Ноах Клігер (фр. Noah Klieger, івр. נח קליגר; нар. 31 липня 1926[3] або 1925,[4] Страсбург, Франція — 13 січень 2018) — ізраїльський журналіст і спортивний адміністратор. Клігер, який вижив в Освенцимі і Равенсбрюку, після закінчення Другої світової війни висвітлював процеси над нацистськими злочинцями, а пізніше працював в галузі спортивної журналістики і займав пости голови баскетбольного клубу «Маккабі» (Тель-Авів) і президента Ради FIBA зі зв'язків з пресою. Кавалер ордена Почесного легіону (2012), член Залу слави ФІБА (2015).

Ноах Клігер
івр. נח קליגר
Народився 31 липня 1926(1926-07-31)[1]
Аушвіц, Верхня Сілезія, Третій Рейх або Страсбург[2]
Помер 13 грудня 2018(2018-12-13)[1] (92 роки)
Тель-Авів-Яфо, Ізраїль або Яффа, Тель-Авів-Яфо, Ізраїль[2]
·серцеві хвороби
Країна  Ізраїль
Діяльність журналіст, письменник, спортивний функціонер, публіцист, спортивний журналіст
Галузь журналістика[2], спортивна журналістика[2] і Голокост[2]
Знання мов іврит
Заклад L'Équipe і Єдіот Ахронот
Роки активності з 1945
Посада президент[d]
Нагороди

Життєпис ред.

Юність ред.

Ноах Клігер народився в 1926 році в Страсбурзі, Франція. Його старший брат був уродженцем Німеччини, але потім їхня сім'я перебралася спочатку до Франції, а звідти в 1938 році до Бельгії.

Після початку Другої світової війни і окупації Бельгії німецькими військами 13-річний Ной став одним з організаторів сіоністської підпільної організації. Члени його групи передавали послання між дорослими підпільними організаціями, добували продовольчі картки і організовували нелегальний перехід кордону для бельгійських євреїв, успішно переправивши до нейтральної Швейцарії близько 270 молодих людей. У 1942 році було вирішено, що прийшла черга вирушати в Швейцарію і самому Ноаху. Він входив до групи з шести чоловік, яка повинна була переправлятися в два прийоми, і поступився місцем в першій трійці своєму товаришу з його дівчиною. Ця трійка перейшла кордон благополучно, але група, в якій йшов Клігер, була схоплена німцями.[5]

Деякий час Клігера тримали в транзитному таборі Мехелен, звідки в січні 1943 року він був відправлений в Освенцим.[6] Там Клігер захворів на пневмонію; за його спогадами, коли йому було наказано приєднатися до числа смертників, він виголосив перед Менгеле і супроводжуючими його лікарями цілу промову, в якій доводив, що ще може приносити користь на роботах. Один з лікарів погодився повернути його в бараки.[7] Надалі йому допоміг вижити випадок: один з офіцерів СС в таборі виявився шанувальником боксу і загорівся бажанням скласти табірну команду боксерів. На питання про те, хто з ув'язнених займався в минулому боксом, 16-річний Клігер підняв руку, хоча насправді ніколи до цього не боксував. Інші члени команди, дійсно бувші до війни хорошими боксерами, щоб не видати юнака, стримували свої удари в поєдинках з ним і давали йому наносити удари їм. Обман не був розкритий, і Клігер разом з іншими членами команди отримував посилене (в порівнянні з іншими ув'язненими) харчування, включаючи часом суп з офіцерської їдальні, і звільнення від робіт у другій половині дня для тренувань. В іншому поводження з ними було навіть більш жорстоким, ніж з іншими ув'язненими — таким чином есесівці підкреслювали, що статус спортсменів не означає привілеїв.[8]

У січні 1945 року, з огляду на наближення до Освенциму частин Червоної армії, залишки ув'язнених були перекинуті до Німеччини. Марш смерті тривав три дні, після чого ті, хто вижив були доставлені ешелонами в табір Дора. Там Клігер вдруге зумів обдурити керівництво табору, видавши себе за фахівця з точній механіці, і був зарахований на завод з виробництва ракет. 4 квітня 1945 його з рештою ув'язнених знову відправили на марш смерті, на цей раз десятиденний, який закінчився в Равенсбрюку.[9] 29 квітня Клігер і інші ув'язнені Равенсбрюка були звільнені Червоною армією.[10]

Після звільнення з табору Ноах Клігер зайнявся журналістикою, зокрема, кореспондентом побував на процесах над нацистськими злочинцями в Бельгії, Франції та Німеччині.[11] У Бельгії він знайшов своїх батьків, які теж вижили в Освенцимі. Його батько Авраам почав публікувати журнал для бельгійських євреїв на німецькій мові, статті якого Ноах перекладав на французьку.[12]

Дізнавшись про діяльність організації «Моссад ле-Алія Бет», яка нелегально вивозила в Палестину європейських євреїв, які втратили в Голокості все майно, включаючи документи, він приєднався до неї, але в липні 1947 року вирішив, що настав і його час відправитися в Палестину. Клігер став пасажиром, а потім членом екіпажу корабля нелегальних іммігрантів «Ексодус» (Exodus — 1947). Незабаром після його прибуття в Палестину почалася війна за незалежність Ізраїлю, і Клігер пішов добровольцем до «Хагану». Він взяв участь у наступальній операції «Дані», був включений до складу загону «французьких командос», потім переведений в сформовану з бійців «Пальмаха» бригаду «Негев» і брав участь в боях на півдні.[13]

Кар'єра ред.

Після закінчення війни Клігер продовжив журналістську кар'єру. З 1953 року він був кореспондентом французької газети L'Équipe в Ізраїлі[14] і стояв біля витоків першого спортивного розділу в ізраїльській газеті. З 1957 року він входив до редакційної ради газети «Єдіот Ахронот»,[15] продовжуючи вести колонку в ній до 90-річного віку.[16] Він також висвітлював процеси, що проходили в Ізраїлі над Адольфом Айхманом і Іваном Дем'янюком і часто писав про людей, які пережили Голокост.[17] Починаючи з 1988 року він брав участь в 27 щорічних «Маршах життя» — освітніх програмах, присвячених історії Голокосту.[18][19]

Крім журналістики, Клігер брав участь у розвитку ізраїльського і європейського баскетболу. З 1951 по 1969 рік він був головою баскетбольного клубу «Маккабі» (Тель-Авів), входив до складу виконкому і технічної комісії Асоціації баскетболу Ізраїлю, а в подальшому обіймав посади президента Ради ФІБА зі зв'язків з пресою і голови баскетбольної комісії Міжнародної асоціації спортивних журналістів, в обох випадках протягом більш ніж 25 років. З 1970 по 1998 рік він був президентом мультиспортивних клубу «Маккабі» (Рамат-Ган) і протягом 14 років входив до правління всесвітнього спортивного товариства «Маккабіада».

Ноах Клігер помер в грудні 2018 року в віці 92 років.[20] Свою останню колонку в «Єдіот Ахронот», приурочену до 79-річчя цієї газети, він опублікував за два дні до смерті.[21]

Особисте життя ред.

Дочка — журналістка Ірис Ліфшиц-Клігер.[22]

Визнання ред.

Ноах Клігер — кавалер Ордена заслуг ФІБА (2010) та премії Спілки журналістів за справу життя, член Залу слави ФІБА з 2015 року.[23] У 2012 році він став кавалером ордена Почесного легіону за поданням газети L'Équipe.[24] Його історії присвячений документальний фільм «Боксувати, щоб жити».[25] У 2016 році йому присвоєно звання почесного громадянина Рамат-Гана.[26]

Примітки ред.

  1. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г д Czech National Authority Database
  3. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  4. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  5. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  6. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  7. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  8. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  9. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  10. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  11. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  12. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  13. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  14. Lior Zilberstein. (25 січня 2012). France honors journalist Noah Klieger. YNet. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 23 червня 2017.
  15. F. Sommer. (20 серпня 2012). Noah Klieger : d’Auschwitz aux rangs de Tsahal (фр.). Armée de Défense d’Israël. Архів оригіналу за 23 вересня 2017.
  16. Ruthie Blum. (8 вересня 2016). World’s Oldest Working Journalist, 90-Year-Old Holocaust Survivor Noah Klieger, Fears Nazi Genocide Will Be Forgotten in 50 Years. The Algemeiner. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 23 червня 2017.
  17. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  18. Ruthie Blum. (8 вересня 2016). World’s Oldest Working Journalist, 90-Year-Old Holocaust Survivor Noah Klieger, Fears Nazi Genocide Will Be Forgotten in 50 Years. The Algemeiner. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 23 червня 2017.
  19. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  20. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  21. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  22. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
  23. 2015 Class of FIBA Hall of Fame: Noah Klieger. FIBA. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 23 червня 2017.
  24. Lior Zilberstein. (25 січня 2012). France honors journalist Noah Klieger. YNet. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 23 червня 2017.
  25. Ruthie Blum. (8 вересня 2016). World’s Oldest Working Journalist, 90-Year-Old Holocaust Survivor Noah Klieger, Fears Nazi Genocide Will Be Forgotten in 50 Years. The Algemeiner. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 23 червня 2017.
  26. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.