Валентиніан I (лат. Flavius Valentinianus; 321 у Кібале, Паннонія — 17 листопада 375, Бріґеціо, біля Комарон, сучасна Угорщина) — Римський імператор, співправитель західної частини імперії з 26 лютого 364 року по 17 листопада 375 року.

Валентініан I
Flavius Valentinianus
ValentinianI.jpg
Бюст Валентініана
Імператор
Початок правління: 26 лютого 364
Кінець правління: 17 листопада 375
Попередник: Йовіан
Наступник:Валент
Дата народження: 321(0321)
Місце народження:Вінковці Паннонія
Країна:Римської імперії
Дата смерті:17 листопада 375(0375-11-17)
Місце смерті:Бріґеціо (біля Комарон, Угорщина)
Дружина:Марина Севіра, Юстина
Діти:Граціан, Валентіан ІІ, Юста, Грата і Галла
Мати:Gratianus Major

Мав титули: Август (лат. Augustus) - з 26 лютого 364 року; спеціальні титули перемоги Germanicus Maximus - з 366 або 368 року; Alamannicus Maximus та Francius Maximus - з 368 року; Gothicus Maximus (Великий переможець Ґотів) - з 369 року. Владу трибуна отримав 26 лютого 364 року.

Сходження до владиРедагувати

Валентиніан вступив рано до військової служби. В юності (340 рік) він супроводжував в Африку свого батька, який був там призначений на посаду комита. Згодом, коли Граціан Старший був переведений до Британії, Валентиніан переїхав з ним. Після закінчення терміну служби Граціан віддалився в родовий маєток в Цібалії, в той час як Валентиніан був переведений на службу вздовж кордону Рейну або Дунаю.

У 360 році став військовим трибуном (Tribunus militaris) та супроводжував уже Юліана до Антіохії. Він зберіг свою посаду, хоча відкрито виступав із позицій християнства. Юліан загинув у 363 році у війні проти Сассанідів, і його наступник Йовіан також раптово помер. 26 лютого 364 року війська проголосили в Нікеї імператором Валентиніана. Він розлучився із своєю першою дружиною (Марина Севера) й одружився вдруге з Юстиною, з якою у нього народилися син Валентиніан ІІ та дочки — Юста, Грата і Галла — майбутня дружина імператора Феодосія I.

Але війська вирішили обрати Валентиніану співправителя. Тоді, за словами Феодорита Кіррського він сказав наступне: «Коли не було імператора, від вас, воїни, залежало довірити мені кермо влади; але коли я прийняв владу, то вже моя, а не ваша справа - вершити справи державні». За словами Амміана Марцелліна, солдати були вражені сміливим поведінкою Валентиніана і його готовністю взяти на себе імператорську владу.

Проте він підтримав рішення обрати співімператора, що також можна витлумачити як крок, щоб заспокоїти будь-яку опозицію серед населення в Східній частині імперії. На наступний день військо рушило далі. Прибувши в кінці березня в Константинополь, Валентиніан зібрав раду, де поставив питання про призначення співправителя. 28 березня 364 року незважаючи на заперечення Дагалайфа він обирає в якості свого співправителя брата Валента. Вони розділили між собою імперію: Валенту дістався схід, а Валентиніану захід. Тоді Валентиніан відправився в Медиолан, а Валент в Константинополь.

ПравлінняРедагувати

 
Солідус карбований за часів Велентініана (бл. 376). На реверсі викарбувано двох братів Валента та Валентініана.

Валентиніан був мудрим правителем, що однаково дбав про внутрішні та зовнішні справи, у релігійних питаннях виявляв незвичайну терпимість, незважаючи на свою прихильність до вчення церкви (Нікейського символу віри). У цілому він був людиною справедливою, хоча нерідко під впливом запалу доходив до жорстокості. При ньому у Британії (Феодосієм, батьком майбутнього імператора) було відновлено римське панування над територією до валу Антонія (367-70). Галлію Валентініан сам очистив від алеманів (366). Їх, імператор переслідував аж за Рейн.

У 368 році він знову завдав їм поразки при Соліцініумі (нинішній Зульц, в долині річки Неккара). По тому зміцнив Рейнський кордон новими спорудами і у 374 році уклав з ними вигідний мир. Повстання мавританського князя Фірма в Африці було придушене Феодосієм у 373 — 375 роках. Валентініан також вдало воював особисто з квадами та сарматами на Дунаї.

374 року сармати і квади перейшли через Дунай вторгшись в римську провінцію Реція. У наступному році Валентиніан переніс свою резиденцію в Сірмій, а також відновив укріплення на кордоні по Дунаю. Навесні 375 року, після укладення з алеманами мирної угоди, він виступив з Тріра до зруйнованого міста Карнунт. Там він прийняв сарматських посланників, які просили вибачення за свої дії. Валентиніан відповів, що буде проведено розслідування про події, що відбулися. У супроводі Себастіана і Меробавда він провів літні місяці в підготовці до майбутнього походу, а потім вторгся в землі квадів. Після їх розграбування Валентиніан відправився на зимівлю в Савар. З невідомих причин він вирішив продовжити кампанію і переїхав з Саварі в Брегеціон. Там Валентиніан прийняв посольство від квадів 17 листопада 375 року. В обмін на поставку рекрутів в римську армію квади зобов'язувалися дотримуватися кордону Римської імперії. Посли пояснювали напад свого племені на римські території будівництвом римської фортеці на їх землях.

Але того ж 17 листопада 375 року Валентиніана раптово помер у Бріґеціо (біля Комарон (Komárom-Szöny), сучасна Угорщина). Під час прийому посольства квадів у Валентініана стався інсульт, коли він у нападі люті лаяв присутніх послів.

Його тіло поховали у Константинополі.

ПосиланняРедагувати