Відкрити головне меню

Степан Михайлович Некрашевич (8 травня 1883, Данилівка, Мінська губернія — 20 грудня 1937, Мінськ) — білоруський вчений-мовознавець і громадський діяч, ініціатор створення і перший голова Інституту білоруської культури (нині Національна академія наук Білорусі), академік Білоруської Академії наук. Разом з Йосипом Вовк-Леоновичем і Юхимом Карським входить до числа основоположників сучасної білоруської мови. Консул Білоруської Народної Республіки в Одесі (Українська Держава) (1918).

Некрашевич Степан Михайлович
Сцяпан Некрашэвіч.jpg
Народився 8 травня 1883(1883-05-08)
Danilowka[d]
Помер 20 грудня 1937(1937-12-20) (54 роки)
Мінськ, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Belarus (1918, 1991–1995).svg Білоруська Народна Республіка
Flag of the Byelorussian Soviet Socialist Republic (1937-1951).svg Білоруська РСР
Діяльність діалектолог, дипломат
Галузь мовознавство
Alma mater Q51098785? і Учительський інститут у Вільно (християнський)
Науковий керівник Карський Юхим Федорович
Вчителі Карський Юхим Федорович
Заклад Q26712728?, Інститут білоруської культури, Білоруський державний університет і Національна академія наук Білорусі
Партія Білоруська партія соціалістів-революціонерів

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився в сім'ї шляхтичів: Михайла Павловича Некрашевича, який займався сільським господарством, і його дружини Єви Дмитрівни. Сестра — Анна, по чоловікові Аканович, згодом вчителька в Нью-Йорку. Рід Некрашевич (герба «Любич») відомий з XVII в. і виходить з Слуцького князівства[1].

В 1908 році закінчив учительську семінарію в м. Паневеж Ковенської губернії (нині Паневежис, Литва). Працював учителем початкової школи в Тельшяйському повіті Ковенської губернії, в школі «Товариства тверезості» у Вільно. В 1913 році закінчив заочно Віленський учительський інститут і отримав призначення на посаду вчителя в школі м. Дагоза Двинського повіту Вітебської губернії.

Під час Першої світової війни у 19141918 рр. служив в армії, був на Румунському фронті. Після демобілізації жив в м. Одеса, після проголошення БНР у 1918 р — консул БНР в Одесі (Україна). Два роки навчався в Одеському вищому міжнародному інституті, працював у губернському відділі народної освіти.

У 1920 році переїхав до Мінська. У 1922 році будучи головою науково — термінологічної комісії Народного комісаріату освіти БРСР, виступив з пропозицією створити Інститут білоруської культури, брав участь в його організації і перетворенні в 1928 році в Академію наук. У 1925—1926 рр. знаходився на підвищенні наукової кваліфікації в Науково-дослідному інституті мови та літератури при Ленінградському університеті.

Академік, віце-президент Білоруської Академії наук з 1928 р. Наукові праці — по діалектології, лексикографії, орфографії та ін. Розробив теоретичні основи і принципи створення діалектологічних словників білоруської мови. Автор білорусько-російського (1925) і російсько-білоруського (1928) словників (разом з Миколою Яковичем Байковим).

21 липня 1930 року був заарештований у справі «Спілки визволення Білорусі», постановою ОДПУ СРСР засуджений до 5 років заслання у м. Сарапул (Удмуртія); потім термін заслання був збільшений на 2 роки. У листопаді 1937 р. вдруге заарештований і в грудні 1937 розстріляний.

У 1957 р. реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР (за другим вироком), в 1978 відновлений у вченому званні академіка, в 1988 реабілітований Верховним Судом БРСР (за першим вироком).

Дружина — Марія Сергіївна Тіманькова.

Наукова діяльністьРедагувати

Закінчив Віленський вчительський інститут (1913). З 1920 р. завідувач літературно-видавничим відділом Наркомосу УРСР, голова Науково-термінологічної комісії. У 1922—1925 рр.. голова Інституту білоруської культури (Інбілкульт), в 1926—1928 рр.. голова Відділу гуманітарних наук Інбілкульта. З 1928 р. голова Главнауки при Наркомосі УРСР. У 1929 р. віце-президент Білоруської Академії наук. Одночасно з 1929 р. директор Інституту мовознавства, голова комісій орфографічною і щодо складання словника живої білоруської мови.

Розробив теоретичні основи та принципи створення діалектичних словників білоруської мови. Йому належить ряд практичних робіт, пов'язаних з проблемами білоруського правопису, розробкою наукової термінології.

Опублікував більше 30 наукових робіт, в тому числі 4 монографії і словника.

Автор наукових працьРедагувати

  1. Расійска-беларускі слоўнік. Мн.: Бел. Дзярж. выд-ва, 1928 (совм. с Н. Я. Байковым).
  2. Да характарыстыкі беларускіх гаворак Парыцкага раёну. Мн., 1929.
  3. Беларуска-расійскі слоўнік. Мн.: Народная асвета, 1993 (совм. с Н. Я. Байковым).
  4. Выбраныя навуковыя працы акадэміка С. М. Некрашэвіча: Да 120-годдзя з дня нараджэння. Мн.: Беларуская навука, 2004.

ПриміткиРедагувати

  1. Статкевіч-Чабаганаў А. Некрашевічи герба «Любіч»//Роднае слова. 2010. № 4. С. 105—108. (біл.)

ПосиланняРедагувати