньоскіфського часу та доби Давньої Русі. Працював у Національному музеї історії України та Музеї історії Києва. Паралельно займався систематичним вивченням філософії, зокрема філософії ідеалізму. Як пише сам письменник у своїй автобіографії: «Загалом, вибухова суміш археології та філософії дала несподівані результати. Наприклад, я зрозумів, що суспільство, яке користувалося крем'яними ножами і не знало колеса, ментально нічим не відрізняється від суспільства, яке користується сталевими ножами і літає в бізнес-класі якої-небудь „British Airways“. Я викинув зі свого лексикону слово „примітивний“, замінивши його словом „інакший“, бо переконаний, що історія — це різні відповіді на одні й ті самі запитання».

Протягом 1990-х та поч. 2000-х років працював у ряді американських проектів та фундацій, заснованих Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) для надання технічної допомоги Україні, у міжнародному проекті Урядової школи ім. Дж. Кеннеді Гарвардського університету (HKS), Гарвардському інституті міжнародного розвитку (HIID), Фундації Чарльза Стюарта Мотта (Mott Foundation) та ін. У рамках допомоги Норвезької агенції з розвитку (NORAD) Програмі розвитку віддалених регіонів (RADP, Ботсвана) працював у Проекті розвитку бушменської писемності.

Був ініціатором і одним з розробників українського культурологічного альманаху «Хроніка-2000» та альманаху «Киевский альбом». Живе і працює в м. Києві.

ТворчістьРедагувати

Автор книг «Інферналії» (2000) та «Хроніка абсурду» (2002), прозових та поетичних творів і збірок: «Люди і дерева», «Дерева ростуть до зірок», «Подорож навколо динозавра», «Жити — завтра», «Бушмени» (2004), «Знак пса», «Кіт і медуза (Ганебний чудовий світ)» (2015), «Берег мандаринових гаїв» (2015) та ін. Лауреат конкурсу «Слово України» (Австралія, повість «Хто бачив білу ромашку?») та конкурсу журналу «Світо-вид» (повість «Одіссея Лукула-ворожбита»).

Критики порівнюють Ю.Олійника з Куртом Воннегутом, Дугласом Адамсом, Олдосом Гакслі, Мірча Еліаде. Справді, творчий діапазон письменника дуже широкий: він автор книжок філософських новел і притч, історичних творів, романів і повістей про нас теперішніх. Філософічність і лаконічність, легкість і гумор, іронія і світлий смуток — риси, завдяки яким твори Ю.Олійника легко розпізнати у мистецькому просторі сучасної України.

Автор філософської концепції симультанної історії та численних полемічних публікацій в українській пресі.

Переклав з англійської фундаментальну працю академіка О. Пріцака «Походження Русі», монографію професора П. Герлиги «Історія Одеси», філософський есей С. Леша «Соціологія постмодернізму», найвідомішу працю брит. філософа Дж. Мак-Таггарта «Нереальність Часу», концептуальні праці Т. Нагеля «На що схоже бути кажаном?», К. Гьоделя «Нотатка про взаємозв'язок між теорією відносності та ідеалістичною філософією», брит. філософа Ч. Брода «Наукова думка» та ін.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Кулик О. В. Філософія історії Юрія Олійника /О. В. Кулик //Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». — 2011.-№ 1.- С.67-69.
  • М. Вінграновський. Дорога в неспокій // Ю.Олійник. Дерева ростуть до зірок. — К.: Радянський письменник, 1987.
  • К. Паньо, Т. Паньо. Від комети до комети // «Дзеркало тижня», 2003 — № 49 (474).
  • Є. Баран. Портрет людини на зламі // Навздогін дев'яностим. — Ів.-Фр., 2006.
  • К. Паньо, Т. Паньо. Біле і чорне // «Дзеркало тижня», 2004 — № 52 (527).
  • І. Кононов. Навіщо коту медуза? [1]