Палестинська війна (1947—1949)
Цю сторінку запропоновано перейменувати на Війна за незалежність Ізраїлю.
Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або правилам іменування статей у Вікіпедії. Пояснення причин і обговорення — на сторінці Вікіпедія:Перейменування статей. |
Палести́нська війна́ — війна, що велася низкою арабських держав (Єгиптом, Йорданією, Іраком, Сирією, Ліваном, Саудівською Аравією, Єменом) з одного боку та державою Ізраїль — з іншого. В ізраїльській офіційній історіографії Війна́ за незале́жність (івр. מלחמת העצמאות).
Палестинська війна | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Арабо-ізраїльський конфлікт | |||||||
Ставлення саморобного прапора Ізраїлю в Ейлаті, що ознаменувало закінчення війни | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Ізраїль, Хагана, Ірґун цваї леумі, Лехі, Бедуїни, Ішув | Арабська визвольна армія Єгипет Йорданія Ірак Сирія Ліван Добровольці | ||||||
Військові формування | |||||||
Збройні сили Ізраїлю | |||||||
Військові сили | |||||||
10 000 спочатку, до березня 1949 року — 115 000 | Араби: 2 000 спочатку, 70 000, з яких: Єгипет: 10 000 спочатку зросли до 20 000 Ірак: 3 000 спочатку, зростаючи до 15 000–18 000 Сирія: 2500–5000 Трансорданія: 8000 — 12 000 Ліван: 1000 Саудівська Аравія: 800—200 Арабська визвольна армія: 3500–6000 | ||||||
Втрати | |||||||
6,080 вбитих (близько 4 074 військовослужбовців та 2000 мирних жителів) | Між + 5000 та 20 000 (з цивільними особами), серед яких 4000 солдатів Єгипту, Йорданії та Сирії |
Причини
ред.29 листопада 1947 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію № 181, яка передбачала утворення на території Палестини двох держав: арабської та ізраїльської. Загалом, єврейське населення вітало цей план, але араби відкинули його.
14 травня 1948 Єврейська Національна Рада проголосила створення держави Ізраїль. У ніч проти 15 травня 1948 єгипетські літаки бомбардували Тель-Авів, й армії 5 арабських держав почали військові дії проти євреїв.
Перебіг
ред.Арабську єдність підривали гострі суперечності. Армія визволення Палестини підкорялася великому муфтію Єрусалима. З усіх арабських країн лише одна Йорданія мала сучасну армію — Арабський легіон, яким командував англієць генерал Джон Глабб. Король Йорданії формально став головнокомандувачем Арабських Збройних сил.
Однак, незважаючи на розкол арабських сил і якісну перевагу армії Ізраїлю, на початковому етапі воєнні дії в Палестині розвивалися на користь арабських країн. Арабський легіон завоював центральну частину Палестини, включаючи стару частину Єрусалима. Іракські війська здобули ряд міст (Наблус, Дженін), єгипетські війська зайняли Беер-Шеву.
Ізраїль спирався на підтримку світового співтовариства, яка полягала в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами та СРСР.
З трибуни ООН радянські представники (в тому числі і представник УРСР) вимагали виведення арабських військ з території Ізраїлю. Значну допомогу надали Ізраїлю також країни Соцтабору: Чехословаччина, Угорщина, Польська республіка, Румунська Народна Республіка, Народна Республіка Болгарія.
Результати
ред.Відтак, Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених ООН для створення арабської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексовані Йорданією. Сектор Гази відійшов під контроль Єгипту.
Війна завершилася в лютому—липні 1949 укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йорданією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимчасовий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Переговори проходили на грецькому острові Родос за посередництва представників ООН. Делегати арабських країн спілкувалися з ізраїльською делегацією лише через представників ООН, підкреслюючи таким чином своє невизнання законності існування держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і арабськими країнами були встановлені тимчасові кордони (Зелена лінія), по обидві сторони яких створювалися демілітаризовані зони. Контроль за додержанням перемир'я покладався на спеціальну комісію ООН.
Див. також
ред.Література
ред.- Гамаль Абдн Насир (Насер). Щоденник про війну в Палестині // 2020 (Завантажити)
- І. Д. Коміренко. Арабо-ізраїльська війна 1948-49 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- О. А. Коппель. Палестинська проблема // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Джерела і посилання
ред.- Війна за незалежність // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- Скасування мандату й утворення Ізраїлю на www.un.org (рос.)
- Chronology of the First Arab-Israel War of 1948 (англ.)
- Documents, Photos, Maps and history related to Israel's Independence: 1945—1949 (англ.)
- Давид Гендельман Чисельність особового складу єврейських збройних формувань у Війні за Незалежність