Відкрити головне меню

Восьмий хрестовий похід

Восьмий хрестовий похід — останній із хрестових походів на Близький Схід. Первинно задумувався як суто французький й почався влітку 1270 року під командуванням Людовіка IX. Оскільки кількість бажаючих брати в ньому участь хрестоносців була досить низькою, ідея французького походу провалилася ще на початковій стадії.

Восьмий хрестовий похід
Хрестові походи
SmrtLudvika91270.jpg

Смерть Людовіка IX
Дата: 1270
Місце: Туніс
Результат: Перемога мусульман
Туніський договір
Смерть Людовика IX
Відкриття торгівлі з Тунісом
Територіальні зміни: без змін
Сторони
Королівство Франція
Сицилійське королівство
Королівство Наварра
Хафсіди
Командувачі
Людовик IX Святий
Карл I
Теобальд II
Мухаммад I аль-Мустансір

ПередумовиРедагувати

Восьмий хрестовий похід відомий тим, що був останньою серйозною спробою європейців вдертись у землі арабів. Шляхта вже не бажала продавати своє майно, щоб вирушити у далекі пустельні землі. Вперше керівнику хрестового походу довелось узяти на себе видатки цілком і сплачувати утримання лицарям.

Незважаючи на провал сьомого хрестового походу, який завершився полоном Людовіка, він не втратив зацікавлення до хрестових походів. Він продовжував відправляти фінансову допомогу та військову підтримку населенню в Оремері з 1254 по 1266 рік. Хоча «хрестовий похід» брата короля Карла Анжуйського проти Гогенштауфенського королівства обох Сицилій на деякий час відволік від Палестини папську увагу, але просування Бейбарса в Сирії на початку 1260-х рр. ставало все більш тривожним для християнства. Війна між Генуєю і Венецією вичерпала їхні ресурси і робочу силу. Бейбарс тим часом до 1265 року здійснив напади на Галілею і знищив собор Назарету, захопив Кесарію та Арсуфу, тимчасово взяв Хайфу. Наприкінці 1266 року Людовік поінформував папу Климента IV, що має намір піти у хрестовий похід.

Взяття хрестаРедагувати

Людовік офіційно взяв хрест 24 березня 1267 року на зборах своїх шляхтичів. Друга церемонія відбулася 5 червня 1267 року перед папським легатом у Нотр-Дам де Парі. Те саме зробили і три його сини. Був присутнім король Наварри Теобальд II, який також взяв хрест. Папа римський сповістив палестинських християн про новий хрестовий похід. Проте на військовій раді було вирішено йти в Туніс, що перебував під владою династії Хафсідів. Звістка в католицьких країнах була сприйнята з меншим ентузіазмом, ніж це було при сповіщенні про сьомий хрестовий похід в 1248 році, хоча ця «непопулярність», можливо, була спеціально перебільшена його основним літописцем Жаном де Жуанвіллем, який особисто був проти цього походу. Климент IV передав десяту частину доходів церкви в Наваррі Теобальду II за фінансування хрестового походу. Проповіді хрестового походу в Наваррі були здійснені францисканцями та домініканцями Памплони.

Хід походуРедагувати

Хрестовий похід повинний був початися відплиттям з Оже-Морте на початку літа 1270 року на генуезьких та марсельських судах. Арагонський загін відплив з Барселони у вересні 1269 року, але був сильно пошкоджений штормом. Більшість вояків, яким далося вижити повернулися додому, тоді як одна ескадра досягла зрештою Акри. Надто слабкі, щоб протистояти Байбарсу, вони незабаром повернулися до Арагона.

Першим планом Людовіка було висадитися на узбережжі Овремера на Кіпрі. Проте новий план, який розробили 1269 року, передбачав, що флот спочатку попливе до Тунісу. Ця зміна відбулась під впливом брата короля Карла Анжуйського, який нещодавно завоював Королівство обох Сицилій, отримав би вигоду від відновлення свого традиційного впливу на Туніс. Людовик же міг подумати, що Туніс є важливою базою поставок для Єгипту. Король вважав, що халіфа Тунісу, Першим планом Луї було спустити на узбережжі Овремера по Кіпру. Проте новий план був розроблений в 1269 році, коли флот спочатку зійде на Туніс. Ця зміна часто була віднесена братові короля Карлу Анжуу, чий нещодавно завойований Королівство Сицилія отримав вигоду від відновлення свого традиційного впливу на Туніс. Проте деталі підготовки Чарльза свідчать про те, що спочатку він не знав про зміну планів, які виникла у французькому суді. Людовик міг подумати, що Туніс є важливою базою поставок для Єгипту; Джефрі Бейлі заявив, що король вважав, що халіфа Тунісу, Мухаммада I аль-Мустансіра, можна було б переконати перейти до християнства, якщо йому надали б військову підтримку.

Великий і добре організований флот під керуванням Людовіка IX відплив з Оже-Морте 1 липня 1270 року. Наступного дня другий флот під командуванням короля Наварри відплив з Марселя. Два флоти об'єдналися в Кальярі на південному узбережжі Сардинії. 14 липня французькі судна досягли берега стародавнього Карфагена. Висадившись, хрестоносці захопили вежу, яку охороняли маври, розбили неподалік табір і почали готуватись до облоги Тунісу, чекаючи сардинські війська Карла Анжуйського. Французи харчувались соленим м'ясом, вони страждали від голоду й спраги. У таборі стались спалахи хвороби, що перебігала з гарячкою, та так званої дизентерії (найімовірніше це був амебіаз). Помер юний принц Іоанн Тристан. Невдовзі захворів і Людовік IX. Він наказав молитись за нього, своєму спадкоємцю Філіпу одповів настанову. За якийсь час Людовік IX помер.

Після його смерті до Африки прибув король обох Сицилій Карл I Анжуйський. Він привів із собою велику армію воїнів хреста. Французькі та сицилійські війська спільно відтіснили маврів і підійшли до міста. Правитель Тунісу, злякавшись, відрядив послів до табору хрестоносців. 31 жовтня було укладено перемир'я. Туніс зобов'язався сплачувати данину королю Карлу I. Також християнським священикам було дозволено оселятись в місті та проводити проповіді у місцевих храмах.

Зворотним шляхом на хрестоносців очікувала морська буря. Загинуло чотири тисячі воїнів. Філіп III Сміливий зрештою доплив до Франції. Дорогою додому загинула і його юна королева. Засмучений монарх привіз на батьківщину останки батька, брата й дружини.

Після походуРедагувати

За якийсь час Аль Мансур Калавун, наступник Бейбарса, вирушив війною на християнські Триполі, Лаодікею й Акру. Незабаром усі міста було взято, а християн вигнано зі Святої землі.

Син англійського короля Генріха III — Едуард прибув з англійським флотом за день до відправлення хрестоносців до Європи. Він спробував продовжити похід у Палестині. Едуард успішно просувався вперед, але невдовзі забажав повернутись до Акри, щоб навернути місцевого еміра у християнську віру. Емір відрядив до Едуарда посла, який виявився вбивцею. Той застав принца одного в кімнаті й кинувся на нього з кинджалом. Поранений в голову та руку, Едуард все ж здолав посланця. Надалі англійці стали готуватися до дев'ятого хрестового походу.

ДжерелаРедагувати

  • Riley-Smith, Jonathan (2005) [1987]. The Crusades: A History (2nd ed.). New Haven, Connecticut: Yale University Press. ISBN 0-8264-7270-2 (англ.)
  • Strayer, Joseph R. (1969). The Crusades of Louis IX /R. L. Wolff; H. W. Hazard. A History of the Crusades, Volume II: The Later Crusades (1189—1311). Madison, Wisconsin: University of Wisconsin Press. pp. 486—518. (англ.)

ПосиланняРедагувати