Відкрити головне меню

Петро Омелянович Огій
Огій Петро Омелянович.jpg
Петро Омелянович Огій
Народився 16 липня 1917(1917-07-16)
с. Боровківка, нині Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, Україна
Помер 16 квітня 1991(1991-04-16) (73 роки)
м. Жовті Води, Дніпропетровська область, нині Україна
·інсульт
Громадянство СРСР
Національність українець
Місце проживання Тернопіль, Київ, Верхівцеве, Жовті Води
Діяльність хірург
Відомий завдяки перший ректор Тернопільського медичного університету
Alma mater Дніпропетровський медичний інститут
Науковий ступінь доктор медичних наук[d]
Заклад Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського
Учасник німецько-радянська війна
У шлюбі з Лідія Іванівна
Діти Ельвіра, Лариса
Нагороди
орден Червоної Зірки

Петро Омелянович Огій (16 липня 1917, с. Боровківка — 16 квітня 1991, м. Жовті Води) — український радянський лікар, доктор медичних наук (1966), професор (1969), перший ректор Тернопільського медичного університету.

ЖиттєписРедагувати

Народився у селі Боровківка, нині Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, Україна (тоді Верхньодніпровський повіт Катеринославська губернія, РІ) в селянській родині. Під час колективізації сім'я втратила все нажите, а за те, що батько не пішов працювати в колгосп, у них забрали корову. Батько не зміг пережити знущань, тож п'ятьох дітей виховувала мати, яка працювала в школі прибиральницею. Родина важко пережила Голодомор 1932—1933 років.

Після закінчення семи класів працював на Дніпродзержинському металургійному комбінаті та навчався на робітничому факультеті.

У 1936 році вступив до Дніпропетровського медичного інституту. 1941 року інститут евакуйовано до Ставрополя, де молоді хірурги отримали дипломи та розподілені на фронт.

Навчався в аспірантурі Київського медичного інституту.

З кінця 1941 до 1945 — хірург у військових шпиталях на різних фронтах. Після демобілізації отримав скерування в м. Ківерці Волинської області на посаду завідувача районним відділом охорони здоров'я.

Після захисту кандидатської дисертації працював у Міністерстві охорони здоров'я УРСР.

Від 13 квітня 1957 до 1972 — ректор Тернопільського медичного інституту.

У 1972—1973 — директор Інституту гематології та переливання крові[1].

У 1973 році на 14 років ув'язнений. Повернувся на волю в 1987 році з підірваним фізичним та моральним здоров'ям. Після смерті дружини переїхав жити спочатку до сестри у місто Верхівцеве, пізніше — в Жовті Води.

Помер після повторного інсульту 16 квітня 1991 року в м. Жовті Води. Похований на місцевому цвинтарі разом із братом Іваном.

Сім'яРедагувати

У Ставрополі він познайомився з майбутньою дружиною Лідією Іванівною (у Тернополі працювала доцентом кафедри дитячих хвороб, померла у жовтні 1987 року). Виховали двох доньок — Ельвіру та Ларису.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Інститут гематології та трансфузіології НАМН України. Архів оригіналу за 4 травень 2017. Процитовано 28 вересень 2016.