Відкрити головне меню

Німецька окупація Латвії — військова окупація Латвійської Республіки збройними силами Німеччини, які повністю оволоділи територією Латвії до 10 липня 1941. Включена таким чином до складу Німеччини Латвія стала генеральною округою у межах райхскомісаріату Остланд. Будь-які противники німецької окупації, як і ті, хто співпрацював із Радянським Союзом, а також расово неприйнятні жителі знищувалися або відправлялися в концентраційні табори, як це і передбачав Генеральний план «Ост».[1]:56

Історія Латвії
Coat of arms of Latvia.svg
Німецькі вояки вступають у Ригу, липень 1941
Місцеві колаборанти оточили євреїв, Лієпая, липень 1941
Німецька армія на залізничній станції Айвіексте
Прибиральна команда у зруйнованій Ризі, липень 1941
Єврейські в'язні концтабору Саласпілс
Латвійський легіон на параді, листопад 1943
Біженці тікають із Вентспілса, жовтень 1944

Зміст

ОпірРедагувати

Опір у Латвії був дуже неоднозначним, цей рух охоплював людей, які протистояли радянській окупації, але залюбки співпрацювали з німецькими військами, прихильників СРСР, які чинили опір німецькій окупації, націоналістів, які діяли проти всіх, хто загарбував або намагався загарбати Латвію. А ще були люди, які змінили свою підтримку: одні — коли СРСР почав заарештовувати і депортувати людей, інші — а таких було набагато більше — коли гітлерівські солдати почали вбивати латишів, ще інші — коли повернулися радянські війська. І, нарешті, були люди, які почували себе переслідуваним, це здебільшого євреї, які чинили опір усім, хто намагався позбавити їх життя, як німців, так і латишів.

Чимало учасників опору в кінцевому підсумку вступили в німецьку, а деякі — в радянську армію, обравши ту чи іншу як знаряддя боротьби. Далеко не всі з них здатні були вижити як самостійні загони в лісах.

На час приходу німецьких військ у Латвії діяли різноликі антирадянські партизанські загони, деякі наповнені дезертирами з радянських частин. Найбільшим і найбільш дієвим був загін Карліса Аператіса[1]:141 який згодом дослужився до штандартенфюрера Ваффен-СС.

Деякі латиші противилися німецькій окупації одноосібними геройськими вчинками, як-от Жаніс Ліпке, який ризикував своїм життям, рятуючи більш ніж 50 євреїв.

Латвійський рух опору поділявся на самостійницькі підрозділи під проводом Латвійської центральної ради та прорадянські сили, керовані з Москви Центральним штабом партизанського руху. Їхнім латиським командиром був Артурс Спрогіс. Латвійська центральна рада видавала заборонений часопис «Brīvā Latvija» (Вільна Латвія). Журнал пропагував ідею відновлення демократії в Латвії після війни.

Громадські прояви опору, як, наприклад, 15 травня 1942 року в Ризі, обернулися арештами молодих націоналістів, деяким таким планам не судилося втілитися в життя через викриття.[1]:154

Партизанська активність зросла після проведеної німцями на початку 1943 р. операції «Зимові чари», в ході якої було знищено 99 сіл у східній Латвії, 6 000 сільських жителів було вивезено на примусову працю, а 3 600 розстріляно. Однак більше партизанських зусиль тратилося на змушування мирних жителів забезпечувати партизанів їжею і притулком, а не спрямовувалося на боротьбу з німцями.[1]:152

Радянські партизани, багато з яких насправді були радянські солдатами, що діяли в тилу, відсилали у Москву донесення про нечувані успіхи, наприклад, заявляючи про знищення 364 поїздів, що не мало нічого спільного з німецькими зведеннями. Ці «повідомлення» радянська влада використовувала з пропагандистською метою.[1]:153

Після повернення Червоної Армії в липні 1944 р. рух опору не збавив обертів, налічуючи у своїх лавах приблизно 40 000 латишів і близько 10 000 задіяних у різний час.[1]:324

Латиські формування в нацистській арміїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е Buttar, Prit. Between Giants. ISBN 9781780961637. 

ПосиланняРедагувати