Нолійська республіка
| |||||||||||||||||||||||||
Нолійська республіка або Республіка Нолі (італ. Repubblica di Noli; ліг. Repubbrica de Nöi) — незалежна італійська олігархічна республіка з центром у портовому місті Нолі в Лігурії, яка існувала в 1192—1797 роках.
Утворена в 1192 році шляхом відокремлення від Маркграфства Фінале, коли муніципалітет Нолі під протекторатом Генуезької республіки викупив у маркграфів Фінале з роду дель Карретто феодальні права на місто. Республіка також домоглась релігійної автономії, отримавши в XIII столітті від Папи Римського власну єпархію. В XII—XIV століттях Нолі була однією з італійських торгових морських республік наряду з Амальфі, Анконою, Гаетою, Генуєю, Пізою, Рагузою та Венецією[1], але з закінченням доби Хрестових походів наприкінці XIV століття її торгова морська потуга занепала і місто перетворилось на поселення рибалок.
Історія (1192—1797) ред.
Народження республіки ред.
Нолійська республіка народилась 7 серпня 1192 року, коли в місцевій церкві Сан-Парагоріо[2] Енріко II дель Коретто уклав угоду про продаж муніципалітету Нолі замка Сеньо та інших своїх феодальних прав на це місто[3].
Імператор Священної Римської імперії і король Сицилії Генріх VI у 1196 році[4] затвердив ці права в акті, яким підтвердив автономію республіки Нолі з олігархічною формою правління, органами якої були Подеста, Рада консулів і Рада голів Палати.
Мініатюрна республіка простягалася між Капо-Нолі та Пунта-дель-Весковадо з селами Возе та Тоссе. В найкращі часи до скаладу республіки входили також сусідні території Вадо, Малларе, Орко, Сеньйо та острівець Берджеджі. На заході республіка межувала з маркграфством Фінале і прикордонна охорона розміщувалась у Відьомській вежі (італ. torre delle streghe), що зберіглась до XXI століття. На північному сході республіка Нолі межувала з Генуезькою республікою, під протекторатом якої Нолі перебувала більшість своєї історії. Країна займала площу 4 км² — 4 кілометри вздовж узбережжя і до 1,5 км завширшки від морського узбережжя в бік гір. У XVIII столітті в ній проживало 1534 мешканці, з яких 1050 проживали в самому Нолі, 184 в Тоссе і 300 в Возе, двох гірських селах, які входили до складу республіки[5].
Герб і прапор республіки представляв з себе білий хрест зі скороченими кінцями на червоному полі. І герб і прапор були схожі на аналогічні символи Генуї, в яких кольори були замінені своїми місцями. Святим покровителем республіки був святий Євгеній Карфагенський[6].
Розвиток ред.
Вже через 10 років після здобуття незалежності, щоб захистити себе від загрози з боку сусідніх Савони та Фінале, у 1202 році гвельфський Нолі об'єднався з Генуезькою республікою у своєрідний протекторат, в якому, як випливає з тогочасних документів, відносини між обома республіками носили рівний, а не підпорядкований характер[7][8]. Нолі підтримував Геную у її протистояннях з Пізою у суперництва за домінування в Тірренському морі, і з Венецією у війнах в східному Середземномор'ї. Значення республіки зросло до такої міри, що в 1239 році папа Григорій IX заснував тут єпархію, яка проіснувала до 25 листопада 1820 року, коли вона була приєднана до єпископства Савони. Кафедральним собором республіки був храм Сан-Парагоріо, але в 1572 році кафедру перенесли до Сан-П'єтро-деї-Пескаторі, оскільки він знаходився всередині міських стін і тому перебував у більшій безпеці[9].
У XIII столітті республіка видала Статути, що складались з чотирьох книг - публічне, цивільне, кримінальне та адміністративне право.[10] Нолі, на відміну від інших дрібних лігурійських князівств, не карбував власної валюти, обмежившись використанням генуезької[11]. Згідно з думкою історика Луїджі Каорсі причини того, що республіка так і не почала карбувати свою власну валюту слід шукати в обмеженості місцевого ринку і в розумінні жителів Нолі того, що «Суперба» не погодиться на втрату частки повноважень свого монетного двору[12].
Наприкінці XIV століття почався занепад морської республіки. Під час хрестових походів Нолі відігравав стратегічну роль зручно розташованого для французьких хрестоносців природного порту (Нолі брав участь у восьмому хрестовому поході з власним прапором, і саме корабель республіки Нолі доставив короля Франції Людовика Святого до Тунісу). Але розмірів населення міста і порту стало недостатньо для утримання великої кількості торгового флоту для конкурування з потужнішими Генуєю та Венецією і це поступово призвело до занепаду морських торгових традицій Нолі. Поступово мешканці Нолі змінили свою діяльність і з багатих торговців перетворилися на рибалок. Занепаду республіки також сприяли постійні суперечки з сусідніми Савоною і Фінале, так само як і напади іспанців та савойців, а також внутрішня боротьба між місцевими родинами та жахливі епідемії[13].
Ліквідація республіки ред.
Ліквідація республіки Нолі відбулася після ліквідації Наполеоном Бонапартом незалежності її протектора Генуї. Генуя відмовилася від своєї незалежності в травні 1797 року і 2 грудня 1797 року була скасована незалежность і крихітної республіки Нолі. Цього року була затверджена конституція новоутворена Лігурійська республіка, до складу якої увійшли Генуя і Нолі, однак ця французька клієнстька республіка проіснувала недовго, в 1805 році вона увійшла до складу Першої французької імперії, в 1814 році, наприкінці наполеонівського періоду — до Сардинського королівства і нарешті в 1861 році до складу Італійського королівства[14].
Спадщина ред.
В літературі ред.
Англійське подружжя вчених та мандрівників Едвард і Маргарет Беррі, що проживали з 1891 року у Бордігері, у своїй історико-художній книзі «У західних воріт Італії» виказали свій захват незвичайним республіканським минулим Нолі[15]. Туринський письменник і літературознавець Джузеппе Баретті у своїй "Подорожі з Лондона до Генуї " 1770 року згадав про республіку Нолі, назвавши її політичним дивом через добру систему урядування:
"Я гадав, що Республіка Сан-Марино в Романьї була найменшою за розміром населення та території з тих держав, що будь-коли потрапляли до підручників з історії та географії, але Нолі ще менша за неї."[16]
Будівлі часів республіки ред.
- Casa Garzoglio: красивий будинок з вежею XIV століття з лоджіями та вікнами зі стійками.
- Casa Maglio: типовий будинок при вежі XIV століття, що характеризується лоджіями та вікнами зі стійками.
- Замок Монте-Урсіно (XII-XIV століття): побудований родиною Дель Карретто, він приєднаний до міських стін.
- Церква Сан-Парагоріо: перший кафедральний собор (1239–1572).
- Церква Сан-П'єтро-дей-Пескаторі: кафедральний собор з 1572 року.
- Палац уряду: нині місце муніципалітету, з чотирма стрілчастими багатострілковими вікнами та сонячним годинником, тут діяли органи республіки.
- Porta di Piazza (XII ст.): головна брама міста, розташована у другому ряді стін (стін було троє і не менше десяти воріт).
- Порта-торре-дель-Папоне (XIII століття): стародавній арсенал зброї та боєприпасів республіки.
- Порта-Торре Сан-Джованні (1300 рік).
- Муніципальна вежа: 33 метри заввишки, з місцевого зеленого каменю з гібелінськими зубцями.
- Торре-дель-Канто: сьогодні тут зберіглось 8 із 72 середньовічних веж-будинків.
- Торре делла Марина (XIII століття).
Галерея ред.
-
-
Панорама Нолі -
Замок Монте Урсіно -
Урядова будівля, муніципальний час -
Порта ді Пьяцца -
Вежа Нолі -
Старовинні палаци
Примітки ред.
- ↑ Descalzi, p. 23
- ↑ Salvarezza, p. 23
- ↑ a cura di Mauro Darchi, Francesca Bandini (a cura di), La repubblica di Noli e l'importanza dei porti minori del Mediterraneo nel Medioevo, All'Insegna del Giglio, 2004 (pagina 19).
- ↑ Descalzi, p. 19
- ↑ AA. VV, Noli percorsi storici, p. 20
- ↑ Salvarezza, p. 29
- ↑ Vivaldo, p. 34
- ↑ Teofilo Ossian De Negri, Storia di Genova: Mediterraneo, Europa, Atlantico, Giunti Editore, 2003 (pagina 320)
- ↑ Gandoglia, In Repubblica, p. 35
- ↑ Statuti di Noli, p. 6
- ↑ Caorsi, p. 93
- ↑ Caorsi, pp. 86-87
- ↑ Vivaldo, p. 50
- ↑ AA. VV., Notizie storiche…,p. 52
- ↑ Berry, p. 35
- ↑ Baretti, p.135