Спалеї (лат. Spalaei, Spali, Palaei, Pali) — стародавнє плем'я, згадане в класичній географії, яке населяло південь сучасної України.

Пліній (fl. 77–79) перерахував групу племен, через які перетнула річка Дон (Танаїс), серед яких востаннє згадуються спалеї.[1][a][2] Він згадав завойовників напеїв як палеїв. (6, 50), тоді як в іншій главі (6, 22) говориться, що це були три скіфські племена аухетів, атернеїв і асампатів, які перемогли їх.[1] Вважається, що Spalaei і Palaei - це одне й те саме.[1] Діодор (2, 43) повідомив, що Спалеї/Палеї/Палі були нащадками скіфського царя Пала, сина Скіфа.[3] Міфічне походження та розділ «6, 22» припускають, що Spalaei/Palaei/Pali були «колективним позначенням східної гілки царських скіфів».[4] Досліджуючи Плінія та Діодора, Аухети (або Евхати) були частиною Спалеїв/Палеїв/Палі.[5] Геродот (р. 440 р. до н. е.) стверджував, що скіфи або сколоти складалися з авхатів (походили від Ліпоксая), катіароїв і траспіїв (від Арпоксая) і паралатів (від Колаксая), останній був «наймолодшим із них, царським гонка». [6] Тадеуш Сулімірський вважав, що вони були гілкою Роксоланів[7]. Сулімірський приписував сарматську археологію на середньому Дніпрі племені, підтриманому падінням сарматів після готської навали в 200 р. н.е. [7]. «Царський скіфський» зв’язок підтверджується індо-парфянськими царськими іменами Spalirisos, Spalyris, Spalahora та слов’янським словом ispolin, spolin («велетень»), яке, як припускають, походить з часів, коли слов’янами правили Спалеї.[8] Френсіс Дворнік (1893–1975) вважав, що спори, згадані Прокопієм (500–560) як стара назва антів і склавенів, ймовірно, були спалі, згадані Йорданесом (fl. 551)[b], і спалеї, згадані Плінієм. [9]


Сатархи-спалеї (лат. Satharcheos Spalaeos) — одне з іранських кочових племен, яке разом з роксоланами та декількома меншими племенами входило до першої хвилі азійських кочовиків у Пн. Причорномор'ї, рух яких був спричинений глобальними етнічними змінами у Сер. Азії протягом II ст. до н. е.[1]

Щодо появи сатархів-спалеїв у Пн. Причорномор'ї існує відома згадка Плінія Старшого:

«Танаїс перейшли сатархеї, гертихеї, спондоліки, сінгієти, анаси, ісси, катеєти, тагори, карони, неріпи, агандеї, меандареї, сатархеї-спалеї».[2]

Можливо, що всі ці племена — представники різних за походженням іранських племен, які на схід від Дону називалися аорси.

Ймовірно, що згадані Йорданом спали, яких у 30-х р.р. III ст. підкорили очолювані Філімером ґоти, (лат. «ad gentem Spalorum»)[3] тотожні сатархам-спалеям.

1,854 / 5,000

Примітки. Джерела. Посилання ред.

  1. (рос.)Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении. Историко-археологический альманах, No 7, Армавир, 2001.
  2. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22. «Tanain vero transisse Satharcheos Herticheos, Spondolicos, Synhietas, Anasos, Issos, Cataeetas, Tagoras, Caronos, Neripos, Agandaeos, Meandaraeos, Satharcheos Spalaeos.»
  3. «GETICA», 28, укр. «Та ж частина готів, яка була з Філімером, перейшла річку, опинилася, кажуть, переміщеною до області Ойум й заволоділа бажаною землею. Негайно ж без уповільнення підступають вони до племені спалів та, зав'язавши бій, домагаються перемоги. Звідси вже, як переможці, рухаються вони в крайню частину Скіфії, сусідню з Понтійським морем.» лат. «…haec ergo pars Gothorum, quae apud Filemer dicitur in terras Oium emenso amne transposita, optatum potiti solum, nec mora ilico ad gentem Spalorum adveniunt consertoque proelio victoriam adipiscunt, exindeque iam velut victores ad extremam Scythiae partem, que Ponto mari vicina est…»