Германа́ріх (гот. 𐌰𐌹𐍂𐌼𐌰𐌽𐌰𐍂𐌴𐌹𐌺𐍃; близько 265 — 375) — остготський король з роду Амалів, який у IV столітті підкорив своїй владі остготські та вестготські племена на Північному Причорномор'ї, а також дрібні угрофінські племена Поволжя. Підкорені Германаріхом племена були обкладені даниною. Його батьком був король остготів Ахиульф.

Германаріх
лат. Hermanaricus
Gizur and the Huns.jpg
Готський вождь викликає гунів на бій (полотно Петера Арбо, 1886)
Король остготів
 
Народження: 265
Смерть: 376[1]
Релігія: язичництво
Рід: Амали
Батько: Ахіульф
Діти: Хунімунд

ІменаРедагувати

БіографіяРедагувати

Вів війни з антами, племінний союз яких очолював король (князь) Бож (Βοξ). Готський племінний союз, який очолював Германаріх був нетривким державним об'єднанням. Після війни між аланами і остготами 370 року, гунський князь (каган) Баламир запропонував аланам приєднатися до гунського союзу. Зібравши військо, Баламир пішов походом проти готів на чолі з королем остготів Германаріхом й переміг їх. Відомо також, що Баламир покарав готського короля Витимира за вбивство антського короля Божа.

Розбивши остготів, Баламир рушив далі. 375 року гуни перейшли річку Дніпро й розгромили військо вестготів. Вони взяли остготську столицю — Данпарштадт (місто Донара — бога грому і війни), що знаходилось на південь від сучасного Києва. Замість зруйнованих укріплень, була заснована нова фортеця Ківи (історик Василь Татищев так пояснює походження назви Києва).

Залишки вестготів відійшли за Дунай й попросили притулку у Римського імператора Валентиніана I, який їх прийняв. Менша частина на чолі з Атанаріхом закріпилась у лісах між Прутом і Дунаєм. Але, зрозумівши безнадійність подальшого опору, цар Атанаріх домовився з імператором Візантії Феодосієм, після чого в 378 році перевів своє військо на службу Візантійській імперії.

Германаріх був розгромлений під час гунської навали в першому ж її році — в 375. І щоб не бачити кінець своєї держави він наклав на себе руки. Після нього королем остготів став Витимир.

ПриміткиРедагувати

БібліографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

МонографіїРедагувати

  • Heather, P. Goths and Romans 332-489. Oxford University Press, 1991. pp. 86–89
  • Millet, V. Germanische Heldendichtung im Mittelalter. Berlin, New York: de Gruyter, 2008. pp. 332–370.

ДовідникиРедагувати

ПосиланняРедагувати