Олійник Юрій Миколайович

Юрій Олійник
Юрій Олійник.jpg
Народився 20 вересня 1956(1956-09-20) (64 роки)
Луцьк, Українська РСР, СРСР
Діяльність письменник
Мова творів Українська
Напрямок Інтелектуальна проза
Жанр Проза
Magnum opus “Інферналії”

Юрій Миколайович Олійник (рос. Олейник англ. Oliynyk, народився 1956 р.  в м. Луцьк Волинської області) — український письменник і перекладач, член Національної спілки письменників України (з 1988), представник інтелектуального напряму в українській літературі,

ЖиттєписРедагувати

Народився в сім'ї українського письменника Миколи Олійника. Закінчив кафедру археології історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та спеціальний курс перекладачів історичних текстів (Л.Архипович). Упродовж 30 років брав активну участь в археологічних дослідженнях пам'яток трипільської та зарубинецької археологічних культур, поселень та могильників пізньоскіфського часу та доби Давньої Русі. Працював у Національному музеї історії України та Музеї історії Києва. Паралельно займався систематичним вивченням філософії, зокрема філософії ідеалізму. Як пише сам письменник у своїй автобіографії: «Загалом, вибухова суміш археології та філософії дала несподівані результати. Наприклад, я зрозумів, що суспільство, яке користувалося крем'яними ножами і не знало колеса, ментально нічим не відрізняється від суспільства, яке користується сталевими ножами і літає в бізнес-класі якої-небудь „British Airways“. Я викинув зі свого лексикону слово „примітивний“, замінивши його словом „інакший“, бо переконаний, що історія — це різні відповіді на одні й ті самі запитання».

Протягом 1990-х та поч. 2000-х років працював у ряді американських проектів та фундацій, заснованих Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) для надання технічної допомоги Україні, у міжнародному проекті Урядової школи ім. Дж. Кеннеді Гарвардського університету (HKS), Гарвардському інституті міжнародного розвитку (HIID), Фундації Чарльза Стюарта Мотта (Mott Foundation) та ін. У рамках допомоги Норвезької агенції з розвитку (NORAD) Програмі розвитку віддалених регіонів (RADP, Ботсвана) працював у Проекті розвитку бушменської писемності.

Був ініціатором і одним з розробників українського культурологічного альманаху «Хроніка-2000» та альманаху «Киевский альбом». Живе і працює в м. Києві.

ТворчістьРедагувати

Автор книг «Інферналії» (2000) та «Хроніка абсурду» (2002), прозових та поетичних творів і збірок: «Люди і дерева», «Дерева ростуть до зірок», «Подорож навколо динозавра», «Жити — завтра», «Бушмени» (2004), «Знак пса», «Кіт і медуза (Ганебний чудовий світ)» (2015), «Берег мандаринових гаїв» (2015) та ін. Лауреат конкурсу «Слово України» (Австралія, повість «Хто бачив білу ромашку?») та конкурсу журналу «Світо-вид» (повість «Одіссея Лукула-ворожбита»).

Критики порівнюють Ю.Олійника з Куртом Воннегутом, Дугласом Адамсом, Олдосом Гакслі, Мірча Еліаде. Справді, творчий діапазон письменника дуже широкий: він автор книжок філософських новел і притч, історичних творів, романів і повістей про нас теперішніх. Філософічність і лаконічність, легкість і гумор, іронія і світлий смуток — риси, завдяки яким твори Ю.Олійника легко розпізнати у мистецькому просторі сучасної України.

Автор філософської концепції симультанної історії та численних полемічних публікацій в українській пресі.

Переклав з англійської фундаментальну працю академіка О. Пріцака «Походження Русі», монографію професора П. Герлиги «Історія Одеси», філософський есей С. Леша «Соціологія постмодернізму», найвідомішу працю брит. філософа Дж. Мак-Таггарта «Нереальність Часу», фундаментальне дослідження італ. філософа Е. Северино “Сутність нігілізму”, концептуальні праці амер. філософа Т. Нагеля «На що схоже бути кажаном?», австр. математика і філософа К. Гьоделя «Нотатка про взаємозв'язок між теорією відносності та ідеалістичною філософією», брит. філософа Ч. Брода «Наукова думка» та ін.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Кулик О. В. Філософія історії Юрія Олійника /О. В. Кулик //Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». — 2011.-№ 1.- С.67-69.
  • М. Вінграновський. Дорога в неспокій // Ю.Олійник. Дерева ростуть до зірок. — К.: Радянський письменник, 1987.
  • К. Паньо, Т. Паньо. Від комети до комети // «Дзеркало тижня», 2003 — № 49 (474).
  • Є. Баран. Портрет людини на зламі // Навздогін дев'яностим. — Ів.-Фр., 2006.
  • К. Паньо, Т. Паньо. Біле і чорне // «Дзеркало тижня», 2004 — № 52 (527).
  • І. Кононов. Навіщо коту медуза? [1]